Говорячи про старозавітних пророків, ми звичайно маємо на увазі тих із них, хто залишив після себе цілі книги, – це Ісая, Єремія, Єзекиїль, Даниїл й інші. Але свого роду засновником цієї традиції був інший чоловік, який зовсім нічого не писав і дуже мало говорив, але діяв так, що запам’ятався людям назавжди. Його ім’я – Ілля, воно означає “мій Бог – Господь”, і це ім’я дуже точно описує його місію.
Пророк сповіщає людям волю Божу. Але перш ніж говорити про високе богослов’я, пророкам належало нагадати ізраїльтянам, що їхній Бог – не один з безлічі язичницьких богів, як у навколишніх народів, але Єдиний Бог, Творець неба та землі.
Ми вперше зустрічаємо Іллю в рік страшної посухи. Звичайно, вона розумілася як покарання від Бога за ідолопоклонство, але Ілля не поспішає виголошувати проповідь. Він просто укривається в пустелі, біля струмочка, що зберігся якимсь чином, і туди, як описує Біблія, “ворони приносили йому хліб і м’ясо вранці, і хліб і м’ясо ввечері, а з потоку він пив” (3 Царств 17:6). Перш ніж учити інших, він сам повинен навчитися безмежно довіряти своєму Богові.
Але, нарешті, пересихає і цей потічок, й Ілля вирушає до людей. Він іде не в палаци, де ще могла залишатися зайва їжа, а до бідної вдови, у якої її точно не було, – і просить у неї їжі. Вона відповідає: “У мене нічого немає, а тільки є жменя борошна в діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо…” (3 Царств 17:12). Але Ілля владно наказує їй спочатку нагодувати його самого, а про подальше не піклуватися: “Так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю” (3 Царств 17:14).
Від безвихідності, або від несподіванки, або все-таки завдяки своїй вірі – вдова послухалася пророка й віддала ті крихти, що мала, – і так урятувала й себе, і сина. Віра може зажадати від людини ризику повної самовіддачі – але й нагорода тоді буде повною. Відтепер борошно в діжці та масло в глечику не вичерпувалися, так що сім’я була врятована від голоду.
Добре, коли свята людина входить у твій будинок! Добре – але й страшно. Незабаром після цього син вдови занедужав і вмер. І тоді вона, по суті, звинуватила пророка в його смерті: “Ти прийшов до мене нагадати гріхи мої й умертвити сина мого” (3 Царств 17:18). Це було абсолютно несправедливо, адже хлопчика без Іллі чекала б ще більш швидка й болісна смерть від голоду! Але вдова дуже добре розуміла одну річ: коли ти живеш сам по собі, усе сіре, не видно ні гріхів, ні чеснот. Але коли у твоє життя вривається чудо, пророцтво, звістка про Бога – усі твої гріхи лежать у тебе як на долоні, і нещастя, що відбуваються, залишається лише пов’язати з цими гріхами. Напевно, вдові було б легше думати, що син помер від природних причин, аніж мучитися свідомістю своєї провини.
Але Ілля не міг змиритися з такою арифметикою: смерть сина за гріхи жінки… “Господи Боже мій! невже Ти і вдові, у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її?” (3 Царств 17:20) – звернувся він до Бога, і це звучало більше як вимога, ніж як прохання. Якщо треба рятувати інших – пророк може бути дуже відважним. Так дитина повернулася до життя. Пророк урятував цю сім’ю – і міг тепер іти до всього ізраїльського народу.
У ті роки в Ізраїлі правили цар Ахав і цариця Ієзавель, за походженням фінікіянка. Поганські культи й колись практикувалися серед прадавніх ізраїльтян, але за часів правління цієї пари вони стали, по суті, новою державною релігією. І тоді Ілля прийшов до Ахава, щоб кинути виклик. Він запропонував цареві зібрати на гору Кармил чотириста п’ятдесят пророків язичеського божества Ваала, щоб там вступити з ними в змагання. Цар погодився.
У призначений день Ілля звернувся до народу з такою промовою: “Чи довго вам кульгати на обидва коліна? якщо Господь є Бог, то йдіть за Ним; а якщо Ваал, то за ним ідіть” (3 Царств 18:21). Але народ мовчав, вичікуючи, чим скінчиться двобій… Ілля запропонував приготувати два жертовники – Господу та Ваалу, – покласти на кожен з них зарізаного тельця, але не запалювати вогонь під дровами. Служителі справжнього Бога, безсумнівно, повинні звести вогонь із неба та запалити свою жертву.
Пророки Ваала цілий день танцювали перед своїм жертовником. Біблія навіть донесла до нас знущальні слова Іллі: “Кричіть гучним голосом, бо він бог; може, він задумався, або зайнятий чим-небудь, або в дорозі, а можливо, і спить, то він прокинеться!” (3 Царств 18:27). Але нічого не виходило, і тоді Ілля приступив до своєї жертви. Він усе приготував, велів рясно полити її водою, і після його молитви блискавка з неба спалила жертву в одну мить.
Суперечка була вирішена, і доля пророків Ваала виявилася незавидною – усі вони були вбиті, цілком у дусі того часу, коли за істину не годилося щадити ні своє, ні чуже життя. Проте на обрії з’явилася довгоочікувана хмарина, яка скоро перетворилася у величезну хмару, що несла дощ змученій землі…
Андрій Десницький