Сьогодні переходить до життя та, котра є Матір’ю Творця життя. Відбувається велика переміна, бо смерть уже не є смертю! Зовні вона подібна – особливо для Марії, але це стосується дуже зблизька і всіх нас – на «успіння». Життя Богородиці завершується надзвичайно, бо вже від першої миті існування її особи в ній немов перемінилося все творіння. Бог побажав піти на новий ризик: ось Він приводить до життя жінку, нову Єву, котра стане початком нового людства. Богородиця наповнена благодаттю, Божою ласкою. Та при цьому вона ніколи не зазнала жодного тиску. В її непорочності не було нічого автоматичного. Діва Марія відповідала на Божий поклик упродовж цілого свого життя, що було життям віри. Ми знаємо лише про те, як вона дала відповідь у момент, що став вирішальним для неї і для нас, коли вона висловила свою віру, відповівши «так» усією своєю істотою. Ця відповідь поєдналася з відповіддю «так» Творця, Який дає нам життя.
Важливо зрозуміти, що вона не була звільнена від заплати за гріх, за страх, якою є смерть в усіх її формах, від якої вона зазнала всіх її укусів, усіх ударів. Ми ніколи не зрозуміємо, чим було страждання Богородиці, але знаємо, що вона пережила смерть «стоячи», від початку до кінця свого життя.
А в її успінні засяяв дар її життя. Будучи сповненою Божої благодаті, вона звільнена не лише від смерті, а й від її найменшого болю. Вона перейшла до життя всією своєю істотою – тілом, душею і духом, в благодаті та в світлі, в якому постійно відповідала Богові «так». Вона жива, вона направду – матір життя, матір живих, адже вона є Матір’ю живого Бога, в Якому ми живемо.
І ось у чому суть цього свята. Ця надзвичайна подія стосується нас і виявляє нам, – якщо погоджуємося більше не бути ні сліпими, ні закритими, – благодать того часу, в якому ми живемо. Зараз ми переживаємо час формування, виношування перед тим, як народимося. Ми формуємося, Бог творить нас, але не без нас. Це відбувається не так, як при нашому першому народженні. Тепер мусимо співпрацювати з Ним для нашого формування.
Надзвичайним у тому часі, який переживаємо, є те, що можемо побачити обличчя смерті. Не тільки тієї смерті, яка є навколо – а це завжди смерть інших, адже ми ще тут у цей час! – але також ту смерть, що живе в нас, і трагедія, яку ми бачимо навколо, – це лише жахлива панорама смерті, що є в нас. Те, що ми бачимо навколо – це вибух смертей, зібраних до купи, смертей людей, смертей людських сердець. Зараз говорять про перемир’я, мир, перемогу… Перемоги не існує ні для переможців, ні для переможених. Єдиною правдивою перемогою є перемога над смертю, а вона здобувається в серці людини, в наших серцях. Кожен з нас може зазнати цієї смерті, може говорити про «свою смерть». Смертю є стан нашого серця, в якому кажемо «ні». Це жорстокий стан. Ми походимо від Бога. Як тільки в нас є відмова, починаючи від неприйняття самих себе, ми зазнаємо насилля, перебуваємо в його стані. Усе решта, всі радісні та сумні події життя, що відбуваються з нами та з іншими, – це лише варіації тієї глибинної основи людини. Або «так», або «ні». Або «так» Йому, «так» самого Бога, яке йде з глибини серця Отця, що дає нам Христа і Святого Духа, «так», до якого приєднується те нове творіння, яким є Діва Марія, або «ні». «Ні» – це антиБог, антилюбов.
Ми переходимо через формування: або знищимо себе на малому вогні, або розпізнаємо той благодатний час, в якому живемо, бо смерть можна перемогти, лише зірвавши з неї маску. Ми покликані перейти до життя. Звернімо своє обличчя до тієї, що поряд з нами, що певним чином ближча нам, ніж Господь, адже вона нашого роду. Якщо ми погодимося, Богородиця навчить нас, як вилікуватися від смерті в самому її корені, на тому рівні, де в нас живе свавілля.
Це свавілля виражається найрізноманітнішими способами, в наших найнезначніших судженнях, у нашому бажанні бути сильними, в тому, як ми поводимося з кухонним начинням, як облаштовуємо свій дім, свої плани, як вивищуємо себе… Все в нашому житті позначене цим свавіллям, і перемогу над ним не можемо здобути власними руками. Ніяка аскеза, ніякі методи не можуть визволити нас від нього. Визволення від нього дається лиш з ласки Божої. Нам достатньо бути, як Діва Марія, тим світлим «так», приносити себе в дар, і цього принесення в дар Святий Дух постійно старається навчити нас у Божественній літургії.
Запам’ятаймо останню фразу сьогоднішнього Євангелія: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» (Лк. 11:28). Діва Марія щаслива найперше не тому, що вона – Богородиця, а тому, що була настільки вбога серцем, що слухала всією своєю істотою Слово Боже, яке закликає до любові. Це «так», що благає нас відповісти, що ніколи не нав’язує себе силою, «так», в якому Бог висловлює Свою любов до нас, – і є те єдине, чого потребуємо. Це і є та краща частка. Приймімо її. Нехай вона в нас перебуває. Нехай наше серце стане її живою оселею, і тоді від оздоровленого і зціленого кореня в нас зможе прорости зерно, очищене від свавілля, зерно співчуття, милосердя, тиші, надії, терпеливості. Саме в цьому зерні заховане життя, яким є любов. Любов притягує. Успіння Богородиці було таким незворотним притягуванням, на яке вона погодилася. У тій неймовірній вільній волі, яка дана нам, маємо владу протистояти тому, хто бажає бути з нами. На життя нашого серця тисне купа уламків та руїн смерті і відмов. Погодьмося бути бажаними. Саме цього Бог палко бажає для нас. Тоді зерно співчуття принесе життя. Сьогодні Матір життя перейшла до життя. Нехай до нього перейдемо і ми, діти Отця, що відродилися до життя, і нехай ми допоможемо перейти до Нього багатьом навколо нас. Амінь.
Жан Корбон