У неділю, що припадає в межах від 24 по 30 грудня за н. ст. (від 11 по 17 грудня за ст. ст.) Православна Церква вшановує пам’ять святих праотців. В цю неділю згадуються всі родоначальники народу Божого, святі патріархи, що жили до Закону, даного на горі Синай, та під Законом – від Адама до Йосифа Обручника. Разом з ними згадуються ті, хто проповідував Христа – святі пророки від Самуїла до Захарії та Іоана Хрестителя, а також всі старозавітні праведники, що оправдані були вірою в грядущаго Месію. Особливо в службі цього дня оспівуються благочестиві юнаки (отроки) – Ананія, Азарія та Мисаїл, які вірою погасили силу вогняну і посеред вогню перебували неначе в холоді, раділи, будучи зрошеними росою Духа Святого, таємничо цим прообразувавши Тройцю і втілення Христове від Діви, яка і по Різдві залишилася Дівою. З цими святими отроками згадується і «Даниїл праведний і в пророках чудний», який бачив Христа, що йшов як суддя всіх народів, і Діву, що таємничо народила Його.
Звершуючи пам’ять святих праотців Свята Церква викликує: «Принесімо пісні отцям, що до Закону і в Законі засяяли і з доброї волі догодили Господу і Владиці, що засяяв із Діви, і нині насолоджуються Світлом невечірнім». У піснеспівах цього дня Церквою згадуються та прославляються поіменно: Аарон (першого первосвященика, брата Мойсеєвого), Аввакум, Авдій, Авель (син Адама), Авраам, Аггей, Адам (праотець роду людського), Азарія, Анна, Варак, Гедеон, Давид, Даниїл, Девора, Есфир, Єзекиїль, Єлеазар, Єлисей, Єнос (син Сифа), Єнох, Єремія, Єссей (батько Давида), Єфтай, Захарія, Іаїль, Ілля, Ісаак (син Авраама), Ісая, Ісус Навин, Іов, Іона, Йосиф, Іосія, Левій, Малахія, Мелхиседек, Мисаїл, Михей, Мойсей, Наум, Натан, Ной, Олда, Ор, Рахиль (жінка Ісаака), Ревека, Рут, Самсон, Самуїл, Сара (жінка Авраама), Сиф (син Адама), Соломон (син Давида), Софонія, Юда, Юдиф, Яків (син Ісаака).
Звершуючи пам’ять чесних праотців Свята Церква тим самим повчає нас, щоб ми, в очікуванні великого і світлоносного дня Різдва Христового, роздумували про віру та життя святих праотців і, наслідуючи їх, готували себе, за їхнім прикладом, до достойної зустрічі грядущого з Небес Господа, прикрашали душу свою їхніми чеснотами, щоб завчасно бути готовими у великий і свілоносний день Різдва нашого Спасителя достойно зустріти Його зі світильниками віри і з єлеєм добрих справ, з твердою надією на життя вічне, зі світлим і радісним лицем чистоти і непорочності.
Оспівуючи в службі цього дня боговгодне життя старозавітніх праведників, Свята Церква тим самим подає нашому розумові цілий сонм великих чеснот: боголюб’язна лагідність і незлобивість першого в світі мученика Авеля, святу ревність до прославлення імені Божого Єноса, страх Божий Єноха, твердість у вірі та благочесті Ноя посеред загальної розпусти сучасного йому світу, дивну віру та послух слову Божому Авраама, синівський послух Ісаака до готовності бути принесеним у всепалення за повелінням Божим, сімейні цінності Сари, прозорливу материнську любов Ревеки, незлобиве смирення Якова, що перемогло злобу Лавана та Ісава, святу цнотливість Йосифа, що готовий був краще постраждати та померти, аніж згрішити перед Богом, нічим непереможне терпіння у скорботах та напастях Іова, урядову мудрість Мойсея та Самуїла, укріплену вірою мужність Ісуса Навина, Варака та Гедеона, високу самовіддану любов до вітчизни і народу свого Юдифи та Есфири, слізне та щире покаяння Давида та Манассії, пустельне життя Іллі та Єлисея, ревність святих пророків, непереможну відданість Закону Божому та звичаям батьківським трьох юнаків у Вавилоні та інші чесноти всіх старозавітніх праведників, яких «увесь світ не був достойний» (Євр. 11, 38).
Згідно вчення святителя Григорія Богослова, кожна із чеснот являє собою «особливий шлях до спасіння і, безсумнівно, приводить до однієї якоїсь із вічних і блаженних обителей». Бо «є різні роди життя, які ведуть до тієї або іншої обителі в міру віри, чому й називаються в нас шляхами. Цими шляхами і йдуть люди до вічного блаженства: хто може, іде всіма шляхами; другі йдуть наскільки можливо більшою кількістю шляхів; треті — тільки деякими; а хто не має сил зробити й цього, той може йти переважно одним яким-небудь шляхом». Тобто, як різні людські життя, так і осель у Бога багато (Ін. 14, 2), і вони розділяються та призначаються кожному згідно його заслуг. Тому, нехай один сповнює одну чесноту, інший – другу, а ще інший декілька, а хтось, можливо, і всі. Але нехай кожен йде впевнено і без зупинок, нехай прагне вперед і йде неухильно по стопам того доброго керманича, який прямо скеровує стежку його, і тісним шляхом скрізь вузькі ворота (Мф. 7, 14) виводить на широту блаженства небесного.
Разом із цим, Свята Церква цього дня, щоб її заклик не був марним, пропонує у євангельському читанні притчу про покликаних на вечерю, вказуючи, що нас може відволікати від достойної зустрічі Господа перевага плоті над духом: прив’язанність до земного, засліплення блиском земних благ, пристрасть до суєти, небажання зріктися свого самолюбства та гордості життєвої, перебування у рабстві страстей та похотей. Апостольське читання цього дня прямо заповідає нам умертвити блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть, користолюбство, відкласти гнів, лютість, злість, лихослів’я, брехню і взагалі скинути з себе стародавню людину та зодягнутися в нову за образом Творця (Кол. 3, 4-11).