Дев’ятнадцятого грудня ми святкуємо пам’ять Святителя Миколая Чудотворця. У народі його ще називають Миколою Угодником. Взагалі слово “угодник” у нашому сучасному лексиконі звучить швидше як негативна характеристика. Щось на кшталт “підлиза” або “підлабузник”. Тобто людина, яка понад усе старається, щоб сподобатися комусь другому, зазвичай тому, від кого залежить. Тут же це слово – додаток до імені найулюбленішого зі святих. А те, що святитель Миколай – найулюбленіший святий, не викликає сумніву. Святителя Миколая знають і люблять усі православні. І при цьому, дивно, про нього самого знають дуже мало. Люблять його не за ті подвиги і добрі справи, які він здійснював за життя, а за те, що звернене до нього прохання ніколи не залищається не почутим і що допомога приходить дуже скоро. За те, що до нього не соромно звертатися навіть з найдрібнішими проханнями, як звертаються діти до батьків, як просимо ми іноді близьких друзів.
Чому ж так полюбив наш народ Миколая Чудотворця? Чому майже в кожному православному домі є його ікона? Чому така безліч храмів йому присвячена? Чому до його мощів, що спочивають в італійському місті Бари, невпинно прямують потоки богомольців з усіх кінців світу? Річ у тім, що міра популярності тої чи іншої людини у світі залежить від людей, від їх смаків і переваг, від реклами, від уміння людини, будь то артист, політик або хтось ще, “подати себе”, від усього того, що сьогодні називають “піар”. У Церкві інакше. Тут не люди вибирають, тут Сам Господь вказує людським серцям, хто особливо близький і дорогий Йому. Якщо в Церкві когось люблять особливою любов’ю, і з роками ця любов не лише не згасає, а зростає, значить, Сам Господь особливо полюбив цю людину і наблизив її до Себе. Значить, її молитва буде почута передусім і навіть проханню такого останнього грішника, яким відчуває себе кожен з нас, не буде відмови. І тут знову згадується слово – УГОДНИК.
Усі людські рухи правильні чи неправильні не самі по собі, а залежно від того, на що чи на кого вони спрямовані. Наприклад, “любов” і “ненависть”. Що з них добре чи що погане? Не подумавши, можна сказати: перше – добре, друге – погане. Але, вдумавшись, бачиш: все складніше. Дивлячись що любити і що ненавидіти. Якщо понад усе люблю себе, люблю гріх – що доброго в такій любові! І якщо, навпаки, ненавиджу гріх, ненавиджу все те, що віддаляє мене від добра, від правди, від Бога, то ця ненависть благословенна. Догоджати людям – справа сумнівна і суперечлива. Іноді і це буває треба. Врешті-решт, роблячи другому добро, хіба ми не догоджаємо йому? Але так часто це переходить у той гріх, який так і називається, – догоджання людям. Коли головним стає не те, що я роблю, а те, як це буде сприйняте оточенням, чи сподобається їм, чи оцінять вони це належним чином. Догоджання людям іноді веде до зради самого себе, відмові від того, що совість вважає правильним і гідним. Догоджання людям – це коли я вибираю не той шлях, яким кличе мене йти совість, а той, на який підштовхує оточення.
Зовсім друге – Догоджання Богові. Для віруючої людини голос Божий тотожний голосу совісті. Догоджати Богові – робити те, що схвалює совість. І навпаки, за жодні блага не йти на те, чому совість опирається. Догоджання Богові – найголовніша справа нашого життя. А точніше, будь-яка справа може стати чи угодною Богові, чи бридкою Йому. Як дізнатися, що угодне, а що – ні? Не так вже і важко. Афонський старець Кіріак радив своїм учням перед початком будь-якої справи осяяти себе хресним знаменням і сказати прості і короткі слова: “Господи, благослови”. Відразу все стане ясно. Адже безглуздо звучить: “Господи, благослови вкрасти… збрехати… зрадити дружині… закурити… і т. д”. Свята ж, подібні до цього, повинні допомогти зрозуміти не стільки те, хто угодний Богові, скільки те, що угодне Йому. І відповідь у цей день ми отримуємо ясну і однозначну: МИЛОСЕРДЯ. Святитель Миколай прославився серед сучасників тим, що творив безліч добрих справ і творив їх таємно. Але, як сказав Господь, усе таємне стане явним. Не лише погане, але і хороше. Миколай прагнув робити добро так, щоб жодна душа про нього не дізналася. Тепер про нього знають усі. Знають, люблять, дякують і просять про допомогу. І отримують цю допомогу!
протоієрей Ігор Гагарін