Сьогодні ви чули євангельську розповідь, сумну розповідь, про юнака, якого Господь призвав стати апостолом, а той відмовився. Велика честь, велика радість, велике служіння – усе лежало перед цим юнаком. Але він, сумно похнюпивши голову, відійшов від Спасителя. Адже в душі в нього щось було, щось тривожило його, він був хорошою людиною, чесною, яка дотримувалася заповідей. Напевно, юнак цей піклувався про бідних, оскільки був багатим. Але він відчував, що цього мало, що потрібно зробити ще якесь зусилля, ще один крок. Чи правильно він зрозумів? Звичайно, правильно. Але він не зумів зробити цього кроку, оступився і як би відскочив назад.
У Священному Писанні є грізні слова Господні. Звертаючись до тих, хто не робить цього кроку, Спаситель каже «не гарячий і не холодний» (Одкр. 3:16), – байдужий, холодний серцем. І зараз ми повинні замислитися: можливо, і нам необхідно зробити цей крок? Бо ми маємо благодать Божу, віру Христову, Істину Євангельську. А проте часто йдемо життям згорбленими і сумними. Часто все здається нам одноманітним, майже нудним. І ми перетворюємося на того, хто не холодний і не гарячий.
Ми всі, хто тут зібрався, можемо вважати себе віруючими людьми. Взагалі більшість людей на світі так чи інакше вірять. Але Господь чекає від нас більшого, Він чекає навернення нашого серця до Нього. І якщо цього кроку не зробити, так і залишишся не холодним і не гарячим, байдужим, який без сенсу йде життям. Ми приходимо в храм, а серце наше залишається кам’яним. Ми відкриваємо Слово Боже, а слова пролітають повз. Нас пригноблює туга і смуток, бо ми не холодні, не гарячі, а слід зробити ще один рух серця. «Якщо ви не навернетесь, – каже Господь, – не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3). От правда про наше життя. Можна залишитися до кінця своїх днів з ярликом християнина і жити сірим, бездарним, сумним, нікчемним життям.
А тим часом для всіх нас життя має бути святом, подвигом, горінням – у кожного на своєму місці, нехай маленькому і непомітному.
У кожного є своє покликання, у кожної людини знайдеться, що зробити, але перше, що необхідно – це навернутися до Господа. Увірувати ще раз, звернутися ще раз, призвати на себе благодать Божу ще раз, звернутися до Духа Божого і зрозуміти, що без Нього життя немає, навернутися всім серцем, усією сутністю, полюбити Господа до кінця. Це буде не сліпий фанатизм, не те, що робить людину безумною, озлобленою, яка не чує слів інших людей, це буде та віра, яка сіє в серці любов Христову.
І ви будете щасливі. Хворі і старі, ви все одно будете щасливі, бо з вами буде Господь. Зазнавши в житті безліч невдач, ви все одно будете щасливі, бо з вами буде Господь. Тяжко працюючи, переживши тяжкі випробування в сім’ї, на роботі, ви все одно будете щасливі, бо з вами буде Господь. От що лише потрібне: молитимемося про те, щоб Господь вклав у ваше серце Духа, любов до Нього і готовність цілком Йому належати. І молитва ваша буде почута. Господь сказав: «Чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам» (Ін. 16:23). А це найдорожчий дар – Віра і Любов, що народжують Надію! Амінь.
протоієрей Олександр Мень