Бажаючи виправити гріх, скоєний прабатьками, бажаючи зцілити пошкоджену цим гріхом людську природу, Син Божий стає Сином Діви, приймаючи від Неї плоть і кров, стає подібним до нас в усьому, окрім гріха.
І от – Бог виявляється серед людського страждання і болю. І ми знаємо, що Боголюдина не перебувала в якомусь відчуженому олімпійському спокої. Ні, всім Своїм люблячим серцем Він відгукувався на прохання тих, хто приходив до Нього зі своєю скорботою. Відгукувався – але незмінно ставив віру як єдину умову для дивної допомоги тим, хто страждає.
І в цьому євангельському епізоді ми стаємо свідками двох чудес: зцілення кровоточивої жінки і воскресіння дванадцятирічної дівчинки. Про кровоточиву сказано, що вона “витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше” (Мк. 5:26). Думається, не в засудження медицини говорять про це євангелісти, але бажаючи засвідчити: бувають у житті людини моменти, коли всі земні засоби вичерпані і залишилася надія лише на Бога. Що ж до дівчинки, то її батько, начальник синагоги Іаїр, відправився до Ісуса просити допомоги, коли дочка була при смерті, – але тут же дізнається, що та померла. Зрозуміло, що і тут медицина безсила.
Здійснюючи зцілення і воскресіння, Христос допомагає Іаїру і жінці перемогти страх. Кровоточива боялася доторкнутися до Нього, знаючи про свою (з погляду Закону – Лев. 15:19-33) нечистоту. Але Христос не докоряє їй у тому, що вона все-таки доторкнулася до краю Його одягу, – ні, Він підбадьорює її і хвалить її віру. Іаїр – у страху перед смертю, що відбулася, перед силою, якій нездатна протистояти людина. Але Христос каже: “Не бійся, тільки віруй, і спасенна буде” (Лк. 8:50), – входить у будинок, бере її за руку – адже згідно з Законом (Чис. 19:11) той, хто доторкнувся до небіжчика нечистий сім днів! – і воскрешає, перемагаючи тим самим і смерть, і страх.
Своїми чудесами Спаситель, всемогутній Бог і співчуваюча Людина, долає страх, і хворобу, і смерть. Але разом з цим долає Він і час створеного Ним світу. Бо лише в Царстві Отчому, після кончини віку цього, не буде ні хвороби, ні печалі, ні зітхання. Але вже тут, вже зараз, до Своєї смерті і повстання з гробу, до загального воскресіння Христос перемагає тління, властиве людській природі. Як це відбувається? Чи по одній божественній всемогутності? Ні, Богу тут допомагає людина, її віра.
Це та сама віра, яка може не лише переставляти гори, але і робити щось набагато більш дивне, потрібне і важливе: являти тут і зараз Царство, що прийшло в силі, – являти його посеред світу, що в злі лежить, серед людей, схильних до гріха і тління. Як сказав сучасний богослов, “увірувати – означає дати Богові доступ до себе”.
Саме тому Христос завжди вимагає віри від тих, хто звертається до Нього по допомогу. Якщо ти сподіваєшся на себе, на щось земне, то нічого не вийде. Сама по собі людина – ніщо. Але якщо людина відкрита Богові, якщо вона здатна впустити Бога у своє життя, якщо зуміє відступитися і дати діяти своєму Творцю і Спасителю, – тоді людина стане свідком і учасником великих і дивних справ Божих.
священик Федір Людоговський