День цей радує царів, первосвящеників і пророків, тому що в день цей звершилось і сповнилось все те, що вони провіщали. Нині Діва народила Еммануїла у Вифлеємі; нині сповнилось слово, сказане Ісаєю. Там народився Той, Який лічитиме в списку народів (Пс. 87(86), 6). Нині сповнилась пісня, яку співав Давид. Нині звершилось слово Міхея: вийшов Пастир із Ефрати і спас душі жезлом своїм (див. Міх. 5, 1-3). Ось засіяла звізда від Якова, і повстав Князь від Ізраїля (див. Чис. 24, 17); нині стало ясним пророцтво, мовлене Валаамом. Зійшло на землю приховане Світло, й із плоті Його засіяла краса Його. Схід, про який говорив пророк Захарія, нині заблистів у Вифлеємі. Явилося світло царське в царському місті Ефраті.
Нині сповнилося благословення Якова. Явилось дерево життя, яке дарувало смертним надію. Нині стає зрозумілим таїнственне Соломонове слово. Нині народився Син, і називають ім’я Його Чудесний (Іс. 9, 5); бо, справді, чудесно, що Бог являється дитям. Нині стає зрозумілим і образ, наперед начертаний Духом Святим; Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої (Іс. 53, 2). Що сказано було таїнственно, те нині стало явним. Цар, нині в повнім блиску явив красу, яку полюбила Його таїнственність. Рута припала до Вооза, щоб побачити ліки життя, які у ньому таїлися; нині сповнилось її бажання, тому що з сімени її вийшов Датель життя…
До того небесного сонму ангелів, який славословив славний час, призначений для нашого спасення, і благословенний день, наперед призначений для радостей, хай долучусь з любов’ю і я; з цим сонмом хай звеселюся, і чистими похвальними піснями нехай звеличу Дитя, нехай заспіваю Родженому: Свят! Нехай прославлю Того, Хто спас нас.
Заграли перед Ним гуслі пророків, які про Нього провіщали; звеселились перед лицем Його первосвященики, які палали любов’ю до Нього; народженому від Діви, Господу дів, принесли вінець царі, від яких вийшов Він. Як Цар, усім дає Він царство; як Первосвященик, усім дарує очищення; як Агнець усім приготовляє трапезу.
Повстали всі царські міста, щоб своїми руками принести Тобі золоті вінці. Вінці Тобі, Господи Ісусе, у славослов’ї уст своїх, приносять юдейські міста – ті словесні вінці. Тебе, поряд з іншими містами, вінчають Вифлеєм, Кана, Назарет, Витанія, Сихем і Самарія.
Перший вінець приносить Тобі місто Твоє. Два вінці приносять Тобі Марія і вертеп, що прийняв Тебе. З Твоєї ж власности, всі міста чинно приносять Тобі вінці; і Цар Господь приймає, що сам дав. Сплітають і приносять Тобі переможний вінець Твої міста, щоб Тебе прославити.
Нехай поклониться і нехай принесе Йому вінець Матір Його, як матір поклала царський вінець на голову Соломона. Однак Соломон не вистояв у боротьбі, став поганином і зіпсував свій вінець; а Син Давидів, що засіяв з дому Давидового, прославив дім батька свого, звеличив престол його, вивищив рід його, і голос його сопілки лине в усі боки.
Приснопам’ятна Матір, що народила Його; достойна благословень утроба, що носила Його. Як батько Його величається Йосиф, з доброти названий батьком Сина Істинного. Пастиря послано знайти заблудлу і пропалу вівцю, і Він приніс її і привів в отару овечу.
«Понад усіх спасенних звеселив Він мене, тому що я зачала Його в утробі; більше від усіх звеличених Ним звеличив Він мене, тому що я народила Його. Увійду в рай життя, і там, де согрішила Ева, прославлю Його, тому що Він вибрав мене з усіх жінок і зволив учинити матір’ю своєю, а сам зволив стати Сином моїм».
«Нехай подякує Тобі Вифлеєм, який удостоївся бути місцем народження Твого. Нехай сплете Тобі вінець з пророцтв Міхея. Його пророцтво є садом, повним квітів; нехай скличе воно пророків і царів натішитись вінцем Його; в нього приносить Мойсей прообрази, Ісая – радісні тайни; притчі його прикрашають квітами».
«Прославляти мене будуть уста славних; тому що прийняла я дитям Того, Хто – Син Таїнственного. Він явився і возніс мене на висоту небесну, щоб зі святими на небесах і з ангелами славословила Того, Хто славою своєю наповняє небеса, які не можуть вмістити в собі величі Його, хоч Він применшив себе і лежить у яслах».
«Голоси горішніх звістили про Тебе долішнім, благовістям про Тебе наповнили слух їх. Нове Джерело відкрили небесні земним, які спрагли життя і не мали його. Ти – джерело, з якого не пив Адам: Ти відкрив дванадцять словесних джерел, і вони наповнили світ спасительними водами».
Особливий вінець приносить Тобі праведник Йосиф, якого потривожив і заспокоїв ангел. Нехай подвоїться нагорода його, тому що втікав з Тобою і ніс Тебе на руках своїх. Про Тебе свідчила праведність Йосифа.
Навчи мене, Господи, як і чому подобалось Тобі було явитися із дівичої утроби; образом Твоїм був чистий Адам. Як той сотворений із незайманої, необробленої землі, так народження Твоє було чистим від обрученої з Йосифом доньки Давидової.
Царів у родоводі записували не згідно з іменами жінок, а за ім’ям чоловіків. Донька Давидова обручається з Йосифом, сином Давида, тому що дитя неможливо було записати за ім’ям матері. Безсіменно народився Син у Йосифа, народила Його Матір.
Не годилося б народитися Йому від сімени Йосифа, і не годилося б Марії зачати Його, не обручившись з Йосифом. Родженого Марією записано не за Її ім’ям; Його записує Йосиф, але записаний Йосифом – не від сімени його; отримав Він ім’я Йосифове, але не приймає Йосифової плоті. Не від обрученого з Марією народився Син у Неї; роджений Нею – Господь і Отець Давиду.
Обручену Мойсей вважає жінкою чоловіка (див. Втор. 20, 7), й обрученого, який не вступив з обрученою у зв’язок, вважає її чоловіком (див. Втор. 22, 23), щоб неможливо було заперечити Христове походження від Давида. Чому Ісуса зачислено до синів Давидових? Обручений з Марією вважався Її чоловіком, і Господь наш визнавав, що Він з їх роду, коли Його називали Сином Давидовим і не заперечували цього.
Якщо Вишній називався сином чоловіка (Давида), який був далекий від Нього своїми родами і поколіннями, і зволив успадкувати його ім’я, хто стане сумніватися, чуючи про тілесне народження нашого Спасителя, якщо зачала Його дочка Давидова, руки сина Давида носили Його і в Давидовому місті прийняв Він поклін?
Що робила Пренепорочна, коли до Неї було послано Гавриїла, а він зійшов і явився? – Ймовірно, Вона молилась, коли побачила його; тому що й Даниїл у часі молитви побачив Гавриїла. Молитва і радісна вістка, як рідні одна з одною, і мають поєднуватися. Після молитви радісну вістку приніс голуб. Молитва чинила так, що часто радісні вістки приходили Аврааму. Молитва прискорила радісну вістку Єзекії. Під час молитви радісна вістка звеселила сотника Корнилія; в нагороду за молитву утішений був Симеон; в нагороду за кадило радісну вістку отримав Захарія.
Усі надії сходяться в пристані молитви, і вона приносить радісну вістку. В молитві Марії була захована причина всіх радощів. У вигляді люб’язного старця-чужинця увійшов Гавриїл до Марії і, вітаючи Її спокоєм, сказав: не бійсь, інакше опечалилася б смиренна дівиця, побачивши лице молодого.
Тільки до двох непорочних старців і до молодої Діви, які були подібні між собою щодо непорочности волі й однакові щодо єства, з радісною вісткою послано було Гавриїла, зокрема, до Діви, до бездітного Захарії і до вірного Даниїла. Один з них провістив пророцтво про Твоє народження, другий – подав голос вопіющого в пустелі, а Діва народила всевишнє Слово…
Велике торжество було у Вифлеємі в час народження Сина, зійшли з небес і славословили там ангели, і голос їх розходився, як грім. На похвальні пісні їх зібралися навіть безсловесні і славили Сина.
Усі радощі приносить той місяць, коли Господь зволив народитися від Пресвятої Діви: рабам – свободу, свобідним – підвищення, дверям – увінчання, тілам – вдоволення; з любови своєї, як царів, зодягнув Він нас у багряницю.
Усі перемоги приносить цей місяць: дух звільняється, тіло підкоряється, життя народжується серед смертних, Божество, з любови своєї, сходить до людськости.
У цей святковий день нехай кожен увінчає двері свого серця; Дух Святий чекає біля дверей серця, щоб увійти, вселитися й освятити його. Дивись, Він обходить усі двері і шукає вхід до твого серця.
Хвала Тому, хто невидимо підносить догори духа нашого! Впало сім’я Його на землю нашу, і збагатило нашого духа; сторичний плід принесло в житницю душ наших. Поклонімося Тому, який для нас, подорожніх, став дорогою, для нас, прийшлих, став дверми, що ведуть у царство Боже.
Редакція