Минуле – це нескінченна далечінь, і чим більше ми в неї вдивляємося, тим краще бачимо, як глибоко у віки йдуть корені людської історії. Але бувають події, які об’єднують усі століття, усі народи, і тоді час, безжально, на перший погляд, відмірюючи земний людський шлях, немов би перестає існувати.
До таких подій належить диво Покрову. Воно сталося дуже давно – історики й досі сперечаються, коли саме. Але чи так це важливо, якщо те, що сталося темною ніччю у Влахернському храмі Константинополя, взагалі не має часу.
14 жовтня православний світ відзначає одне з великих і значних церковних свят року – Покрова Пресвятої Богородиці, встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).
Історія появи свята пов’язана з двома Андріями, один із яких був юродивим жебраком у Константинополі, інший – князем у Володимирі – Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого.
Як правило, диво Покрову Божої Матері пов’язується з нападом сарацинів на Константинополь, хоча сучасні дослідження дають привід вважати, що це були наші предки, язичники-слов’яни. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльозами на очах молилися про те, щоб минула біда.
У той момент, коли полчища ворогів вже були готові увірватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання почуті.
Святий Юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дуже променів сонячних».
Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Царицю і Пані усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і ужахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.
Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але у храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.
Церковна історія знає безліч прикладів явного свідоцтва про допомогу Божу християнам. Немало прикладів говорять про заступництво ангелів, святих і Пресвятої Богородиці. Але зовсім небагато таких пам’ятних днів стало значущими, а то й унікальними на Русі як свято Покрову Божої Матері.
Заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святому у Константинопольській Церкві, але його відзначали православні Влахерни. Влахернські будівельники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської лаври, перенесли його на Русь. На Русі храми на честь Покрову Божої Матері з’явилися у XII столітті. Всесвітньо відомий за своїми архітектурними достоїнствами храм Покрову на Нерлі був побудований 1165 року князем Андрієм Боголюбським. Він же і встановив у Російській Церкві свято Покриву Божої Матері близько 1164 року.
Тому наші предки мали по-особливому ставилися до Божої Матері, русичі спрадавна виявляли любов до Богородиці, і тому досить особистісне свідоцтво про сугубе заступництво, або Покров Божої Матері припало їм до серця. Важко пояснити чому, але факт особливого благоговіння, особливого шанування очевидний. Народна свідомість саме із заступництвом Божої Матері пов’язує свої надії.
Руські християни зуміли розглянути в тому баченні, яке, до речі, важко історично ідентифікувати, дивне позаісторичне, позанаціональне, можна сказати, богословське свідоцтво про глибину тих стосунків, у які вступають християни з Матір’ю Господа Ісуса Христа, адже немає благотворнішої молитви, ніж Матері перед своїм Сином.
Багато чудес зробив Покров Богородиці на нашій землі. Тисячами Покровських храмів прикрасили її люди. Окрім храму на Нерлі, вже у XII столітті існував Зверин монастир на честь Покрову Богородиці у Великому Новгороді. Шановані ікони Покрову були в багатьох містах і селах – у храмах і монастирях. У Москві це передусім Покровський собор (його називають ще храмом Василя Блаженного), закладений царем Іваном Грозним після повернення з переможного походу на Волгу (саме у свято Покрову російське воїнство взяло Казань, 1552 рік).
Вдивіться в ікону, її можна читати, як книгу. Саме так і робили наші пращури. Вдивіться, і ви побачите нефи і вівтар Влахернского храму, хоч сам він давно зник із лиця землі; побачите завісу, що закриває знаменний Влахернський образ Богородиці. Вона зазвичай пишеться в темно-червоних тонах – у кольорах імператорського пурпуру. У центрі на амвоні – знайомий нам Роман Сладкопівець зі сувоєм у руках, що жив задовго до Андрія Юродивого. Але і цей Андрій стоїть поруч, у старому дранті, вказуючи приголомшеному учневі Єпіфанію на чудове явлення. Поряд із Романом Сладкопівцем – візантійський імператор, Вселенський патріарх, ченці, народ, а над усіма – Церква небесна: пророки, святителі, мученики. Серед них Іоанн Богослов та Іоанн Предтеча. Ікона Покрову об’єднала усе: і світ небесний, і світ земний. І в самій середині ікони – Пресвята Богородиця, що тримає в руках Своїх благодатний покров. Він такий великий, що вільно покриває собою весь православний світ. А ще вище – образ Того, до Кого звернені усі погляди й усі моління, – образ Спасителя.
Так свято Покриву відкриває нам таємницю небесного життя, таємницю того, чому ми ще живі, чому Господь все ще терпить нас і не поспішає карати. Виявляється, Божа Мати і до цього дня простягає над усіма нами свій молитовний омофор, і молиться Синові про всяку душу християнську, хоча і не маємо очей, гідних це побачити.
Покров Пресвятої Богородиці вважається символом захисту, заступництва і розради, молитви про порятунок світу від незгод і страждань. Цього дня віряни просять у Цариці Небесної захисту і допомоги.
Козацтво України споконвіку вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою покровителькою. Образ Богородиці вінчав козацькі корогви та штандарти, цю ікону обов’язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не мінялася. І свято це урочисто святкували на Січі з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями. Куди б доля не заносила козаків, завжди з ними була ікона Пресвятої. Так після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою лише ікону Пречистої Богородиці.
В Україні 14 жовтня відзначають державне свято – День українського козацтва.
У сучасних нелегких обставинах життя українського народу так важливо просити Покрову над нами Пресвятої Владичиці. Адже уся наша історія свідчить про її особливу любов до України, і певним є, що вона не залишить нас і тепер, коли так потребуємо її заступництва у Божого Сина. З ревною синівською молитвою припадімо до Неї, благаючи спасіння і допомоги.
за матеріалами orthodoxy.org.ua