До 5 століття було прийнято згадувати народження і хрещення Сина Божого в один день – 6 січня, і називалося це свято Феофанією – Богоявленням, що засвідчувало втілення Христа у світ і явлення Трійці у водах Йорданських. Святкування Різдва Христового було перенесено на 25 грудня (за Юліанським календарем, або старим стилем) вже пізніше, у 5 столітті. Так було покладено початок новому церковному явищу – святкам, що закінчуються навечір’ям свята Водохреща.
Слово «навечір’я» означає переддень церковного торжества, а друга назва – святвечір (або сочельник) пов’язана з традицією приготування в цей день куті, тобто сочива.
Зважаючи на виняткову важливість події, що має відбутися наступного дня в житті Іісуса Христа й усіх нас, Церква встановила в переддень свята строгий піст. Саме звідси і з’явилася традиція варити кутю, яка не є обов’язковою, але настільки зручна, що міцно закріпилася повсюдно. Зрозуміло, в наші дні не у всіх є така можливість, але посту сьогодні дотриматися необхідно.
Міру утримання віряни визначають індивідуально, з огляду на власні сили і благословення духівника. У цей день, як і в Різдвяний святвечір, зазвичай не вживають їжі до виносу свічки після Літургії вранці і першого причащання водохресної води.
У святвечір, після Літургії, в храмах здійснюється Велике освячення води. Водосвяття називається Великим через особливу урочистість обряду, наскрізь пройнятого спогадом євангельських подій, що стали не тільки першообразом таємничого омивання гріхів, але і дійсним освяченням самого єства води через занурення в неї Бога у плоті.
Велике освячення води здійснюється у свято Хрещення Господнього двічі. Напередодні, у Богоявленський святвечір, а також у самий день свята. Обидва ці освячення абсолютно однакові, а відповідно й вода. “Обидві» води називаються однаково: «велика агіасма», себто велика святиня. Як духовну розраду, її дозволяли вживати відлученим від Святого Причастя.
У давні часи Церква мала традицію – приєднувати до себе нових людей, здійснюючи хрещення напередодні Різдва, Богоявління та Пасхи. Літургію святителя Василія Великого, яку ми звершуємо цього дня вранці, тоді служили ввечері. Відтоді і увійшла традиція посту у цей день. Після літургіі освячувалася вода і здійснювалося хрещення нових членів Церкви.
Потім святкове богослужіння відновлювалося з повечір’я, потім утреня і літургія, так само як служимо і ми зараз. Після літургії було ще одне освячення води, у якому вже брали участь усі члени спільноти, разом із тими, що увійшли до Церкви сьогодні. Відтоді практика хрещення суттєво змінилася, але традиція двічі служити велике освячення води залишилася з нами.