У сьогоднішній день Свята Церква благочестиво згадує страждання святих славних і всехвальних апостолів Петра і Павла.
Святий Петро, ревний послідовник Ісуса Христа, за своє високе визнання Його Божества: «Ти є Христос, Син Бога Живого» – удостоївся від Спасителя почути у відповідь: «Блажен ти, Симоне… Я кажу тобі: ти Петро (Petrus), і на цьому камені (petra) Я збудую Церкву Мою» (Мф. 16:16-18). На цьому камені (petra), на тому, що ти сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого! – на цьому твоєму визнанні створю Церкву Мою. Бо ти – Петро: від «каменя» (petra) Петро (Petrus), а не від Петра (Petrus) «камінь» (petra), точно так, як від Христа християнин, а не від християнина Христос.
Хочете знати, від якого «каменя» (petra) апостол Петро (Petrus) так названий? – Послухайте апостола Павла: «Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися у Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу; і всі пили те саме духовне питво, бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос» (1Кор. 10:1-4). От від якого «Каменя» Петро!
Господь наш Ісус Христос в останні дні земного Свого життя, в дні Свого служіння людському родові, обрав з-поміж Своїх учнів дванадцятьох Апостолів для проповіді Слова Божого. Між ними апостол Петро за свою полум’яну ревність удостоївся займати перше місце (Мф. 10:2) і бути як би представницькою особою всієї Церкви. Тому і сказано саме йому, після визнання: «І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах» (16:19). Бо ці ключі і право в’язати і розв’язувати отримала не одна людина, але Єдина Вселенська Церква. А що дійсно Церква отримала це право, а не виключно одна особа, то зверніть увагу на інше місце Писання, де Господь те ж саме говорить і до всіх Своїх апостолів: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:22-23); або: «Що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі» (Мф. 18:18). Так, Церква зв’язує, Церква розв’язує; Церква, заснована на наріжному Камені – самому Ісусі Христі (Еф. 2:20), зв’язує і розв’язує. Хай бояться ж і зв’язані, і розв’язані: розв’язані, щоб не підпасти знову зв’язанню; зв’язані, щоб не залишитися назавжди в тому ж стані. Бо «беззаконного уловлюють, – каже Премудрий, – власні беззаконня його» (Притч. 5:22); а крім Святої Церкви ніде не можна отримати розрішення.
І по Своєму Воскресінні Господь доручає апостолові Петрові пасти Своє духовне стадо не тому, що між учнями одному тільки Петру надано було пасти стадо Христове, але звертається Христос головним чином до Петра тому, що Петро був першим між апостолами і як би представником Церкви; притому, звертаючись в цьому випадку до одного Петра, як до верховного апостола, Христос тим самим схвалює єдність Церкви. «Симоне Іонин! – говорив Господь Петрові, – Чи любиш ти Мене? – І апостол відповідав: Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе»; і вдруге був так само запитаний, і вдруге також так само відповідав; будучи ж запитаним у третій раз, бачачи, що йому як би не вірять, засмутився. Але як міг не вірити йому Той, Хто знав його серце? І тому, після цього Петро відповідав: «Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе» І каже йому Ісус всі три рази: «Паси вівці Мої» (Ін. 20:15-17).
Крім цього, триразове звертання Спасителя до Петра і триразове визнання Петрове перед своїм Господом мало ще особливу, благодійну для апостола, ціль. Той, кому дано було ключі Царства і право в’язати і розв’язувати, сам триразово зв’язав себе страхом і малодушністю (Мф. 26:69-75), і Господь триразово ж розв’язує його Своїм зверненням і його ж визнанням міцної любові. А пасти словесне стадо Христове доручено всім апостолам та їх наступникам. «Отже, пильнуйте себе і всю отару, – взиває апостол Павло до пресвітерів церковних, – в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28); і апостол Петро до наставників: «Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові; і коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вінець слави» (1Пет. 5:2-4).
Чудово, що Христос, кажучи Петрові: «Паси вівці Мої, – не сказав: Паси свої вівці, – але паси, благий рабе, вівці Господні. «Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1Кор. 1:13). Паси Мої вівці. Бо вовки хижі, брехливі учителі і наймити, які не щадитимуть отари (Мф. 7:15, Діян. 20:29; 2Пет. 2:1; Ін. 10:12), розкрадаючи чужу отару і роблячи із здобичі як би власне надбання, думають, що вони пасуть свою отару. Не такими мають бути добрі пастирі, пастирі Господні. «Пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10:11), вручених йому самим Пастиреначальником (1Пет. 5:4). І апостол Петро, вірний своєму покликанню, поклав душу свою за Христове стадо, запечатавши своє апостольство мученицькою смертю, що нині по всьому світу прославляється.
І апостол Павло, будучи перше Савлом, став з хижого вовка лагідним ягнятком; перше був ворогом Церкви, потім стає апостолом; перше її переслідувачем, потім проповідником. Отримавши від первосвящеників владу передавати взагалі всіх християн у кайданах на страту, і будучи вже в дорозі, «дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа» (Діян. 9:1), жадав крові, але – Живий на Небесах посміявся з нього (Пс. 2:4). Коли він гонив і руйнував таким чином Церкву Божу (1Кор. 15:9; Діян. 8:3), наближався до Дамаску, тоді Господь з Неба закликав до нього: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» – Я і тут, Я і там, Я всюди: тут Моя голова; там Моє тіло. Не дивуймося цьому; ми самі – члени Тіла Христового. «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене? Тяжко тобі йти проти рожна» (Діян. 9:5; 26:14). А Савл, тремтячи і жахаючись, закликав: «Хто Ти, Господи? – Я – Ісус, – відповів йому Господь, – Якого ти гониш». І Савл раптово перемінюється і вигукує: «Господи, що повелиш мені робити?».
Навернення Савла, Бартоломео Мурільйо
І був до нього голос: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити» (Діян. 9:6). Тут Господь посилає Ананію: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою, і спитай в Юдиному домі тарсянина на ім’я Савл; він зараз молиться» (Діян. 9:11). Ананія ж відповів: «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Єрусалимі; і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє» (Діян. 9:13,14). Але Господь настійно велить Ананії: «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими. І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (9:15,16). І дійсно Господь показав апостолові Павлові, що він повинен був перетерпіти за Його Ім’я. Він наставляв його в подвигах; не залишав в кайданах, оковах, темницях, в небезпеках на морі; сам співстраждав з ним у його стражданнях, сам провадив його до цього дня. В один день звершуємо пам’ять страждання обох цих апостолів, бо, хоч вони і були страчені різним чином, але за духом і за близькістю своїх страждань вони творять одне. Отже, браття, святкуючи нині пам’ять святих апостолів Петра і Павла, згадуючи чесні їхні страждання, возлюбімо їхню істинну віру, святе життя, возлюбімо неповинність, їхнє страждання і чистоту сповідання. Люблячи в них ці високі якості і наслідуючи їх великі подвиги, маючи їх за зразок (2Сол. 3:9), і ми досягнемо того вічного блаженства, яке приготоване всім святим. Дорога нашого життя колись була важчою, тернистою, труднішою, але маючи навколо себе таку велику хмару свідків (Євр. 12:1), що пройшли по ній, стається нині вона для нас легшою, гладкішою і прохідною. Спершу пройшов по ній сам Засновник й Звершитель віри, Господь наш Ісус Христос (Євр. 12:2); за Ним пішли Його безстрашні Апостоли; потім мученики, отроки, жінки, діви і великий сонм свідків. Хто ж діяв в них і допомагав їм на цьому шляху? – Той, Хто сказав: «Бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Амінь.блаженний Августин