Прийшов час “духовної весни”, вже настав час “що пора нам від сну прокинутися. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували” (Рим. 13, 11), сумні чорні облачення огорнуть наші храми, а радісні щоденні піснеспіви будуть змінені на скорботні великопісні. Проте, незважаючи на сумні дні, сьогодні нашу душу наповнює почуття, яке можна назвати почуттям Великої Надії. Попереду – сум, але наше серце якось готове прийняти його, більше того – довіритися й відкритися йому. Це відбувається тому, що ми пам’ятаємо слова нашого Спасителя, які Він сказав Своїм учням перед майбутньою розлукою: “Кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, але печаль ваша в радість буде” (Ін. 16, 20).
Це стається тому, що піст, в який ми вступаємо тепер, не віддаляє нас від Христа, але обіцяє зустріч попереду. Так відбувається тому, що навіть у сумних великопостних мелодіях, як віддалене ехо, як ледь чутний мотив, духовний слух вже розрізняє ликуючі звуки співів Світлого Христового Воскресіння. Бо піст для нас, християн, – не стільки нагадування про рокову необхідність голгофського склепу, скільки радісне сповідування доброї вісті про те, що цей символ торжествуючої смерті виявився порожнім. Навіщо тоді поститися, якщо немає надії? Навіщо зусилля, якщо безжалісна смерть стане необхідним наслідком будь-якого життя? Тому наш піст – це свідоцтво нашої щиросердної віри в осмисленість людського існування, це знак нашої незнищенної надії на те, що кожен з нас бере участь у Вічному Житті, це невелика жертва нашої любові до Бога.
Не даремно Сам Спаситель звертається до кожного, хто вступає на шлях посту, з радісним закликом: “…коли поститеся, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться. Істинно кажу вам, що вони вже отримали свою нагороду. А ти, коли постишся, помасти свою голову й умий обличчя своє” (Мф. 6, 16-17). Проте Господь турбується не лише про наш зовнішній вигляд, піклується Божественне перш за все про нашу душу! Про ту саму бессмертну й вічну душу людську, поряд з якою втрачає свою важливість усе золото світу, вся слава імперій, усяка марна піднесеність людської гордощів, бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, але своїй душі заподіє шкоду? (Мф. 16, 26).
Отож пост – це час, коли християнин повинен покаянними сльозами, як живою водою, вимити свою душу, ради вічного буття якої і була принесена Голгофська Жертва. Проте він повинен зробити це так само таємно, як таємно відкриває він свої гріхи на сповіді, і тоді, відповідно до обіцяння Господа, “Твій Отець, Який бачить таємне, віддасть тобі явно” (Мф. 6, 18).
Коли Господь говорить нам: помасти голову твою (Мф. 6, 17), — Він, звісно, не про нашу зачіску турбується. Христос, як і Його апостол, нагадує нам про інше — про головне: “Хай буде прикрасою вашою не зовнішнє заплітання волосся, не золоте вбрання або пишність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом” (1 Пет. 3, 3-4). Наш Бог нагадує нам про те, як під виглядом помазання оливковою олією на голову слабкої й грішної людини була подана благодать Святого Духа (Лев. 8, 12). Він закликає нас прийняти цю лікуючу і відновлюючу благодать, щоб зберегти розум і серце своє від насильства грішних думок, щоб голова людини, його розум, цей координаційно-обчислювальний центр особистості, був захищений під час жорстокої духовної боротьби посту від “нападів ворожих”, від атак грішних думок, від усього того, з чого починається кожний гріх.
Нині настав час пробудження (Рим. 13, 11)! Нині час сприятливий (2 Кор. 6, 2)! На початку посту плаче Адам про залишений Рай, але в самих його сльозах заглиблена надія! Оскільки ми пам’ятаємо про те, які жертви були принесені в ім’я повернення заблудшого до дому Свого Отця. Ми віримо в Бога, Який не хоче смерті грішника (Ієз. 33, 11). І в довгому шляху нашої постової мандрівки ми не забудемо заклику Спасителя: “Прийдіть до Мене всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть іго Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я кроткий і смирений серцем, і знайдете спокій для своїх душ; бо іго Моє легке, і тягар Мій легкий” (Мф. 11, 28-30). І нехай для кожного з нас брем’я Великого посту здасться “легким і приємним.