Що ми просимо в Бога? Найчастіше ми просимо забрати хрест. Ми щосили хочемо від нього позбутися. А нам добре б навчитися любити Бога і Його хрест.
Хресні труди ми називаємо сумним словом – спокуса. Тоді як хресний труд – це необхідна вправа в нашому благочесті і святості.
Ці вправи нам найчастіше задаються як найпростіше завдання: полюбити батьків, полюбити дітей. Тим, хто досконаліший, завдання дається складніше: полюбити Батьківщину чи роботу. Ну, і в ідеалі, перед смертю ми повинні навчитися любити наших ближніх. Чи, що найвище, – любити ворогів.
І в результаті нам добре б навчитися любити Бога і Його хрест.
Любити ми не вміємо і не хочемо. Тому Господь змушує нас не губити свою душу і посилає обставини, що вимагають вибору.
От, не любив дитину, а вона захворіла, і ти раптом розумієш, як вона тобі дорога. А до цього кричав на неї або, борони Боже, бив. Але в хворобі відкрив у собі любов.
Сам захворів. Важко і довго. Покинули думки про гроші та забави і стало ясно – єдине, що треба: любов. Сам став розуміти, що немає тобі нічого дорожчого за рідних і близьких і що безглуздий був, коли замість того, щоб насолоджуватися бесідою з любимими, півжиття дивився телевізора. Замість того, щоб жити своїм життям, щодня впадав у ступор і дивився кіношні сни і марення. Адже коли будемо помирати, кожен ковток повітря нам буде на вагу золота. Питається, навіщо ми намагаємося спастися? Щоб знову сісти біля телевізора?
Основний сенс нашого життя – підготуватися до життя з Богом. Такі, як ми є, ми Богові не потрібні – ледачі і лукаві. Таким, якими ми є, Христос теж не потрібен – занадто хороший і вимогливий.
Ми просимо відняти від нас спокуси, для того, щоб не хворіти, спокійно жити, ні в чому не мати потреби, хочемо, щоб усе відбувалося за нашою волею. Але як тоді ми навчимося любові, якщо душа спатиме?
Як до нас увійде Бог, якщо ми закриємо всі двері свого серця і розуму від сторонніх дій? Ніяк. Є рідкісні люди, яким блага світські на благо. Як, наприклад, цар Давид або Мелхиседек, який одночасно був царем і священиком. Але, в основному, ні. На жаль, ми не витримуємо спокуси спокоєм і достатком. Це набагато сильніша спокуса, ніж випробування бідністю і хворобами. Легше верблюдові пройти через голкове вушко, ніж ситому і байдужому навчитися любові.
Не тому Господь посилає нам ці уроки любові – спокуси, що Йому подобається нас мучити. Не для того Він прийшов, щоб знущатися з нас. А для того, щоб допомогти нашій душі спастися від хвороби жадності, розпусти, пияцтва і самозакоханості.
Відмова від вимог плоті, відмова від злості, відмова від брехні важка. Буває, змія линяє і їй дуже важко скинути стару шкуру. Буває, раз у житті линяє орел. Він тяжко втрачає пір’я, дзьоб і кігті та іноді навіть гине. Але якщо виживе, оновлюється. В одному з псалмів так і співається: “Оновиться, подібно орляті, юність твоя” (Пс.102:5).
Ось це розп’яття своїх пристрастей і є наш хрест Христовий, який ми прийняли при хрещенні. На жаль, більша частина з нас хреститься в дитинстві, коли нас ніхто не запитує, чи хочемо ми хреста чи ні. За нас вирішують, що ми хочемо. І дають за нас обітниці і клятви вірності Богові. І дають, не запитавши нас, наш хрест.
Наша рідня дає нам хрест у дитинстві і думає: це для того, щоб дитина не хворіла і все в неї було добре. І ми ростемо і теж думаємо, що хрест на те, щоб не хворіти і гроші були. Як раптом приходить правда життя.
Правда життя в тому, що цей світ, видимий і невидимий, створений для нашого щастя. Тільки для щастя бути разом з Богом існують храми, служба і священики з архієреями. Тільки для цього. І ні для чого більше. А на церквах стоять золоті хрести як нагадування нам про те, що щастя не дається дарма. Що за нього потрібно заплатити – своєю злістю, яку треба викинути. Що за нього треба заплатити брехнею, яку теж треба викинути геть. Увесь цей бруд віддирається важко. Але жити з ним важко на землі, а на небі зовсім неможливо. І як змії рогатка, де вона залишає шкуру, – то для нас хрест, на якому ми повинні залишити своє зло.
Але набувши хреста, ми можемо його втратити.
Ми втрачаємо хреста, який безглуздо прийняли в дитинстві, якщо хресні і батьки не прищепили нам свідому любов до хреста.
Ми втрачаємо його всім народом, якщо не навчилися в Церкві любити хреста.
Втративши Хрест, на якому був розіп’ятий Христос, Єрусалим перетворився на розвалини. Так нехай же пам’ять і любов до хреста не дасть перетворитися на такі ж розвалини нашій душі. Для цього потрібно бажати бути щасливим з Богом і прагнути боротися зі своїм злом, очищаючи в серці місце для любові.
священик Костянтин Камишанов