September_2021.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
ros
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

НЕДІЛЯ ТОРЖЕСТВА ПРАВОСЛАВ’Я

Яка велика і страшна присутність Божа – о, яка ж велика і страшна присутність Бога живого!

Трепетно стоять перед Ним ангельські сили, серафими закивають крилами лиця свої від сяючого світла і невисловленої ліпоти.

Яке яскраве сонце! Яке чудове зоряне небо! Яке сильне бурхливе море! Які величні велетенські гори! Які страшні грозові хмари і вогнедишні вулкани! Які милі заквітчані луги з прохолодними джерелами і білими отарами! Але все це – лише діла рук Божих, все це – смертне творіння безсмертного Творця. І якщо творіння таке чудове, то який же тоді Творець!

Якщо серце людське сповнюється страхом, чи радістю, чи слізьми у присутності творіння Божого, то ж чи не тим більше у присутності всемогутнього і живого Творця?

Яке смертне творіння може стати поруч з Безсмертним і не розплавитися? Яка смертна людина – подивитися в лице Боже і залишитися живою? Ось страшно і вельми страшно побачити і лице ангела Божого – чи ж не більше лице Бога! Описуючи видіння ангела Божого, що було йому, пророк Даниїл говорить: в мені не залишилося міці, і вид лиця мого надзвичайно змінився, не залишилося у мені бадьорості (Дан.10:8). Того преславного ранку, коли Господь наш Ісус Христос воскрес, І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому; Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг; І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.(Мф.28:2-4). Такий лише слуга Царя – який же тоді Цар?

А яке ж тоді видіння Царя, Господа Саваофа, — о, яке величне і страшне видіння Самого Царя воїнств небесних! Коли великий пророк Ісайя удостоївся видіння цього, він вигукнув зі страхом і жахом: горе мені! Загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, — і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа (Іс. 6:5).

О, якби люди знали, що Цар і Господь безперервно дивиться на них – Той Самий величний і незмінний Цар і Господь, побачивши Якого один раз, Ісайя сповнився страху і жаху! Не спадав би тоді людям на думку жоден гріх і жодна нечистота. Чи бачить людина Бога, чи не бачить – Бог дивиться на неї. Чи не жахливо це для богохульника? Чи не втіха це для стражденного християнина?

І не тільки Триєдиний Бог дивиться на нас і бачить нас кожної миті нашого життя, але й усе воїнство небесних ангелів і прославлених святих. Мільйони очей дивляться на нас, як одне око. Мільйони добрих побажань супроводжують нас на тернистій і похмурій стежці нашого життя; і мільйони рук простягаються нам на поміч, як одна рука. Супроводжувана Духом Святим, Церква Божа на землі потрудилася представити вірним цю величну, страшну і милу дійсність за допомогою численних ікон в іконостасі, що зображають невидимий світ небесних сил і нагадують про постійну присутність цих сил у світі. Шануючи ікони, ми шануємо не дерево і не фарбу на дереві, але ці живі і присутні небесні сили. Маючи страх перед іконами, ми маємо страх перед цими силами. Отримуючи втіху і радість від ікон, ми, насправді, отримуємо втіху і радість від небесних сил, на іконах зображених. Тільки безумні і одержимі злими духами люди вважали шанування ікон ідолопоклонством. Хто, як не Церква Православна, віками вела боротьбу з ідолопоклонством? Хто інший приніс мільйони жертв у цій переможній боротьбі? Хто інший скасував ідолопоклонство? І хіба Церква, що знищила ідолопоклонство, може бути ідолопоклонницькою? Таку богозневагу на Церкву Божу наводили нечисті єретики, що мислили плотським, а не духовним розумом. Через грубість свого міркування вони не могли відрізнити іконошанування від ідолопоклонництва. Коли їх слабкі докази не допомогли їм, єретики вогнем і мечем почали гоніння на ікони і на тих, хто шанував їх. Вогнем вони спалювали ікони, а мечем рубали православних. Але, оскільки міць Божа сильніша і від вогню, і від меча, єретики врешті впали і загинули, а ікони залишились, щоб і далі прикрашати Божі храми і нагадувати вірним про велику і страшну присутність Бога і небесних сил у житті людському на землі. На честь перемоги над іконоборцями і урочистого відновлення шанування ікон, за часів патріарха Мефодія, благочестивої цариці Феодори і сина її Михайла святі і богоносні отці визначили цей перший недільний день Великого посту для святкування цієї події. День цей називається також «Торжество Православ’я», на спогад про перемогу православного віросповідування над єретичним пустослів‘ям і земним мудруванням. У зв’язку з цим вибраний для сьогоднішнього євангельського читання зачин про Нафанаїла: про те, як сумнівався він у Христі, доки стояв далеко від Нього, і як навернувся до Христа, як тільки опинився поруч з Ним. Нехай явиться через це і необхідність присутності Божої для навернення маловірних до віри, і чудотворна могутність присутності цієї!

У цей час Ісус захотів іти в Галілею, і знаходить Филипа і говорить йому: йди за Мною. Филип же був з Віфсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром. Після Свого хрещення на Йордані Господь наш Ісус Христос вирушив в Галилею, де Йому слід було почати Свою працю. Розбещений розум Іудеї не був гідний того, щоб Господь почав Свою працю серед її жителів. Іудея з Єрусалимом через свою прив’язаність до земного і чуттєвого впала нижче язичницьких країв. Галілея була язичницькою, населена головним чином еллінами, римлянами і сирійцями, яких ледь розбавляли євреї. Євреї з Іудеї зневажали Галілею як землю язичницьку, землю темряви і незнання. Саме у цьому зневаженому краю повинно було засяяти світло велике, як сказано пророком: Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерті, Світло засяє над ними! (Іс.9:1-2). Вже цим самим, що Він відкрив Свої Божественні вуста спершу в цій Галилеї, що була змішанням народів, Господь підкреслив вселюдське призначення Свого Євангелія. Явившись спочатку у цьому темному і покинутому кутку Палестини, Він цим показав як Свою смиренність, так і вирок безумній гордості запамороченого і розбещеного Єрусалима.

Андрій першим з усіх сам пішов за Господом і без заклику, і привів свого брата Симона Петра (Ін. 1:35 і далі); Филипа ж Господь закликає: іди за Мною. Филип відразу пішов на поклик без будь-яких сумнівів, це ясно з того що він, запалившись ревністю у Христі, відразу ж починає набирати і інших добровольців і приводить їх до Господа свого. Швидке рішення Филипа негайно слідувати за Господом можна пояснити тим, що він, очевидно, раніше чув про Христа від своїх сусідів Андрія і Петра (оскільки всі вони були з одного міста Віфсаїди), а може, і від інших. Однак, швидше за все, приваблива особистість Самого Господа вмить спонукала його все залишити, все забути і піти за Ним. І до того ж могутня особистість Христова настільки підкорила Филипа, що, як уже сказано, він не лише пішов за Господом, але тут же почав і апостольське служіння, тобто, став навертати до Христа інших людей, бо говориться далі:

Филип знаходить Нафанаїла і говорить йому: ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей в законі і пророки, Ісуса, сина Йосипа, з Назарету. Які прості слова Филипові! Ось розмовляють дві спраглі душі людські, душа Филипова і душа Нафанаїлова! Филип не говорить: «Ми знайшли обіцяного Месію», чи «Сина Давидового», чи «Царя Ізраїлевого», чи «Господа Христа»; він тільки дає зрозуміти Нафанаїлові: вони знайшли Того, про Кого писали Мойсей і пророки. Це промовляє душа, сповнена подиву і радості. Найсильніші почуття не вибирають слів, але виражають себе просто, іноді дуже просто, наче вони самі в собі впевнені: їх сила проявиться і в найпростіших словах. Слабкі і уявні почуття виковують собі срібні труби з гучних і пишних слів, щоб показати себе сильнішими і правдивішими, ніж вони є. Звісно, Филип і Нафанаїл і раніше розмовляли одне з одним про Обіцяного, про Пророкованого, про Довгоочікуваного. Це була звичайна тема розмови всіх істинних ізраїльтян, всіх чистих і спраглих душ. Ми знайшли Того, — говорить Филип. Тобто: «Він не явився, наче блискавка, що стрясає хмари і залякує землю; Він не впав на землю раптово, як метеор; і не зійшов на царський престол в Єрусалимі, куди були спрямовані погляди короткозорих фарисеїв, нерозумних книжників і інших, хто очікував на Месію. Він ріс і жив тут, в Галілеї, серед нас, ось уже тридцять років, і ми не пізнали Його; ріс, як шляхетна виноградна лоза серед диких лоз, і Його важко було впізнати, поки Він не дозрів і не почав приносити плоди. Він був ще подібен до скарбу, закопаного в землю; земля розкрилась – і заблистів скарб. Він не виставляв Себе і не нав’язував Себе: ми самі побачили Його і пізнали. Як агнець Він лагідний, як сонце прозорливий, як весна ласкавий, як Бог сильний. Він з Назарету, син Йосипа». Хто може знати достеменно, як Филип описував Христа Нафанаїлові? Хто може відтворити всю їх розмову? Євангелист повідомляє коротко лише найголовніше. І все, що Нафанаїл чув від Филипа могло його тільки потішити. Але одне його збентежило і зробило маловірним, а саме: як же це Месія з’явився з Назарету? Филип називає Ісуса сином Йосипа, можливо, тому, що й сам ще не знає про превелику тайну зачаття Богоматір’ю від Духа Святого; а, можливо, і просто для того, щоб зробити свою розповідь лаконічною і зрозумілою людині, яку ще тільки належало поступово ввести в тайну Боговтілення. Можливо, Филип тут вже діє по-місіонерськи, методом апостольським, пізніше описаним апостолом Павлом: для немічних був як немічний, щоб здобути немічних. Для всіх я зробився всім, щоб спасти принаймні деяких (1Кор.9:22). Нафанаїл був ще немічним, нетямущим, непосвяченим, і апостол поводиться з ним як з немічним.

Але Нафанаїл сказав йому: з Назарету чи може бути щось добре? Филип говорить йому: піди і подивися. Питання Нафанаїла слід розуміти не як зловтішне зауваження закам’янілого і впертого серця, але як побоювання серця щирого: чи, випадково, не обманувся грубо друг його. Сара внутрішньо розсміялася, коли Господь об’явив їй, що вона народить сина в старості (Бут. 18:12). Це радість, що бажає ствердити себе сумнівом. І Нафанаїл ніколи в житті не міг почути звістки більш радісної, ніж та, котру приніс йому Филип. Але як усяка радість чутлива до поміх і тіней, так і радість Нафанаїлова. Його радість тут же розбилась об слово «Назарет». Як же Месія міг прийти з Назарету? Хіба не Віфлеєм позначений пророками як місце Його народження? Хіба багато поколінь не дивилися на місто Давидове, бажаючи побачити там очікуваного Царевича і Царя? Звісно, Филип не міг не помилитися! Але Филип навіть не хоче пускатися в пояснення і докази; і не хоче він від себе що б то не було відповідати Филипові на його зауваження. Він лише говорить йому: піди і подивися. Як переможно звучать ці слова: піди і подивися. «Просто піди і подивися, Нафанаїле, я не можу довести тобі, але Його присутність доведе тобі все. Я не можу тобі відповісти ні на це, ні на інші твої питання; але сама Його присутність є відповіддю, якій ти не зможеш противитися. Просто підімо зі мною туди, де Він, — піди і подивися!» Нафанаїл погодився і пішов з Филипом.

Ісус, побачивши Нафанаїла, що йшов до Нього, говорить про нього: ось справжній Ізраїльтянин, в котрому нема лукавства. Яка дивовижна похвала! Та ще й з Чиїх вуст! Але що це означає – Ізраїльтянин, в котрому нема лукавства? Ще означає — людина, сповнена протилежного лукавству, тобто Бога: богомислення, прагнення Бога, пошуку Бога, очікування Бога, уповання на Бога. Це людина, що віддала себе єдиному Владиці, Богові, і не бажає знати іншого пана; людина, в котрій зло не змогло пустити коріння. Але, вказуючи на Нафанаїла як на справжнього ізраїльтянина, Христос одночасно підкреслює і сумний факт, як мало залишилось справжніх ізраїльтян. Тому і Сам Господь, наче зрадівши, вигукує: ось справжній Ізраїльтянин. Ось один справжній ізраїльтянин серед багатьох вдаваних! Ось один – ізраїльтянин не лише по імені, але й по духу! Хоча Господь здалеку міг знати про сумніви у Ньому, які Нафанаїл висловив Филипові, все-таки Він хвалить Нафанаїла як справжнього ізраїльтянина, що не має лукавства. Чи для цього Він хвалить його, щоб привабити? Ні, бо Серцезнавець не слова слухає, а дивиться на серце людини. Ми ні в чому не бачимо і не можемо прочитати на сторінках Євангелія, що Нафанаїл був людиною без лукавства; але Господь дивився на серце і прочитав це у серці його. Можливо, інших апостолів, що отчували Христа, здивували ці похвальні слова Христові; однак Христос залишив часові відкрити апостолам справедливість Його похвали. І сам Нафанаїл був вражений цією несподіваною похвалою.

Нафанаїл каже йому: чому Ти знаєш мене? Ісус сказав йому у відповідь: перш ніж покликав тебе Филип, коли ти був під смоківницею, Я бачив тебе. Бачите: Нафанаїл тут же проявляє себе як людина без лукавства. Лукава людина зайнята сама собою, і їй нема діла до інших людей. Лукавій людині приємні похвала і лестощі. Якби в Нафанаїлі було лукавство, він оп’янів би від цієї похвали Христової і почав би Йому дякувати чи з удаваною скромністю відхиляти від себе похвалу цю. Але Нафанаїла більше хвилює істина, ніж похвала, і для нього важливіший Христос, ніж він сам . Тому, не розуміючи і не відкидаючи висловленої похвали, Нафанаїл задає пряме питання, мета якого – відкрити істину про Христа. Чому Ти знаєш мене? «Адже, ось, ми зустрічаємося вперше в житті! Якби Ти звернувся до мене по імені, я б менше здивувався; бо ім’я можна якось швидко дізнатися і вгадати; але дуже вражає мене: Ти так швидко взнаєш ім’я мого серця і моєї совісті тобто, того, що в людині найбільш сокровенне і що вона менш за все відкриває навіть перед близькими друзями» На це питання Господь відповідає йому, розкриваючи іншу, зовнішню тайну: перш ніж покликав тебе Филип, коли ти був під смоківницею, Я бачив тебе. Тому, хто пізнає таємниці духу, легко пізнати таємниці тіла. І Хто бачить хід думок і чує їх таємничий шепіт у людині, ще легше бачить рух людського тіла і чує слова, вимовлені людським язиком. Ще перш ніж Филип приступив до Нафанаїла, Господь бачив останнього, що сидів під смоківницею, і перш ніж Филип подумав про те, щоб піти до Нафанаїла, Господь бачив і знав серце Нафанаїлове. За Його промислом Филип і приступив до Нафанаїла, і покликав його піти і подивитися. Де сховається людина від ока Божого? Де сховається від великої і страшної присутності Його? Міркуючи про цю велику і страшну присутність, Псалмоспівець звертається до Всевидного Бога і говорить: Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю! Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? (Пс.138:1-7)? Христос є чудо земної історії не лише через сотворені чудеса і через воскресіння, але, не меншою мірою, і через всюдисутність Свого духа і Свого всезнання. Будучи на землі, Він одночасно був і на небі. Дивлячись на людей, Він в той же час бачив і впалого з небес сатану. Зустрічаючи людей, Він знав їх минуле і їх майбутнє. Думки людські Він читав, як відкриту книгу Серед слави і похвал людських Він говорив учням Своїм про Свої страждання; серед страждань Він говорив про свою близьку перемогу і славу. Дивлячись на мармуровий храм єрусалимський, Він бачив його руйнування. З Мойсеєм та Ілією Він розмовляв, як із Своїми живими сучасниками. Живучи в обмеженому тілі, Він бачив усе, що відбувається на небесах і чув розмову між грішним багачем у пеклі і Авраамом в раю. Він здалеку передбачив, де стоять прив’язані ослиця і молодий осел, і направив туди Своїх учнів, щоб привели їх. Він здалеку побачив у місті чоловіка, що ніс глечик води, і відрядив учнів Своїх назустріч тому чоловікові з настановою, щоб приготували Йому пасху. Час не міг зіткати для Його духовного зору жодної завіси. Все, що було, і все, що буде, Він бачив так само, як те, що уже відбулося у Нього під ногами. І простір не мав для Нього далини. Те, що відбувалося де б то не було у світі, Він бачив так само, ніби це відбувалося перед Його тілесними очима. Те, що діялось в закритому приміщенні, було для Нього ніби у відкритому полі. І навіть те, що відбувалося у найпотаємніших кімнатах – в серцях людських, було перед Ним відкрите і явне. Ця всюдисутність і всезнання Господа Ісуса Христа вразила Нафанаїла не менше, ніж Петра – багатий улов риби на морі, а інших учнів – ходіння по морю і приборкання бурі та вітрів. Пізнаючи серця людські, Господь знав, яка з Його Божественних сил на якого учня може більше подіяти. Якщо Петра найбільше дивувала Його влада над природою, то Нафанаїла найбільше могли здивувати Його прозорливість і Його всезнання. Знаючи все, Господь, згідно із Своїм всезнанням і керує Своїм Божественним домобудівництвом людського спасіння. Можливо, Филип і провідчув це вже у ті перші дні свого апостольства, коли сказав Нафанаїлові: піди і подивися. Филип був впевнений, що премудрий і всемогутній Господь відкриє Себе Нафанаїлову тим чином, який найбільше підходить для духу і характеру Нафанаїла. Він, можливо, лише до деякої міри передчував те, що пізніше ясно взнав: які незчисленні і предивні тайни приховуються в тлінних людських грудях його Учителя. Воістину, тайни, просторіші від небес і довші від часів, приховувалися у грудях Боголюдини! Чи явив або повідав Господь наш Ісус Христос хоч одну тисячну долю цих сил і тайн, прихованих у Ньому? Звісно, ні. Більшість Його тайн і сил залишились невисловленими і сокровенними, щоб відкритися і явитися тільки святим у Його Небесному Царстві. Стільки сили було в Ньому, що Він не докладав зусиль, щоб творити чудеса, але більше трудився, щоб утриматися і не сотворити надто багато чудес. Ним сказано відкрито і зроблено лиш стільки, скільки потрібно для спасіння нашого без тиску і насилля над нашою волею, нашою свободою вибору і свободою самовизначення.

Та подивімось, що відповідає Господу здивований Нафанаїл: Нафанаїл відповів Йому: Равві! Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів. Це вимовили ті ж вуста, які незадовго до цього сказали Филипові: з Назарету чи може бути щось добре? Яка дивовижна зміна! Яке швидке захоплення! О, брати, яка велика і чудотворна присутність Божа! Нема слова, яким вона могла бути виражена; нема руки, яка б описала її; але є серця, які можуть її відчути і, відчувши, затрепетати, як ранкова роса при зустрічі з промінням сонячним. Чи не достатньо пояснює цей випадок, чому Господь змушений був явитися заради спасіння людства як слабка Людина? Хто міг би встояти проти лиця Його, якби Він явився як полум’яніючий Ангел? А якби ще Він явився як Бог, не втілений у плоть і не прихований її завісою у Своїй вічній силі і славі, — хто міг би побачити Його і живим залишитися? Хто міг би почути голос Його і не розсипатися на порох? Хіба не перетворилась би вся земля на пару від близькості Його подиху? Подивіться, наскільки могутня і пом’якшена Його присутність – на змиг ока Він навертає серце людське і перетворює думки людські! Хто б міг всього лише за кілька хвилин до цієї розмови Христа з Нафанаїлом навіть подумати, що Нафанаїл зовсім скоро сповідуватиме так званого сина Йосипового і Вчителем, і Сином Божим, і Царем Ізраїлевим? І хоча, можливо, Нафанаїл в той момент під Царем Ізраїлевим розумів земного царя Ізраїлевого, що відповідає тодішній загальній думці про Месію все ж для новобранця у сповіданні Христа і в слідуванні за Христом цього більш ніж досить. Бо Нафанаїл, крім цього, іменує Його і Сином Божим, чим підносить Його особистість високо над вульгарним розумінням Христа як звичайного земного царя на престолі Давида.

Ісус сказав йому у відповідь: ти віриш, тому що Я тобі сказав: Я бачив тебе під смоківницею; побачиш більше від цього. І говорить йому: істинно, істинно говорю вам: віднині будете бачити небо відкритим і Ангелів Божих, що підносяться і сходять до Сина Людського. Господь, таким чином, вважає: сказавши Нафанаїлу, що бачив його під смоківницею, Він відкрив йому всього лиш одну малу таємницю про Себе. Прозорливість Христова на такій малій земній відстані подібна лише одному променю Його всеохоплюючої сонячної прозорливості. Через чистоту душевну Нафанаїлові, щоб увірувати, вистарчило і цього малого. Нечисті і лукаві фарисеї і книжники єрусалимські дивилися на те, як Господь очищує прокажених, дарує зір сліпим, воскрешає мертвих, — і все-таки не могли увірувати. А ось Нафанаїл, справжній ізраїльтянин, — він вірує і сповідує віру, побачивши ледь привідкриті ворота чудес! Побачиш більше від цього, – обіцяє йому Господь. Що він побачить? Небо відкритим і Ангелів Божих, що підносяться і сходять до Сина Людського. Господь звертається з словами цими до Нафанаїла, але ця обітниця стосується всіх, бо сказано: істинно, істинно говорю вам. А те, що обітниця ця обов’язково буде сповнена, показує особливо сильне її наголошення: істинно, істинно. З самого початку ангели служили Спасителеві, сходячи з небес і підносячись на небо. Ангел явився Захарії, щоб повідомити йому про народження великого Предтечі Христового. Ангел явився Пресвятій Діві, щоб возвістити Їй про найбільшу таємницю народження Господнього. Небо відкрилося пастухам віфлеємським, і ангели сходили, співаючи радісну пісню примирення Бога з людьми. Ангели сходили і підносились, щоб звіщати і направляти Йосипа і східних волхвів. Коли Господь переміг усі диявольські спокуси в пустелі, ангели приступили і служили Йому. Під час Його передсмертних страждань в саду Гефсиманському ангел явився Йому і зміцнив Його. При Його воскресінні ангели зійшли на гріб Його. При Його вознесінні від землі на небеса два ангели у білому одязі зійшли і явилися учням. Після Його вознесіння ангели часто являлися Його апостолам, а згодом – багатьом і багатьом Його угодникам, мученикам і святим. Хіба святий первомученик Стефан не бачив небеса відкритими? Хіба апостол Павло не був захоплений до третього неба? Хіба апостолу і євангелистові Іоану не були відкриті незчисленні чудеса небес, часів і вічності? І до наших днів багатьом чистим і богоносним душам являються ангели, і багато з тих, хто розкаявся і отримав прощення гріхів, бачать небо відкритим. О, скільки ж разів донині сповнювалися слова Господа нашого Ісуса Христа про небо відкрите і ангелів, що сходять і підносяться! Господь зійшов на землю, щоб явити людям відкрите небо. До пришестя Христового лише мала кількість пророків і угодників Божих сподобилися бачити небо відкритим, але після нього цілі воїнства небовидців підносились прозорливим духом своїм у небесні висоти і зустрічалися з ангельськими воїнствами небесними. Небо завжди відкрите для людей, але люди закриті для неба, так що вони дивлячись — не бачать, і чуючи — не розуміють. Христос зцілив від сліпоти не тільки кількох тілесно сліпих, але мільйони духовно сліпих людей. І сліпі прозріли і побачили небо відкритим. І нині сліпі прозрівають і бачать небо відкритим. А що означає небо відкрите, якщо не присутність Бога живого і Його незліченного воїнства? А що означає присутність Бога живого, якщо не страх і жах для нечистих і грішних, життя ж і радість для чистих і праведних? Від цієї великої і страшної присутності нас поки заступає темна завіса нашого тіла. Але скоро, зовсім скоро завіса ця буде зірвана і кинута, і ми повністю опинимося у відкритому небі; і при цьому ті з нас, хто покаявся і очистився, — у вічній животворчій присутності Бога живого, а нерозкаяні, богохульники і нечисті – у вічній відсутності Бога, в муках і темряві зовнішній.

Припадімо ж до чоловіколюбного Господа нашого Ісуса Христа, і доки ще не всі дні наші злічені, сповідуймо ім’я Його як єдине ім’я, яким належить нам спастись, і просімо про допомогу, єдину не хибну і спасенну допомогу. Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй і спаси нас грішних! Тобі подобає слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь.

святитель Микола Сербський

Оставить комментарий

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Быть близко или далеко от Бога зависит от самого человека, потому что Бог везде. святитель Иоанн Златоуст
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2021. Всі права захищені.