Уми разом опинились в нових, абсолютно неочікуваних для нас умовах. Ми звикли до того, що Тіло і Кров Христа складають зміст, центр, головний нерв переживання нашого духовного життя. Священне Писання свідчить однозначно: ” Хто не їсть Моє Тіло і не п’є Мою Кров, – говорить Христос, – не матиме життя в собі”.
І ось ми у ситуації, коли складно причащатись через зовнішні обставини, що не залежать від нас. Зараз не постає питання чиєїсь готовності чи не готовності. Сама об’єктивна ситуація така, що велика кількість мирян не може піти в храм. Як жити в ній, особливо в період Страсного тижня? Що робити? Які нові ходи і рішенням можливі?
Ми звикли до щедрого столу Божого, і це добре і правильно. Наш Господь дійсно милостивий і щедрий. І Він хоче віддати Себе Своїм дітям. Але, як говорить апостол Павло, я вмію жити у достатку, умію жити в убогості.
Дійсно, в давні часи не кожний християнин мав таку можливість до прийняття Святих Христових Таїн, яку ми маємо тепер. Не в кожному селі був храм, часто воно знаходилось від храму на далекій відстані. Або, якщо ми говоримо про приклад Марії Єгипетської і подібних їй монахах-пустельниках, то вони роками могли не бачити людину. Не те, щоб прийняти участь у службі.
Цьогорічний піст став для нас, звичайно, дивним періодом. Часом, який формулює, який оформлює в нас велику, глибшу і змістовнішу спрагу по Богу. Ми можемо не мати можливості приступити до Святого Причастя або не маємо її в тій повноті, в якій би нам хотілось. Ми часто маємо обмежену можливість участі у богослужіннях, наприклад, коли дивимось їх в онлайн-трансляції, але це народжує в нас спрагу. Це народжує в нас активне бажання і пошук. Не коли ми думаємо: чи піду сьогодні в храм, чи не піду, чи скористаюсь цією можливістю, чи ні. А коли ми чекаємо, коли серце горить, коли ми хочемо, щоб можливість бути причетним стала вільнішою – і ми одразу скористаємось нею.
Цей час не випадковий, він – духовна пустеля, з якої вихід в Обітовану землю.
Священник Олександр Сатомський
(джерело: Правмір)