Блага звістка про спасіння людства, що гине, Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, починається з перерахування безлічі людей, які жили дуже давно, в землі, яку нашому оку і уявити собі важко. Люди ці носили імена, які нашому вуху незвично чути. Скільки простих і нехитрих читачів Слова Божого спотикалося на самому початку читання, скільки очей роздратовано або з нерозумінням відривалися від священного тексту, бо незрозумілий цей список, бо чужі ці імена, бо нестерпно важко продиратися крізь слова, які нічого не говорять душі, яка навіть шукає Бога, навіть мріє про те, що Істина і Любов засяють їм зі сторінок євангельських!
Але немає нічого випадкового на світі. І, звичайно ж, не випадково благовістя про Вічне Життя починається з цього величного Диптиха, в якому записаний народ. Ось вже два тисячоліття цей урочистий список звучить у Церкві Христовій, звучить над усією землею для кожного, хто має вуха. Ці імена лунають у молитовній тиші храмів Божих, як удари дзвону-благовісника, як нагадування, як заклик. Ці чужі нашому вуху імена звучать у наших храмах завжди напередодні Різдва Христового, напередодні того дня, коли усі ми з розчуленням і радістю зустрічаємо Богонемовляти Христа, Спаса-Еммануїла, довгожданого Месію-спасителя.
Що ж каже нам наш Бог, коли Своїм рятівним промислом, божественним Своїм Словом починає благовістити нам слова Життя Вічного? Передусім, з довгого переліку поколінь, що передували Христу, ми ясно бачимо, наскільки довгим шляхом поверталося пропаще людство до свого Бога, як важка була дорога, скільки гідних і праведних людей чекало, але так і не дочекалося за все своє довге життя радісної хвилини виконання сподівань. У Посланні до Євреїв, яке ми читали сьогодні за Літургією перед читанням Євангелія, апостол Павло пише про цих людей, що зі сподіванням і надією чекали на свого Бога: “І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків, які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі. І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости” (Євр. 11:32-40).
От у чому справа! Це для нас і заради нас, люди, “яких увесь світ не був достойний… не одержали обіцяного“! Вони не одержали обіцяного Царства Небесного, вони не дочекалися Раю, щоб, як пише апостол, вони не без нас досягли досконалості, щоб і ми, грішники, а не тільки вони, праведники, мали частину зі своїм Господом. Бог Сам обрав Собі Свій народ, Він Сам визначив рід Свій, Він Сам обчислив його. Саме ці люди, імена яких ми читали сьогодні в Євангелії, є родом і народом нашого Спасителя.
Ми з вами – Церква Христова. Ми з вами – народ Божий, люди, узяті в частину. У Таїнстві Святого Хрещення ми були усиновлені Богом і Отцем нашим, ми відважно прилічилися до цього великого Диптиху родичів Христових по плоті, ми стали їх родичами, стали єдинокровними їм не по народженню, але по усиновленню нас Христом. І чи нам байдужими очима ковзати по цих священних іменах, чи нам скаржитися на те, що не все і не завжди зрозуміле нам у святому Євангелії? Хіба не ясно, що тільки зусиллям здобувається Царство Боже? Хіба не справедливо також, що зусиллям духу, зусиллям розуму і навіть тілесним зусиллям досягає християнин розуміння того, що хоче йому сказати його Бог?
Святе благовістя, Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, дане нам нашим Богом для того, щоб ми спаслися. Відмовлятися від читання цієї Книги Життя на тій основі, що вона написана застарілою мовою, це все одно що відмовлятися від спасіння душі. Тому, якщо ми хочемо бути з Христом на небі, потрібно зріднитися з Ним і на землі. Тому не може бути нудним і байдужим християнинові родовий літопис його Спасителя.
священик Сергій Ганьковський