Згідно з духовним змістом, Єрусалим означає душу людську, а вхід Господній в Єрусалим означає входження Бога в душу. Багатолюдний натовп, що в тісноті радісно очікує та вітає Христа, символізує благородні почуття та піднесені думки людини, яка радіє приходу Бога – свого Спасителя та Визволителя. Лідери натовпу, що ненавидять Христа й прагнуть Його смерті, втілюють низькі бажання та приземлені думки, які переважають над благородною природою людською й пригнічують її. Тепер ця низька природа людська повстає проти входження Бога в душу, адже влада Бога обов’язково знищить її.
Храм Єрусалимський символізує собою святилище людської душі, це сакральне місце, де Дух Святий має пристанок навіть у найвеличнішого грішника. Однак земні пристрасті туди проникли, і низькість людської природи використала його для своїх поганих цілей.
Христос виліковує лише тих, хто з вірою припадає до Нього, а це значить, що деякі пориви душі, хоч і хворі, жадають єднання з Богом і прагнуть до Нього – єдиного в світі Лікаря. Пророцтво Христа про загибель Єрусалиму символізує загибель кожної душі, яка відкидає, принижує і викидає з себе Бога.
Ніхто на цьому світі не щасливий, окрім того, хто широко відкрив ворота свого духовного Єрусалиму – своєї душі – і прийняв Бога в себе. Безбожник відчуває себе до відчаю самотнім. Суспільство не позбавляє його від самотності, але поглиблює її. А той, хто вмістив Бога в своїй душі, той і в пустелі не відчуває самотності. Ніхто не помирає вічною смертю, окрім того, у кому помер Бог.