Картина “Та, яку чекають. 1860.” Фердинанда Георга Вальдмюллера нещодавно побувала у багатьох стрічках новин мережі.
На полотні, що здійняло галас, зображено дівчну, яка недільним ранком прямує до храму. Молода особа занурена у свої думки, погляд її прикутий до маленької кишенькової Біблії, яку вона тримає перед собою.
Можемо припустити, що дівчина розмірковує про Боже Слово: чи відповідає її життя заповідям Христа? Можливо, вона пригадує свої вчинки і в думках приносить вибачення за них. Або молиться про когось… Наприклад, про молодого хлопця, який підчікує її з букетом квітів. За мить її думки обірвуться неочікуваною появою юнака.
Здавалось би, що незвичного в цій картині?
Нещодавно житель Глазго Пітер Рассел звернув увагу всього світу на те, що дівчина на полотні нагадує сучасних людей, що з головою занурились у свої смартфони.
Тут є про що подумати. До чого ми прив`язані більше, до чого тягнемо руку у кожну вільну хвилину, що завжди перед очима, що не випускаємо з рук? Ціково, що смартфон – це засіб зв`язку з оточуючим світом, а Біблія нас зв`язує з Богом.
Для нас, людей смартфонного покоління, картина, що написана у 1860 році, набуває глибокого змісту, ніби послання з минулого. Вона закликає пригадати головне: що основа нашого життя – це Слово Боже, що важливо проводити час в роздумах про нього, йти назустріч Таїнствам Церкви, допомагати іншим, частіше зустрічатись з тими, кого любимо, дивитись один одному в очі, радіти простим речм, дякувати. А постовий період – чудовий час надолужити прогаяне.
admin