Зцілення слуги сотника – це ситуація, яку можна порівняти з ляпасом, який дав Христос усім юдеям, що оточували Його.
Хто такий сотник? Це римський воєначальник, тобто представник окупаційної влади. У той час римські війська стояли таборами в деяких містах Палестини, і ця людина напевно командувала місцевим гарнізоном.
З релігійної точки зору, він навіть не прозеліт, він просто звичайний язичник, тобто людина, з якою юдею не те що не можна спілкуватися, а категорично заборонено.
І ось цей римський воєначальник, людина іншої віри, ворог народу в усіх відношеннях, звертається до Христа з проханням зцілити свого слугу.
Ми часто зустрічали в Євангелії, що зцілення відбувалося при тому чи іншому виді контакту Христа з людиною, що зцілялася, – чи був це дотик, покладання рук або якесь, наприклад, помазання очей, як ми бачили у випадку із зціленням сліпого.
Тут же ситуація стає абсолютно новою. Сотник, виявляючи повагу до єврейського пророка, каже: «Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8:8).
Почувши таку заяву сотника, Спаситель дивується: в усьому Ізраїлі Він не зустрів такої віри. Далі Христос говорить: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф. 8:11).
Що означають ці слова? Це пророче свідоцтво того, що віру в Христа приймуть язичники. Як могла така ситуація статися, у принципі, що в людини, яка знаходилася за межами справжньої релігійності, віра виявилася міцнішою і сильнішою, ніж у найблагочестивіших юдеїв?
Іноді нам здається, що віра – це лише певна установка свідомості для прийняття тих або інших істин як абсолютних цінностей, що не вимагають доказів. Насправді ж віра – це, передусім, горіння, це вогонь. А показник того, що вогонь є – теплота.
Коли у віруючої людини навколо неї не розливається ніякої теплоти, значить, є серйозні проблеми з вірою цієї людини. І навпаки, іноді доводиться зустрічати серед людей, здавалося б, далеких від віри, від християнських цінностей, таку щиру доброту, таку чуйність і готовність допомагати людям без розрізнення звань, здібностей, талантів, що дивуєшся – неспроста в цих людей народжується теплота. Це саме ті самі сотники, які зовні, знаходячись далеко за межами Церкви, по суті, давно знаходяться вже усередині неї.
Допоможи ж нам, Господи, не забувати підігрівати в собі вогонь віри, щоб не виявитися нам ніколи осоромленими поряд з тими, у кого цей вогонь віри горів незалежно від його зовнішньої приналежності до тієї чи іншої віри. Амінь.
протоієрей Павло Великанов