Одна з найкрасивіших великопісних служб, що відбувається регулярно протягом як Чотиридесятниці, так і Страсної седмиці — літургія Передосвячених Дарів. Для багатьох саме це богослужіння є «візитною карткою» літургійних особливостей Великого посту.
Призначена спочатку для всіх днів року, коли не звершується Євхаристия, літургія Передосвячених Дарів служиться тепер лише у середи та п’ятниці Чотиридесятниці і з понеділка до середи Страсної седмиці, а також у четвер 5-ї седмиці та у дні пам’яті святих. Такими днями звичайно бувають перше і друге віднайдення глави Іоанна Предтечі (24 лютого / 9 березня) та пам’ять 40 мучеників Севастійських (9/22 березня). Колись ця літургія відправлялася в усі будні дні посту, а на Страсній седмиці — і у Велику П’ятницю. До першого закриття Києво-Печерської Лаври більшовиками в 1920 році літургія Передосвячених Дарів тут відправлялася щодня у будні Великого посту, крім понеділка й вівторка 1-ї седмиці; нині ця традиція втрачена.
Літургія Передосвячених Дарів являє собою службу, побудовану на основі вечірні, метою якої є причащання віруючих Дарами, освяченими в попередню неділю на євхаристійній літургії св. Василя Великого. Хоча в багатьох храмах її звершують вранці, уставом передбачається все ж таки саме вечірнє причащання й, відповідно, строгий піст упродовж усього дня.
Передумовою до виникнення літургії Передосвячених Дарів було домашнє самопричащання християн, відоме з глибокої давнини. Уже в часи св. Василя Великого це було «тривалим звичаєм», який він схвалював. Ще раніше, у св. Іустина Філософа, знаходимо свідчення, що в його часи диякони приносили Св. Дари додому християнам, котрі з якихось причин не могли відвідати євхаристійне зібання. Про дозвіл віруючим брати додому частину євхаристійного Хліба пише Кирило Александрійський, а в працях Тертуліана домашнє причащання подається як звичайне повсякденне явище. Найперші свідчення про існування літургії Передосвячених Дарів наводяться у «Великодній хроніці» — документі початку VII століття.
Після початкового виголосу «Благословенне Царство» починається звичайна вечірня: читання початкового псальма, мирна єктенія та кафізма. Кафізма на вечірнях Великого посту читається завжди 18-а, і під час її читання священнослужителі готують Святі Дари для перенесення на престол. У багатьох храмах сьогодні Дари і так зберігаються на престолі, але все одно для здійснення великого входу їх потрібно перенести на жертовник. Тому заготовлений у неділю Агнець спочатку дістають із дарохранительниці і кладуть на дискос, потім переносять на жертовник, і вже там вливають вино в потир і покривають сосуди покрівцями й воздухом («аером»).
Після «Господи взиваю», входу, співу «Світло тихе» і прокимна іде читання паремій, звичайних для великопісної вечірні. Між першою та другою паремією священик благословляє зібрання запаленою свічею і кадилом, виголошуючи: «Світло Христове просвіщає всіх». Про звичай запалення світильників під час читання Писання (читання було призначене переважно для катехуменів, що готуються прийняти хрещення у Велику Суботу) говорить свт. Іоанн Златоуст. Збереглися й світильники IV–V століть із написом «Світло Христове просвіщає всіх».
Після читань співається «Нехай направиться молитва моя» — респонсорний псальм 140. Структура цієї пісні подібна до великого прокимну. Перше згадування про кадіння під час співу даного псальма зустрічається у Феодорита Кирського. Таким чином, на нинішньому богослужінні псалом 140 виконується двічі: під час співу «Господи взиваю» разом із псальмами 141, 129 і 116, і в якості самостійної пісні. Як видно, «Нехай направиться» залишилося в чині Передосвячених як наслідок літургійної «консервативності» найбільш важливих служб церковного року.
Після співу «Нехай направиться» читається молитва прп. Єфрема Сиріна з 3-ма земними поклонами. Незважаючи на те, що в Служебнику в чині літургії Передосвячених Дарів ця молитва відсутня, на практиці вона читається двічі: у цьому місці й після Херувимської пісні.
Після цього йдуть звичайні для синаксиса єктенії: сугуба й про оглашених, а із четвертої седмиці посту — і про «тих, що просвіщаються», тобто катехуменів, що готуються прийняти хрещення вже цього року у Велику Суботу. Слідом за цим, як і в сучасному візантійському чині євхаристійних літургій, читаються дві молитви вірних і відбувається перенесення Дарів з жертовника на престол — великий вхід.
Під час великого входу співається херувимська пісня «Нині сили небесні…», відома, як зазначено вище, з початку VII століття. Сама процесія входу відбувається у мовчанні. Порядок входу раніше був звичайним: диякон ніс дискос, священик — потир, але потім виник звичай нести священикові дискос і чашу разом. Диякон у цьому випадку йде перед Дарами з кадильницею.
Після поставляння Дарів на престол читається прохальна єктенія, яка одночасно передує Молитві Господній. Виникла одного разу в цьому місці в чині Передосвячених, ця єктенія згодом виявилася продубльованою у чині євхаристійних літургій: 1) після анафори, перед співом «Отче наш» і 2) після великого входу, перед цілуванням миру. Після єктенії читається центральна молитва Передосвяченої літургії, у якій священик просить, щоб Господь позбавив «нас і вірний народ Свій» від усякої нечистоти, освятив душі й тіла, щоб із чистим сумлінням, «незасоромленим лицем» і «просвіченим серцем» усі віруючі з’єдналися через причащання із Самим Христом, істинним Богом.
Після співу «Отче наш» у главопреклонній молитві священик ще раз просить, щоб Господь удостоїв усіх тих, що зібралися причаститися животворящих Тіла й Крові. Слідом за виголосом «Передосвячена свята — святим» роздрібнюється Агнець, частка його покладається в потир і додається теплота.
Причащання в грецькій традиції відбувається за звичайним чином. У руській традиції з кінця XVII століття слідом за думкою, нібито вино в чаші не освячується в Кров Христову, утвердився звичай мовчки відпивати від чаші, причому той диякон, який буде споживати Дари, від чаші не відпиває. У зв’язку із цим же поглядом у руській традиції звичайно відмовляють у причасті дітям, що не можуть прийняти частку Св. Тіла. Під час причащання співається причасний вірш «Благословлю Господа на всякий час…» — слід від стародавньої традиції співати під час причащання повністю 33 псалом.
Підсумок богослужінню підводять подячна єктенія й заамвонна молитва, у якій священик просить, щоб Бог сподобив усіх віруючих «час посту завершити» і «неосудно досягти поклонитися і святому Воскресінню». Таким чином, позначається мета Великого посту як підготовки до Пасхи Христової.