Сьогодні Ісус відчиняє нам двері Небесного Царства. Єрусалим є символом того Царства, його прообразом. Єрусалим – це «ікона миру». Так, це образ Царства справедливості і миру, сопричастя з Пресвятою Трійцею, до Якої Ісус бажає ввести нас вже тепер. Ціною цього миру є боротьба і перемога над ненавистю, обманом, гріхом, плата за які – смерть. Син Давидів приходить підкорити Своє місто, тобто те заховане місце, в яке Він приносить Свій мир. І цим захованим місцем є серця людей, наші серця. Впродовж цього тижня триватиме боротьба нашого улюбленого Царя, боротьба за знищення в нас гріха і смерті. Його воскресіння – це перемога Його хреста над нашим гріхом, перемога любові над нашою смертю.
Але все починається сьогодні. Він входить до нашого життя через Своє пониження. Смирення Ісуса, Його лагідність – це вузькі ворота до Небесного Царства. Тому ми маємо бути серед тих малих, кому Отець відкриває тайну Свого Сина. Саме діти в той час вітали Ісуса лагідного і сумирного серцем, і саме через це ми також можемо відкрити Ісусові доступ до нашого серця.
Як ми прийматимемо Його впродовж цього тижня? Він так часто приходить до нашого життя, але чи визнаємо ми це? Важливо йти Йому назустріч так, як діти, дарувати себе Йому, оспівуючи Його. Наша доросла мовчанка часто є німотою, сумішшю страху, недовіри чи байдужості. Мусимо висловлюватися перед «тим, хто йде в ім’я Господнє» (Ін. 12:13), висловлюватися з безпосередністю серця дитини, адже в улюбленому Сині до нас приходить Отець.
На сьогоднішній Божественній літургії ми можемо замислитися над моментом, якого, можливо, не помічаємо на богослужінні. Ми завершуємо першу молитву подяки Отцеві, викликуючи зі всіма святими і всіма ангелами: «Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!» (Іс. 6:3). А в таїнстві Нового Завіту додаємо: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє» (Ін. 12:13). Ми промовляємо від свого імені слова прослави дітей Ісусові під час Його входу до Єрусалиму. Адже в цю мить у Пресвятій Євхаристії ми разом з Христом входимо в дійство Його страстей та воскресіння, «спомин» яких чинимо на Божественній літургії, але це не лише спогад про Нього. Це факт, який стає дійсним, реальним через нашу участь у Ньому через святе причастя.
Чи розуміємо ми зміст того, що співаємо? «Осанна!» – це більше, ніж оклик. Це наполегливе благання, що дослівно означає: «ну спаси ж нас!». Ісус приходить в ім’я Отця, щоб спасти нас. Нехай цей оклик іде зі щирості нашого серця, так, як запрошує нас до цього євхаристійна молитва словами: «До неба піднесімо серця!».
Святий Дух, Який учить дітей Отця жити, допоможе нам вийти з нашої німоти. Нехай молитва нашого серця буде насамперед молитвою прослави. «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!» (Ін. 12:13), – вітали діти Ісуса словами псалма (Пс. 117(118):26), не знаючи походження цих слів, а лише чуючи їх у своїх сім’ях. Святий Дух хоче навчити нас молитися словами прослави, які Він надихнув. Книга Псалмів – це книга «Прослави», це невичерпний скарб молитви Божих дітей. Завдяки цій книзі Святий Дух-Утішитель підказує нашому серцю, як співати, як прославляти та хвалити Отця, Який дає нам Своє Слово, як оспівувати Його власним Словом, Ісусом, Якого Він дає нам. Для Нього велика радість, коли Він бачить, що ми розуміємо Його батьківське серце, коли чує, як повторюємо Його Слово своїми людськими вустами. «Гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20), «Благословенний ти, що йдеш в ім’я Господнє!» (див. Ін. 12:13) , «Спаси ж нас! Осанна!».
Жан Корбон