Декабрь 2020

Дорогі брати і сестри, друзі, вітаємо вас із прийдешнім Новим роком!

Власне, привітань сьогодні у кожного буде забагато, майже кожне розкаже, який важкий рік позаду. Хоча мало хто навчив нас цінувати важливе так, як 2020-й. Коли б ще ми так були вдячні за відвідану службу, за можливість зібратися разом, за шанс вийти з дому? Чи сприймали ми кожний подих — дивом?

Життя неповторне, найважливіші речі ми зазвичай не помічаємо, а щасливою може бути лише вдячна людина. А головне — не боятися це помічати.

«Там, де є любов, немає страху, бо досконала любов Божа проганяє страх… І той, хто боїться, не сповнений досконалої любові» (1-е послання Іоанна 4:18).

Будемо вдячні Господу, Який провів нас повз такі випробовування (власне, дивно після такого року лишатися атеїстом )! З надією на Його милість, допоможемо один одному наступного року!

Усім здоров’я!

Проповідь о.Іоанна під час вчорашньої пізньої літургії.

В предпоследнюю неделю перед Рождеством Православная Церковь празднует Неделю святых праотец.

Праотцами называют всех ветхозаветных праведников, которые спасались верой в грядущего Мессию-Спасителя, сонм ветхозаветных святых, почитаемых Церковью как исполнителей воли Божией в священной истории до новозаветной эпохи. Среди них выделяют Святых Отцов – непосредственных предков Иисуса Христа, их память отдельно чтится в последнюю неделю перед Рождеством. Так, через Рождественский пост и прославление первых праведников мы готовимся к величайшему празднику – Рождеству Христову, когда совершилось чаемое ими пришествие Христа.

После грехопадения Адама поток тления и греха разлился по земле. «Средостение греха» уносилось человеком в загробную жизнь. Души умерших нисходили в темницу (греч. — ад, евр. — шеол), как бы в заключение, будучи связаны еще в земной жизни узами греха и невольным рабством врагу рода человеческого — диаволу. «Узами греха» были связаны даже и праведно пожившие на земле, ибо и они не имели достаточно сил и чувств, необходимых для райской жизни: духовные силы их не были подготовлены к райскому Богообщению.

Человеку оставалась юдоль плача и воздыхания по Избавителю и Освободителю от рабства греха и диавола. Обещание, что придет Избавитель — Христос, данное Богом еще Адаму, сохранилось в предании его потомков. Но не скоро пришел на землю Христос Спаситель. Потребовались многие и многие века, чтобы подготовить человечество к Его принятию. И это понятно. Человек был создан существом свободно-разумным и мог быть спасен Богом не иначе, как при своем добровольном желании. Господь подготавливал человечество ко спасению: до Авраама — через праотцев, а после Авраама — через избранный народ Израильский.

Бог, изрекая Свой суд Адаму и его потомству, предсказал и ту борьбу, которая будет происходить между семенем змия (диавола) и семенем жены. Если под первым понимаются все люди, которые через грех работают диаволу, то под вторым следует понимать лучших потомков Адама, праотцев и отцов древности, которые своей праведной жизнью противоборствовали «семени диавола» — греховной части человечества. Они жили непреложной, живой верой и ожиданием явления Божественного Посланника. Человечество могло принять Христа только верою. И первое, чего потребовал Христос от людей, была вера (Евр., гл. 11). Задолго до Рождества Христова человечество в лице праотцев и отцов, которых воспевает Церковь в своих песнопениях перед праздником Рождества Христова, явило благие плоды веры. «Верою (греч. „в вере“) Бог оправдал праотцев», — говорится в кондаке Недели праотцев. Поскольку многие из праотцев не принадлежали к избранному народу, Христос через них предобручил Себе язычников, чтобы впоследствии призвать языческие народы в Свою Церковь. Христос «возвеличил их (праотцев и отцов) во всех языцех», ибо от их рода происходила Пресвятая Дева Мария, которая без семени родила Христа.

От одного праведника к другому передавалось благочестие на земле до Христа. От таких благочестивых предков произошла Пресвятая Дева Мария, достигшая высочайшей святости и непорочности и послужившая великой тайне спасительного Боговоплощения. К святости и высокому жребию Дева Мария была предуготована еще до Своего рождения подвигом праведной жизни предыдущих поколений ветхозаветных праведников, праотцев и отцов, ибо через них таинственно предвозвещалось явление в мир Христа, спасающего людей.

В неделю святых праотцев во время богослужения читается евангельская притча о призванных на пир .

Главная мысль Евангельского чтения.

Христос многих из нас призвал к Себе, и многие из нас приняли это призывание и откликнулись на этот зов Божий в сердце своем. Но затем заботы этого мира охладили дух сердца нашего. Одни приобрели земли (земельные участки, недвижимость), другие волов (транспортные средства, технику), у третьих семейные заботы заняли все жизненные силы. И незаметно все эти заботы полностью заняли сердце человека. И когда этот человек вновь услышал призыв Божий, уже ничто не откликнулось в его сердце. «Много званых, но мало избранных» засвидетельствовал Господь.

Что такое большой ужин, пир у Господа?

На пиру человеческом происходит более близкое и тесное общение участников пира во взаимном расположении друг ко другу, в радушии хозяина пира. Если же пир у Господа, то это теснейшее общение с Господом и общение друг с другом во Христе. Это пребывание в неизреченной благодати Божией. И это, пожалуй, главное, там, где благодать, там и пир у Христа. Именно так, большой ужин, пир у Господа – это пир благодати. Это может быть совместное дело Божие, это может быть совместная молитва, чтение Священного Писания, помощь нуждающимся, это может быть главный пир христиан – Литургия.

Кто такие нищие, увечные, хромые, слепые?

Это «незнатное мира», которым открыт Господь (1Кор.1,26-29). Бог, о Котором сказано, что Он Отец сирых, и Судия вдовиц (Пс.67,6), таинственно открыт людям, которые имеют какую-то нужду или беду в этом мире. Малые сии, ангелы, которые видят лицо Отца Небесного (Мф.18,10). Иносказательно, это люди, которые сохранили видение своего несовершенства вне Господа, своего греха, своей немощи, своей слепоты, своей хромоты, своего неисцелимого увечия, а значит, своей непрестанной нужды во Христе Господе, Спасителе таковых. В отличие от них, отказавшиеся от пира люди – разбогатевшие и ставшие самодостаточными, подпавшие под искушение врага рода человеческого: «вы (сами) будете как Боги» (Быт.3,5). Таковым не нужен Господь, они сами себе «боги», сами знают, что добро, что зло, им и так хорошо в этом мире, их все устраивает, если чего не хватает, то не благодати, но богатств мира сего и исполнения своей воли.

Почему это евангелие читается всегда в Неделю святых праотец?

Церковь подразумевает, что святые праотцы, это те, кто пришли на пир ко Господу. Священное Предание сохранило память о смирении и покаянии Адама, в неделю об Адамовом изгнании мы поем стихиру о том, как рыдал Адам пред закрытыми вратами рая. Мы помним, как Авель был убит за благодатное участие в этом Божественном пире – жертвоприношении Господу. При Еносе, читаем в Священном Писании, начали призывать имя Божие (Быт.4,26). Само имя Енос означает «изведавший болезни», то есть этот человек познал свою немощь пред Господом. Знаменитый «Эпос о Гильгамеше» сообщает, что Ной рыдал и плакал, и по щекам его струились слезы, от созерцания суда Божия над землею во дни Великого потопа. Авраам, обращаясь к Богу, говорил: я прах и пепел (Быт.18,27). О Моисее сказано, что он был кротчайшим из всех людей на земле (Числ.12,3). О Давиде Церковь поет: помяни Господи Давида и всю кротость его. Пожалуй, о всех праотцах можно сказать, что это были знаменитейшие люди на земле, «те, которых весь мир не был достоин» (Евр.11,38), по слову ап. Павла, но великая их вера даровала им непрестанное созерцание своего несовершенства, нищеты, убогости, слепоты, хромоты пред лицем Божием, а значит алчбу и жажду Христа Спасителя. Потому Христос говорил: многие возлягут с Авраамом, Исааком, Иаковом в Царствии Небесном (Мф.8,11), т.е. все эти святые праотцы войдут на пир Царствия Божия.

Тропарь праотцам

Верою праотцы оправдал еси, / от язык теми предобручивый Церковь:/ хвалятся в славе святии, / яко от семене их есть Плод благославен, / без семене Рождшая Тя. / Тех молитвами, Христе Боже, помилуй нас.

Верою праотцев Ты оправдал, / в их лице предобручив с Собою Церковь из всех народов. / Хвалятся во славе святые, / ибо от семени их плод славный, / – без семени Родившая Тебя. / Их мольбами, Христе Боже, спаси души наши.

Кондак

Рукописаннаго образа не почетше, / но Неописанным Существом защитившеся, треблаженнии, / в подвизе огня прославистеся, / среде же пламене нестерпимаго стояще, Бога призвасте: / ускори, о Щедрый, и потщися, яко Милостив, в помощь нашу, / яко можеши хотяй.

Рукотворному образу не поклонившись, / но Естеством Неописуемым защитившись, треблаженные, / подвигом в огне вы прославились / и, среди пламени нестерпимого стоя, Бога призывали: / «Поспеши, о Сострадательный, / и обратись к нам на помощь, как Милостивый, / ибо что захочешь, Ты можешь совершить!»

Седален 

Авраама, Исаака же и Иакова восхвалим вси песненно, / Давида кроткаго, Иисуса и дванадесять патриархи / купно с треми юношами, угасившими огненный пламень силою духовною, / радуйтеся, — вопиюще к ним, — прелесть доблественне обличивше царя безумнаго, / и Христу молитеся / согрешений оставление даровати празднующим любовью святую память вашу.

Святий Спиридон Тримифунтський, також Спиридон Саламінський (грец. Ἃγιος Σπυρίδων народився близько 270 року, Аскія, Кіпр — преставився 25 грудня, близько 348 року) — ранньо-християнський кіпрський святий та чудотворець, єпископ міста Тримифунт (сучасний Саламін). Святий, який шанується не лише у православній Церкві.

Про його життя збереглося мало достовірних відомостей. Він був пастухом, мав дружину та дітей. Своїм життям святий Спиридон прагнув наслідувати вітхозавітним праведникам: Давиду – у кротості, Іакову – у доброті, Аврааму – у любові до подорожуючих. Всі свої прибутки він віддавав на потреби ближніх та чужинців, за що Господь нагородив його даром чудотворення: він зціляв невиліковно хворих та виганяв бісів. Після смерті дружини, в царювання імператора Констянтина Великого (306 – 337), його хиротонізували на єпископа Кіпрського міста Тримифунта. В сані єпископа святитель не змінив свого образу життя, поєднавши пастирське служіння з ділами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь у діяннях I Вселенського Собору.

Доброта у нього поєднувалася зі справедливою суворістю по відношенню до людей недостойних. За його молитвами був покараний немилосердний торговець хлібом, а бідняки позбавлені голоду та злиднів. Під час тривалої посухи та голоду на Кіпрі, за молитвами святителя Спиридона пішли дощі, й біда минула. Коли розбійники вночі вдерлися у вівчарню до преподобного, тоді невидима сила зв’язала їх, і грабіжники не могли зрушити з місця. Вранці святитель звільнив лиходіїв і вмовив їх залишити своє ганебне ремесло та подарував кожному з них вівцю, кажучи: “Не даремно ж ви не спали цієї ночі”.

Відомий випадок, коли святому Спиридону невидимо співслужили ангели, і після кожної єктинії чувся спів ангелів: “Господи, помилуй”.

Історик Созомен пише, що для Святого було характерним після збору врожаю одну частину його віддавати бідним, а другу – нужденним у борг. Сам він особисто нічого не давав, а вказував на вхід у комору, де кожен міг взяти скільки йому було потрібно, а потім у такий самий спосіб повернути без перевірки та звіту.

Він дуже піклувався про суворе дотримання церковного чину і збереження у всій недоторканості Святого Письма. Святитель викривав священиків, які у своїх проповідях неточно вживали слова Євангелія та інших богодухновенних книг.

 

На І Вселенському соборі, прагнучи перемогти більш освічених  опонентів,які підтримували єретика Арія, святитель Спиридон явив наочний доказ Єдності у Святій Трійці. Він взяв до рук цеглину та стиснув її: миттєво вийшов із неї вверх вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилась у руці чудотворця. “Це три стихії, а цеглина одна, – сказав тоді святитель Спірідон, – так і у Пресвятій Трійці – Три Лиця, а Божество Єдине”.

Господь відкрив святителю наближення його кончини. Останні слова святого були про любов до Бога та ближніх. Близько 348 року під час молитви святитель Спиридон представився до Господа. Тіло було віднайденне нетлінним. Поховали його в храмі на честь святих апостолів в м. Тримифунті. В середині VII століття нетлінні мощі святителя перенесли в Константинополь, а в 1453 році — на острів Керкіра в Іонічному морі (грецька назва острова — Корфу). Тут, в однойменному місті Керкіра (головне місто острова) і донині зберігаються святі мощі святителя Спиридона в храмі його ймення. П’ять раз на рік на острові здійснюється урочисте святкування пам’яті святого Спиридона. На одному з таких святкувань був присутній письменник Микола Гоголь, що справило на нього велике враження, оскільки він сам став свідком одного з чудес (один англієць не вірив, що мощі св. Спиридона є правдиво нетлінні, а вважав, що в його спині є проріз і тіло – забальзамоване, на що самі мощі обернулися до нього спиною) – про це Гоголь сам оповідав при відвідинах Оптиної пустині, про що пише в своїх листах святий Амвросій Оптинський.

Під час ІІ Світової війни, коли фашисти бомбили острів Корфу, єдиним місцем, де люди могли почувати себе у безпеці, був храм Спиридона Триміфунтського. Всі споруди навколо церкви були зруйновані, а у храмі вціліли навіть шибки.

Цікаво, що температура тіла святого 36,6 градусів вже багато століть. У православному світі він шанується як «святий, який ходить» – оксамитові черевички, одягнені на його ступні, зношуються, і кілька разів на рік їх замінюють новими. А зношені черевички розрізають на частини і як велику святиню передають віруючим. За свідченням грецьких священнослужителів, під час «перевзування» відчувається відповідний рух.

Зберігачі раки розповідають, що бували випадки, коли ключ просто не може відкрити замок на ракі. І тоді священики знають – святого в ракі просто немає, він ходить по острову. Феномен нетлінних мощів святого Спиридона намагалися дослідити науковці з усього світу, і церква їм не перешкоджала. Однак біофізики та біохіміки, вивчивши мощі святого, лише розвели руками. Немає іншого пояснення, окрім чуда, тому, що може бачити будь-який православний відвідувач храму на Корфу.

Святой Николай— Чудотворец и Заступник, Скорый Послушник и Великий Божий Угодник. Этот святой стал самым любимым и почитаемым во многих краях ,и мы вспоминаем о главных чудесах из жизни святого Николая на самых известных иконах, картинах,фресках и мозаиках. Фра Анджелико,Репин, Рерих и неизвестные мастера из давних времен…. Продолжение

Дев’ятнадцятого грудня ми святкуємо пам’ять Святителя Миколая Чудотворця. У народі його ще називають Миколою Угодником. Взагалі слово “угодник” у нашому сучасному лексиконі звучить швидше як негативна характеристика. Щось на кшталт “підлиза” або “підлабузник”. Тобто людина, яка понад усе старається, щоб сподобатися комусь другому, зазвичай тому, від кого залежить. Тут же це слово – додаток до імені найулюбленішого зі святих. А те, що святитель Миколай – найулюбленіший святий, не викликає сумніву. Святителя Миколая знають і люблять усі православні. І при цьому, дивно, про нього самого знають дуже мало. Люблять його не за ті подвиги і добрі справи, які він здійснював за життя, а за те, що звернене до нього прохання ніколи не залищається не почутим і що допомога приходить дуже скоро. За те, що до нього не соромно звертатися навіть з найдрібнішими проханнями, як звертаються діти до батьків, як просимо ми іноді близьких друзів.

Чому ж так полюбив наш народ Миколая Чудотворця? Чому майже в кожному православному домі є його ікона? Чому така безліч храмів йому присвячена? Чому до його мощів, що спочивають в італійському місті Бари, невпинно прямують потоки богомольців з усіх кінців світу? Річ у тім, що міра популярності тої чи іншої людини у світі залежить від людей, від їх смаків і переваг, від реклами, від уміння людини, будь то артист, політик або хтось ще, “подати себе”, від усього того, що сьогодні називають “піар”. У Церкві інакше. Тут не люди вибирають, тут Сам Господь вказує людським серцям, хто особливо близький і дорогий Йому. Якщо в Церкві когось люблять особливою любов’ю, і з роками ця любов не лише не згасає, а зростає, значить, Сам Господь особливо полюбив цю людину і наблизив її до Себе. Значить, її молитва буде почута передусім і навіть проханню такого останнього грішника, яким відчуває себе кожен з нас, не буде відмови. І тут знову згадується слово – УГОДНИК.

Усі людські рухи правильні чи неправильні не самі по собі, а залежно від того, на що чи на кого вони спрямовані. Наприклад, “любов” і “ненависть”. Що з них добре чи що погане? Не подумавши, можна сказати: перше – добре, друге – погане. Але, вдумавшись, бачиш: все складніше. Дивлячись що любити і що ненавидіти. Якщо понад усе люблю себе, люблю гріх – що доброго в такій любові! І якщо, навпаки, ненавиджу гріх, ненавиджу все те, що віддаляє мене від добра, від правди, від Бога, то ця ненависть благословенна. Догоджати людям – справа сумнівна і суперечлива. Іноді і це буває треба. Врешті-решт, роблячи другому добро, хіба ми не догоджаємо йому? Але так часто це переходить у той гріх, який так і називається, – догоджання людям. Коли головним стає не те, що я роблю, а те, як це буде сприйняте оточенням, чи сподобається їм, чи оцінять вони це належним чином. Догоджання людям іноді веде до зради самого себе, відмові від того, що совість вважає правильним і гідним. Догоджання людям – це коли я вибираю не той шлях, яким кличе мене йти совість, а той, на який підштовхує оточення.

Зовсім друге – Догоджання Богові. Для віруючої людини голос Божий тотожний голосу совісті. Догоджати Богові – робити те, що схвалює совість. І навпаки, за жодні блага не йти на те, чому совість опирається. Догоджання Богові – найголовніша справа нашого життя. А точніше, будь-яка справа може стати чи угодною Богові, чи бридкою Йому. Як дізнатися, що угодне, а що – ні? Не так вже і важко. Афонський старець Кіріак радив своїм учням перед початком будь-якої справи осяяти себе хресним знаменням і сказати прості і короткі слова: “Господи, благослови”. Відразу все стане ясно. Адже безглуздо звучить: “Господи, благослови вкрасти… збрехати… зрадити дружині… закурити… і т. д”. Свята ж, подібні до цього, повинні допомогти зрозуміти не стільки те, хто угодний Богові, скільки те, що угодне Йому. І відповідь у цей день ми отримуємо ясну і однозначну: МИЛОСЕРДЯ. Святитель Миколай прославився серед сучасників тим, що творив безліч добрих справ і творив їх таємно. Але, як сказав Господь, усе таємне стане явним. Не лише погане, але і хороше. Миколай прагнув робити добро так, щоб жодна душа про нього не дізналася. Тепер про нього знають усі. Знають, люблять, дякують і просять про допомогу. І отримують цю допомогу!

протоієрей Ігор Гагарін

О добрый наш пастырю и богомудрый наставниче, святителю Христов Николае! Услыши нас грешных, молящихся тебе и призывающих в помощь скорое предстательство твое; виждь нас немощных, отвсюду уловляемых, всякаго блага лишенных и умом от малодушия помраченных; потщися, угодниче Божий, не оставити нас в греховнем плену быти, да не будем в радость врагом нашим и не умрем в лукавых деяниих наших.

Моли о нас недостойных Содетеля нашего и Владыку, Ему же ты со безплотными лики предстоиши: милостива к нам сотвори Бога нашего в нынешнем житии и в будущем веце, да не воздаст нам по делом нашим и по нечистоте сердец наших, но по своей благости воздаст нам.

На твое бо ходатайство уповающе, твоим предстательством хвалимся, твое заступление на помощь призываем, и ко пресвятому образу твоему припадающе, помощи просим: избави нас, угодниче Христов, от зол находящих на нас, и укроти волны страстей и бед возстающих на нас, да ради святых твоих молитв не обымет нас напасть и не погрязнем в пучине греховней и в тине страстей наших. Моли, святителю Христов Николае, Христа Бога нашего, да подаст нам мирное житие и оставление грехов, душам же нашим спасение и велию милость, ныне и присно и во веки веков. Аминь.

Пропонуємо вам запис проповіді, яку виголосив о. Олександр Тригуба під вчорашньої ранньої літургії.