Микола Угодник був за життя мало відомим. З його житія ми знаємо лише дві-три розповіді-епізоди. Усі ви ці оповідання знаєте: як він позбавив воєводу, як він зупинив страту безневинно засуджених, як він таємно допомагав збіднілій сім’ї… Це все, що ми про нього знаємо. Значить, за життя ніхто, окрім близьких людей, окрім жителів цього маленького містечка Мири, не знав його.
І проте, святитель Микола ніби залишився живий, ніби продовжує жити серед людей. Значить, є такі святі, які, не прославивши себе за життя, продовжують молитися за своїх братів, продовжують творити в цьому світі справи милосердя.
Чому ж це так? Причина полягає в тому, які справи людина робила за життя, на що йшли її сили, у що вона вкладала всю свою душу.
От ми з вами, кожен з нас, живемо для себе, кожен своїми турботами… Проходить наше дуже коротке життя, відносять нас на цвинтар, і через одне-два покоління всі про нас забувають. І напис не завжди можна прочитати на могилі; усе заростає… І от давайте подумаємо: пройде сто років, двісті років, цвинтар цей можливе стоятиме, але хто через двісті років згадає наші могили? Йдемо з цього життя безслідно. І тільки благаємо Господа, щоб Він нашу жалюгідну і слабку душу у Своїх селищах упокоїв. Ми чекаємо майбутньої дії Його Святого Духа, щоб Він нас, спочилих у трунах, підняв і оживотворив.
Так з нами, але не так з великими святими. Ми живемо для себе, а вони жили для інших. І настільки жили для інших, що коли кінчилися їх земні мандри, Господь як би дав їм владу продовжувати залишатися на землі. Як би ще до загального воскресіння воскресив їх.
І саме тому пам’ять про святих для нас – це не просто спогад про їх діяння, подвиги, святість, а їх жива дія на нас. Коли ми з вами просимо Миколая Чудотворця про допомогу, про зцілення, ми до нього звертаємося так, як ніби він був живим серед нас. Така благодать святих, що віддавали себе людям. І нам з вами залишається вибір у цьому житті: якщо ми хочемо йти дорогою людською, шляхом себелюбства і гріха, то наша доля – сон, забуття, безпам’ятна молитва; і тільки потім Господь нас оживотворить.
Якщо ж ми хочемо, щоб з першої миті, як ми померли, Господь дав нам сили продовжувати робити щось у житті, ми повинні вже зараз постаратися жити по-іншому – по-християнськи. Що Миколай угодник? Він усім відомий! Але ми знаємо дуже багатьох людей нашого часу, які померли, але їх життя було таким, що Господь і їм дав, як і святому Миколаю, цю дивовижну владу – бути як би безсмертними ще до загального воскресіння! І такі люди моляться за нас, являють масу знамень і чудес, не менше, ніж це було в древні часи.
Отже, ще раз, якщо ми з вами зараз просимо про молитви і про допомогу Миколая Чудотворця, ми повинні подумати і про те, щоб не лише просити, але і щось давати, щось людське, християнське у своєму житті робити. Тоді ми, хоч би в малій, тисячній, нікчемній мірі, уподібнимося нашим великим братам, святим, які просяяли і за життя, і після їх тілесної кончини.
протоієрей Олександр Мень