У суботу 5-го тижня Великого посту православні християни мають звичай з особливою шаною прославляти Пресвяту Богородицю. День цей за церковним календарем отримав назву Похвали Божої Матері, або ж Суботи акафіста.
Історія цього святкування, встановленого у ХІ столітті, сягає 626 року – саме тоді спільна армія скіфів та сарацинів підступила під стіни столиці Візантії. Константинополь було врятовано завдяки заступництву Діви Марії, до Якої в молитвах полинуло населення міста – адже недарма ще рівноапостольний Костянтин, засновуючи нову столицю, доручив її молитовному захисту Пречистої. Раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападників, а решта ворогів з соромом втікли. Тоді вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, усю ніч стоячи співав своєї Спасительці переможну пісню: «Непереможній Воєводі — переможні ми, звільнившись од бід, вдячні пісні возносимо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, від усяких бід визволи нас, що до Тебе взиваємо: Радуйся, Невісто Неневісная».
Таке ж молитовне заступництво повторювалось і в інші роки – зокрема в 677, 717 та 860, і це – лише крапля в морі серед тих численних випадків, коли Божа Мати рятувала не лише окремі людські душі, а й цілі міста.
Акафіст написаний в VII столітті, на думку багатьох, написаний дияконом великої Константинопольської Церкви Георгієм Пісідійським. Згодом Йосиф Студит написав канон у суботу акафісту, а деякі інші особи додали до нього подячні молитви в спогад того ж всесильного воєводства Божої Матері. Від початку свято акафісту відбувався в Константинополі, в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Божої Матері і священні предмети Її земного життя – риза і пояс; але пізніше свято було внесено в Типікон (статут) монастирів святого Сави Студійського, а згодом і в церковні богослужбові книги, і з того часу зробилося загальним для всієї Православної Церкви.
Власне, слово “акафіст” складається з двох частин – заперечної частки “а” і “kathizo” (сідаю). Звідси зрозуміло, що при виконанні акафісту сидіти не прийнято. У церковному середовищі його ще називають несідальним співом. Це досить тривалий хвалебний гімн. Полягає він з 25 строф: 12 великих і 13 меньших. Називаються вони відповідно ікоси та кондаки. Перший кондак не пов’язаний зі змістом інших частин, це свого роду зачин. А іншіі 24 частини (саме стільки букв в грецькому алфавіті) складені в алфавітному порядку. Тобто перший ікос починається з А, а останній кондак з омеги (остання буква грецького алфавіту). Це звичайно вигук “О”. Кондаки та ікоси дуже легко можна визначити на слух.
Кондак акафісту закінчується потрійним співом “алілуя”, а в кожному ікосі є декілька виразів, що розпочинаються із слова “радій”. Це не заклик до тріумфування, а древнє вітання.
Акафіст читається і в інші дні, але в суботу п’ятої седмиці Великого посту він входить до складу богослужіння і співається на утрені (зазвичай напередодні, в п’ятницю увечері) не весь відразу, але роздільно. Духовенство чотири рази урочисто виходить на середину храму під спів кондаку « Непереможній Воєводі» і співає торжественні несідальні похвали Цариці Небесній. Таким чином відбувається Похвала Пресвятої Богородиці Невтомної Захисниці роду християнського, без Якої немислимим є повноцінне життя кожного. « О, Всеоспівана Мати, що народила за всіх святих Святішого Сина, нинішній прийми наш дарунок, від всяких напастей визволи всіх та майбутньої позбав муки тих, хто через тебе співає Хвалу Богу.», – так Православна Церква вшановує Царицю Небесну, дякуючи їй за неперервну турботу про людство та кожну окрему людину.