«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мф. 5:5), – обіцяє Господь Своїм учням. Про яку «землю» каже Він? Про плодоносні поля, про глибокі річки, про огрядні пасовища, які будуть дані в нагороду за незлобивість, м’якосердя, невойовничу простоту? Та хіба це можливо? Хіба тиха лагідність змогла колись у людській історії захистити успадковану землю від заздрісних очей, від пожадливих сусідів, від іноземних завойовників? Чи гріх вже не владний над родом людським і дійсно настають часи, коли «вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх» (Іс. 11:6)?
На жаль, земля, на якій ми живемо, мало пристосована для «благого і мирного життя»! І проте, Господь цими словами Нагорної проповіді нагадує нам про те, що колись народ Божий і справді множився, «як пісок морський, якого не порахувати від безлічі» (Бут. 32:12), і отримав у володіння Землю Обітовану. Отримав зовсім не за войовничу мужність, а за лагідність і упокорювання, за праведність і вірність прабатька Авраама. Чи не сам Творець сказав про Себе, звертаючись до нього: «Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх» (Вих. 20:5,6)? І от донині «тисячі родів» нащадків Авраамових наслідують Землю Обітовану не за свою вірність і святість, але за лагідність і праведність пращура свого.
Новий Ізраїль, Церква Христова, до якої усі ми належимо за правом народження «від води і Духа» (див. Ін. 3:5), не задовольняється територією, обмеженою географічними координатами. Нам мало землі, бо ми знаємо: «Плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, і тління не успадкує нетління» (1Кор. 15:50). Нам мало міст, обнесених стінами, усередині яких «князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними» (Мф. 20:25). Церква Христова чекає Нового міста, «що має основу, художником і будівничим якого є Бог» (Євр. 11:10), – нетлінного і прекрасного Нового Єрусалиму.
Земля, обіцяна лагідним, була лише образом, іконою того надсвітового Вічного Царства, якого слід чекати народу Божому після виконання старозавітних обітниць і пророцтв. Дарування землі праведникам Старого Завіту обернулося надією на отримання Неба тими, до кого було звернене слово нашого Спасителя: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14:1-3).
І от нині Господь наш повертається в горні обителі Отця Свого. Туди, куди Він кличе кожного з нас. Нині твориться радість учням Христовим і всьому новому народу Божому! Так само як у часи старозавітні, коли огрядні пасовища і плодоносні поля старий Ізраїль наслідував не по своїй гідності, а по святості Авраамовій, так нині новий Ізраїль наслідує Небо не власною праведністю, але Жертвою Того, Хто, «піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо» (Лк. 24:50,51). Так Бог творить милість тисячі родів, які люблять Його і дотримують заповіді Його, бо «якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля» (Рим. 11:16).
«Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1:9). Віднині ми не можемо бачити Його, як бачила Його Марія Магдалина, яка радісно і розчулено звернулася: «Раввуні!» (Ін. 20:16). Віднині ніхто не може доторкнутися до Його ран, як зробив це апостол Фома відважною своєю рукою. Бо в Преславному Вознесінні Господа нашого поранена і уражена Пречиста Плоть Христова була піднесена від нашої скорботної і незатишної землі в Область Досконалого Духа, в горні Обителі Вічного Отця. Так, ми не можемо бачити і відчувати Його, але вражаюче – віра наша, надія наша, наше от вже двотисячолітнє сподівання не усувається і не слабшає! Так, очі людські не бачать і руки не відчувають, але серце людське знає і душа вірує, що не марні і непомилкові слова Спасителя, які Він вимовив на Тайній Вечері: «Не залишу вас сиротами; прийду до вас» (Ін. 14:18).
І от цією надією на обіцяне Самим Христом неминуче повернення на нашу скорботну землю Істини, Добра і Краси от вже два тисячоліття живе вся Церква Христова. Цією надією живе і спасається кожен з нас: «Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20).
священик Сергій Ганьковський