Сьогодні Велика П’ятниця – апогей драматичних подій тижня. Спогад про суд, розіп’яття та поховання Христа. Здійснюється те, заради чого Бог став людиною – щоб Його можна було вбити. Вбити Бога неможливо, але, ставши людиною, Він може прийняти смерть. Уся увага зосереджена на Жертві Христа. Замість всього людства на хресті вмирає Боголюдина, і Його смерть визволяє від смерті нас.
Ідея замісної жертви була притаманна майже усім релігійним культурам з глибокої давнини. Жертва, обов’язково з пролиттям крові, мала перейти прірву між грішним людиною і святим Богом. І жертвенна тварина ставала свого роду викупом, заміною. Перед тим, як її заколювали, людина клала на неї руки і таким чином мовляла: “Це я! Я сам вартий смерті за свої гріхи, визнаю це. Я не можу наблизитися до Тебе. Проте, Господи, замість своєї крові я приношу кров цього ягняти і прошу в Тебе прощення”.
У язичників найвищою жертвою, якою можна було сподіватися вирішити найскладнішу ситуацію, була жертва єдиним спадкоємцем царя. У Старому Заповіті всі ці жахливі людські жертви були категорично відхилені. Проте сьогодні Сам Бог приносить у жертву Свого Єдинородного Сина для порятунку людського роду.
Нам дуже важко зрозуміти, чому інакше не можна було простити і вилікувати злочин Адама. Проте гріх – це дійсно серйозно. Ціна гріха – смерть. Це як гірська лавина, спричинена необережно кинутим каменем. Проте Сам Бог прийняв цю лавину на Себе і відвернув від людини. Він не захотів просто взяти і скасувати лавину, зробити недійсним причинно-наслідковий зв’язок. Адже Христос сам нічого не робив спеціально, щоб піти на Хрест. Сам світ, пропитаний гріхом, виштовхнув Його як щось чужорідне, так само, як вода виштовхує надутий повітрям м’яч. Справжнє, дійсне добро в падшому світі не може привести нікуди, крім Голгофи. Проте відтепер кожен, хто йде туди, бачить, що там він не сам. Христос прийшов туди першим і взяв на Себе все найважче й найстрашніше.
Сьогодні на Хресті Бог знищує гріх зовсім не так, як зазвичай ми намагаємося протистояти злу. Він не протистоїть йому, Він приймає його всередину Себе, і це зло розпадається, припиняє своє існування. Все те, над чим щоденно спотикається людина – страх смерті, страх страждань – у Христі припиняє бути нерозв’язною проблемою. Відтепер Христос – наш Вождь, за спиною якого вже не лякає диявол, якими би хитрощами не намагався нас збити з пантелику, якою б силою не намагався примусити нас визнати його всевладдя. Тепер у наших руках знамено спасіння – Хрест Христовий. Не якийсь магічний знак, але образ нашого Бога, свідчення Його любові до нас. Як важливо завжди пам’ятати, якою ціною дарована нам свобода від гріха.