2 липня Православна Україна вшановує свого видатного сина – святителя Іоанна (Максимовича), архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського (1896 – 1966).
Народився він на Слобожанщині – в селищі Адамівка Харківської області. Сила релігійності та чистота життя маленького хлопчика настільки вплинули на його гувернантку – француженку, що вона під впливом спілкування із ним прийняла Православ’я.
Походив святитель зі старовинного козацько-старшинського роду Максимовичів-Васильківських, відомості про який фіксуються з ХVІІ століття. Найвідоміший з представників цієї української династії – прославлений у лику святих митрополит Іоанн Тобольський, просвітитель Сибіру на початку ХVІІІ століття.
Зауважимо, що один з прадідів святителя Іоанна Шанхайського, Дмитро Максимович, був генеральним осавулом та суддею Війська Запорізького, палким прихильником гетьмана Мазепи; ще один – знаменитий вчений та етнограф ХІХ століття, Михайло Максимович, дослідник української старовини і фольклору; саме його ім’я носить бібліотека Київського Університету.
Кривавий вихор перевороту 1917 року змусив представників роду Максимовичів шукати порятунку від знищення за кордоном. Так майбутній святитель опинився спочатку в Белграді, де прийняв чернечий постриг, а згодом – в емігрантському Шанхаї – саме там він стає єпископом.
Щоденне служіння Літургії і безперервна молитва, яка була настільки глибокою, що нагадувала бесіду з Богом – ось що складало сенс життя владики Іоанна. А ще – віддане служіння ближньому: щоденне відвідування хворих, сповідь та причащання Христових Таїн. При цьому, коли стан хворого ставав критичним, святитель приходив до нього в будь-який час дня чи ночі, довго молився біля ліжка, і часто ставалося диво, коли по молитвах святителя до життя повертались безнадійно хворі.
Після Другої Світової війни руська спільнота змушена була емігрувати з Китаю та опинилась на тихоокеанському острові Тубабао, що був розташований на шляху страшних сезонних тайфунів, які руйнували його (траплялися там) кілька разів на рік. Коли черговий руський біженець запитав про тайфуни місцевого філіппінця, той заспокоїв його, кажучи, що приводу для хвилювання немає, адже «ваш святий благословляє табір кожну ніч на всі чотири сторони». І, дійсно, за час перебування на острові святителя Іоанна – цебто понад 27 місяців – жоден тайфун не потурбував Тубабао і його мешканців, натомість невдовзі після його від’їзду страшний ураган зруйнував на ньому усі будівлі.
Запам’ятала Іоанна Максимовича й Західна Європа. Збереглась зворушлива згадка про те, як одна француженка, коли її діти починали хворіти, виганяла їх на вулицю в тому місці, де проходив владика Іоанн, просила благословити їх, і після цього вони завжди одужували. В усіх європейських лікарнях знали про єпископа і кликали його до важко хворих в незалежності від віросповідання – тому що коли він молився, Бог був милостивий.
Один паризький католицький священик, закликаючи до християнського життя молодь, зауважував: «Ви вимагаєте доказів, ви кажете, що зараз немає ані чудес, ані святих. Навіщо теоретичні докази, якщо сьогодні вулицями Парижа ходить святий Іоанн Босий»? Дійсно, владика, зневажаючи розкіш, ходив в старому одязі і босоніж, натомість мав від Бога неоціненний скарб любові і благодаті.
В 1962 переїхав до США. З 1963 — архієпископ Західно-Американський і Сан-Франциський.
Відійшов до Господа подвижник на 71-ому році земного життя у місті Сієтлі.
В усипальниці владики почали відбуватися чудеса зцілень і допомоги в життєвих справах. Восени 1993 року гробниця святителя була розкрита і в проржавілій труні було знайдено його нетлінне тіло. 2 липня 1994 р святитель Іоанн був урочисто прославлений при величезному зібранні народу з різних континентів.
Про те, як відбувалося знайдення мощей святителя Іоанна Шанхайського, розповів свідок обрітення мощей священик кафедрального собору на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» в Сан-Франциско протоієрей Петро Перекрестов, і опублікував унікальні фотографії обрітення мощей з архівів Західно-Американської єпархії..
За його словами, мощі святителя Іоанна Шанхайського були знайдені не тільки нетлінним, але і повністю білими, як тіло живої людини.
Священнослужитель розповідає:
«Напевно, більшість з нас ніколи не відкривали труни. А я був ще молодий священик і, відверто кажучи, не великий шанувальник небіжчиків. Годині о 9 вечора ми на чолі з єпископом Антонієм (Медведєвим) спустилися вниз в усипальницю і почали правити панахиду. Труна весь час знаходився в бетонному саркофазі.
Більше 25 років ключ від кришки труни зберігав один ієромонах. Він підійшов, урочисто вставив ключ, але кришка не відкрилася. Вона проржавіла і замок не працював. Тоді за справу взявся наш протодиякон – руський богатир, він важив 170 кг – і спробував відкрити кришку ломом. Але владиці Антонію не сподобалося, що відбувалося насильство – неблагоговійно силою розкривати мощі. Він зупинив отця протодиякона, перехрестився, закрив очі і почав читати 50-й псалом, а потім взяв кришку і легко її відкрив.
Ми побачили облачення свт. Іоанна. Спочатку воно було біле, але стало зеленим. Ймовірно, покрилося цвіллю. Ми доторкнулися до облачення, і воно розсипалося в руках, тому що згнило.
Коли ховають священика – його обличчя покривається богослужбових воздухом, яким зазвичай під час літургії покривається Чаша і Дискос. Таким воздухом було покрито і обличчя святителя Іоанна. Владика Антоній перехрестився і підняв його. І я познайомився з владикою Іоанном, вперше його побачив. Його обличчя і все його тіло повністю збереглося, було нетлінне – це були мощі.
Владика Антоній призначив мене фотографом. У 1993 році я фотографував на плівку і вона у мене в фотоапараті скінчилася. Я побіг додому, приходжу – світло всюди горить, як на Великдень. Це було опівночі, матушка чекала на мене. Я піднявся в квартиру і закричав: «Нетлінні! Нетлінні!». Схопив плівку і побіг назад, а матушка почала дзвонити іншим – повідомляти нашу радість.
Коли я повернувся вниз, в усипальницю принесли хворого хлопчика – сина священика нашої єпархії. Владика Антоній благословив, щоб його принесли на руках, і хлопчик зцілився. Зараз цей хлопець зовсім здоровий, на півметра мене вище, грає в регбі».
Христос в Євангелії промовляє: «Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який чоловік, знайшовши, приховав, і, радіючи з того, йде і продає все, що має, та й купує те поле».
Тож шукаймо цей скарб щодня і пам’ятаймо: знайти його можна лише в скарбниці чистого серця, зігрітого любов’ю – так, як зробив це святитель Іоанн Шанхайський.
Святителю, отче Іоанне, моли Бога за нас та за твою рідну Україну! Христос посеред нас!
