Часто, коли ми читаємо у Священному Писанні про чудеса Христові, нас охоплює почуття, яке я б назвав легковажним захватом. Насправді, як легко здійснюються такі чудові речі: мить – і вода стає вином; ледве прозвучать слова: “Хочу, очисться” – і прокажений здоровий; легкий рух пальців, маленька грудочка бруду – і людина, у якої не було органу зору від народження, бачить! Як просто! Як чудово просто все це!
І от ми озираємося на своє життя і не знаходимо в ньому нічого подібного. Жодних чудес. Зовсім навпаки, брак їжі не заповнюється сам собою, наші близькі помирають, повільно згасаючи, а душі осліплі, скільки ми не молимося про них, так і не набувають віри, так і не бачать свого Спасителя. І тоді в бідну нашу душу прокрадається страшна думка: “Бог залишив нас… Він за наші гріхи нас забув. Він не чує наших молитов, бо немає на них відповіді, немає дива”.
Так у душі нашій поселяється гріх ганьби на Бога. Так, самі того не помічаючи, ми стаємо богохульниками, бо “забув”, “не чує”, “образився”, “відвернувся” – усі ці слова застосовані до грішної, пропащої людини, але не до Вічного, Всевишнього, Святого Бога.
Чому ж ми раз у раз впадаємо в цей гріх? Часто, як не дивно, від поверхневого читання Слова Божого. Ми, які очі мають, – не бачимо; ми, які вуха мають, – не чуємо. Подумайте, наш Бог створив людину вільною, і ми вибираємо віру або невіру, любов або ненависть завжди самі, завжди вільно.
Диво обмежує нашу свободу. Коли воно здійснюється, у нас, здається, не залишається вибору: вірити чи не вірити. Спробуй не повір, коли на твоїх очах здійснюється таке.
Проте наш Бог творить Свої дива так, що не насилує нашої віри.
Якось мені довелося читати бесіду з одним відомим у нашому місті чоловіком. Людиною, безумовно, глибоко освіченою і, схоже, доброю і розумною. За словами газети, він багато років “професійно” (так у тексті) вивчає і пропагує Біблію. І от ця людина, яка із захопленням говорить про моральний Закон Христовий, робить з усіх своїх дійсно енциклопедичних знань несподіваний і, на мій погляд, дивний висновок. “Я – матеріаліст,” – каже він.
“Матеріаліст” – значить, він не вірить у вічне життя. Значить, він не вірить у воскресіння Христове. Значить, він не вірить у те, що Христос – Бог. Але ж усі ці моральні істини, такі милі серцю нашого мислителя, повідомив нам Христос!
З цього посилання є тільки два висновки: або Христос – Бог, або Він – брехун. Якщо вірно друге, якщо Христос не воскрес, якщо немає вічного життя, “то й проповідь наша марна, марна і віра ваша” (1Кор. 15:14). Якщо Христос не Бог, а обманщик, чого варті Його моральні заповіді?
Бог здійснив диво: воскрес Син Божий. Але Бог залишив людині свободу прийняти чи відкинути цю істину. І от людина її відкидає. Значить, диво не лише в тому, що робить Бог, але і в тому, як відповідає на дію Божу людина. Якби розслаблений, що лежав біля купальні Вифезда, не повірив би Христу, коли Він сказав: “Встань, візьми постіль твою і ходи“. Якби розслаблений відповів Спасителю: “Я 38 років лежу тут і не можу рукою ворухнути, а Ти кажеш мені: встань…” Якби самарянка у відповідь на викриття Христове подумала б: “Йому хтось розповів про моє блудне життя. Жодного дива тут немає, Він не прозорливий, Він збирає плітки про мене!” Якби сліпонароджений у відповідь на веління Спасителя піти в купальню Силоам і вмиватися там і стати зрячим сказав би: “У мене немає очей! Мені нічого зціляти, бо там, де мають бути очі, у мене нічого немає!” Хіба в усіх цих випадках диво сталося б?
Але всі ці люди, на відміну від героя газетної статті, зважилися на подвиг віри, подвиг довіри Христу-Спасителю, і диво – здійснилося! Святі кажуть про це так: “Бог спасає нас не без нас”. Дві волі повинні з’єднатися: воля Божа і воля людська, і диво здійсниться.
І от ми всі, які тут стоять, подібні сьогодні до євангельського сліпонародженого. У нас два виходи: йти на заклик Христовий у купальню Силоам, щоб стати зрячими, або залишатися разом з героєм газетної статті в гордій упевненості, що проти “об’єктивної реальності”, “даної у відчутті” пропащому людському розуму, заперечити нічого…
Дійсно, ті, хто очі має, не бачить, і хто вуха має, не чує.
священик Сергій Ганьковський