Ось Ісус йде по Єрихону і бачить, як на інжирі сидить місцевий начальник податкової поліції і дивиться на Нього. Христос кличе його, і вони разом вирушають до чиновника в гості на обід. За обідом податківець раптом вирішує віддати тим, кого він образив, вчетверо, а половину майна роздати убогим.
Це що виходить: заплатив і вільний? Дав грошей і відкупився? За гроші купив собі Царство Небесне?
Ця історія нам знайома. Ми всі знаємо, як у відважні бандитські часи грабіжники і вбивці носили на собі хрести і давали гроші на храм. І що, вони врятувалися? Не знаю.
Знаю одного священика, який відмовився прийняти допомогу від таких людей. Він відмовив їм у праві будувати храм на брудні гроші.
Знаю місце з Євангелія, коли один чаклун хотів купити в апостола Петра благодать і силу Божу. Звали чаклуна Симон. А гріх купівлі посад у церкві з тієї пори зветься «симонія».
Закхей нічого не просив
Чому ж Господь прийняв гроші від митаря Закхея і благословив його, а у випадку із Симоном убив чаклуна?
Насправді Закхей нічого не просив. Ні Царства Божого, ні царства земного. За світськими мірками він вчинив як невдаха. Розтратив добро і розорив спадок дітей. Втратив усе. Став єпископом у Кесарії. Потім, за словом Климента Римського, пішов разом з апостолом Петром у Рим і там прийняв мученицьку смерть.
Для будь-кого з нас такий обмін майна на люту смерть у чужій країні є спокуса, страсть, горе і верх нещастя. Ми навпаки молимося, щоб не втрачати ні майна, ні здоров’я, ні життя. Втрата усього цього для нас – особиста катастрофа. А для апостола Закхея люта смерть і життя, повне поневірянь, виявилося тим бажаним житієм, яке він викупив у Бога своєю жертвою убогим і скривдженим.
Так чого хотів Закхей і на що він сподівався?
У Євангелії сказано, що Закхей встав посеред обіднього залу і просто в захваті душі вирішив позбутися того, що пригноблювало його душу усе життя – від любові до грошей.
Митар Закхей прекрасно давав собі звіт у тому, що він кривдив людей, заробляючи собі статок. І очевидно це розуміння пригноблювало його серце.
Перебуваючи поряд з Христом, він серцем відчував найсильніший прилив благодаті і утямив, що благодать і ласощі світу сперечаються і ворогують між собою в серці людському. Адже ми це теж знаємо. Наприклад, ми постимо не з любові до бузувірства над собою, а тому що ясно усвідомлюємо, що влада огрядного тіла, задоволення пристрастей усипляє серце. Серце ситої утроби до духу глухе. Піст подібний до розчищення джерела від сміття. Піст послаблює над нами владу темної і відсталої матерії, і ми легшаємо серцем. І заради того щоб серцю стало легше піднятися до неба, ми скидаємо баласт, і воно прямує до Бога без перешкод.
Закхей скинув баласт не так, як ми – у рік по чайній ложці. А скинув усе і відразу. Він був розумною людиною і умів рахувати. Ми теж, здавалося б, розумні люди. Але про такий розум і про таких людей кажуть:
– Він розумний, а розум у нього – дурний.
Закхей нічого не купував і не просив. Він просто кинув до ніг Христових свої грошові ланцюги і став вільним. Тіло його стало менш вільним без грошей. Зате душа стала абсолютно вільною від землі. Вона уподібнилася Богові у свободі. Бо свобода – один з найважливіших Божих атрибутів. Усі ми шукаємо цю божественну свободу, та не там.
Завжди мало, завжди шкода
Гріха в багатстві немає. Багата людина в нормі – є Божий бухгалтер. Бог дає людині, розум, упертість, здоров’я, силу, робить її трохи недалекою, бо розумна людина не може любити гроші і вручає багатому казну.
Сам на себе витрати, залиш людям і дай на Божу справу. Старий Завіт вимагав десятину. Христос просив полюбити ближнього, як самого себе. Тобто, слід віддати половину. Але хто це робить?
Ми, в основному, люди бідні і думаємо, що нам давати нічого.
Так усі кажуть. І частково, правильно. Сам Христос не прийняв жертву на храм – корван, коли її принесла людина, в якої батько животів у скорботі.
Нещодавно приходив здоровий чоловік і просив роботи в церкві. Виявляється, у нього дружина і троє дітей живуть в убогості, а він прийшов у церкву, де майже нічого не платять. Довелося відправити додому.
– Йди. Нагодуй сім’ю, дітей, дружину, батьків. Зароби грошей і якщо буде надлишок, пожертвуй на Божу справу і на справи милосердя. Видай дочок заміж. Упокой батьків. А вже тоді і йди в ченці. Але, раз помилився в собі і одружився, будь добрий утримувати свою малу церкву. Мала церква не може бути в запустінні. Від тебе у світі буде більше користі. З таким нехорошим ставленням до коханих людей тобі не буде користі в церкві. У церкву йдуть від любові, а не тікають від неї.
Ми не даємо нічого бідним і слабким, бо нам весь час мало.
Бідні насилу знаходять гроші на сплату податків за квартиру. Їм ледве вистачає на харчування і на ліки.
Трохи грошенята з’явилися, вже не вистачає на хороше житло. На хороших лікарів. На хороших учителів і на хороший одяг.
Ще розбагатіла людина. Вже не бажає лікуватися на батьківщині, їде в Німеччину. Відпочиває в Альпах або Іспанії. Будинок вже потрібно пристойний, не гірше, ніж у людей.
І так до безкінечності.
Сидить бідолаха в готелі в Альпах перед каміном. Гріється після лижної прогулянки. П’є червоне вино і, дивлячись на вогонь, страждає і нудьгує. Серце грошима не нагодуєш. І грошей завжди мало, і їх завжди шкода.
Христос або гроші?
Христос сказав не порожні слова: зручніше канату увійти до голкового вушка, ніж багатому в Царство Небесне. Не тому Він так сказав, що шукав, як марксист, соціальної справедливості, а просто показував небезпеку ситуації. Христос не сварив багатих, а тільки підказував шлях до щастя і показував пастку на цьому шляху.
Пастка ця міститься в серці, бо і Царство Небесне теж міститься в серці, і шлях до нього пролягає по серцю. Великі гроші часто спотворюють людей. Часто з такими людьми не те що неможливо жити, з ними неможливо навіть спілкуватися по-людськи. Багаті люди нерідко зарозумілі, егоїстичні, гнівливі, зухвалі, отже, просто безглузді. Вони мучать людей навколо себе і мучаться самі. Вони немов у вогні живуть самі і палять цим вогнем усіх, хто їм потрапляє на шляху.
Але от митар Закхей здогадався, і вибираючи між грошима і Христом, вибрав Христа.
Христос або гроші? Любити ближнього як себе, або кожен повинен любити сам себе, і нехай Бог допомагає кожному в міру його праведності? Праведникові нехай дасть багато. Грішникові нехай не дасть нічого. А ми самі по собі. Нам і так важко.
Гаразд, нехай людина не доросла до Євангелія. Нехай би тоді дотримувала легку міру Старого Завіту, виконала б прості заповіді і залишила б десятину. Але і цього немає. Гаразд, а що ми тоді робимо в церкві? Що ми в ній шукаємо?
Закхей шукав Христову любов. Він її знаходив у Кесарії і Римі. Шукав любов, а знайшов смерть. Але смерті немає, і померти нам не вдасться. Він шукав і знайшов всередині себе Царство Боже, і в ньому Христа.
Молитимемося апостолові Закхею щоб він допоміг нам утямити слова Христові:
– Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.
Додасться і благодать, і сила, і дух, і радість, і сенс життя – і відкриється серцю небо.
Адже Господь теж радий роздати нам те, що має. Отже ми не самотні в жертві любові. Цією жертвою існують навіть особи Трійці.
Бог не терпить бути в боржниках
Сьогодні на утрені читалося парне Євангеліє, в якому описувався дивовижний лов риби. Наприкінці ночі, на зорі, апостоли, що рибалили, побачили людину на березі, яка підказала кинути мережі в потрібному місці. І вони упіймали сто п’ятдесят три рибини.
Митар Закхей пожертвував Христу гроші. Господь пожертвував апостолам рибу. Ми – Богові. А Бог – нам. І Бог не терпить бути в боржниках. Апостолам дісталося по дванадцять риб на душу. Але що вона для них? Петро, кинувши рибу, поплив до Христа. На березі його чекав Господь, багаття, хліб і печена риба. Христос чекав їх і запікав для них рибу. І вони сиділи і їли, і бачили, як Він переломлює хліб знайомим рухом рук, і не сміли ні про що запитати воскреслого Бога. Для них було усе ясно.
Молитимемося і ми Богові, щоб Він нам дарував цю ясність. Нехай ми не так сильні духом. Нехай нам часто відкривається Бог не в розумній молитві, а через земні чудеса, навіть через такі прості, як дванадцять риб у наших руках. Але ми такі як є: любимо Бога і просимо і риб, і дива, і переломлення хліба на Літургії, і, головне, любові, заради якої усе це робиться, і в якій тільки і є сенс нашого життя. І кожному з нас хочеться почути слова Христові, звернені до нас:
– Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло.
А раз хочеться, то так і буде. Заради того і написане Євангеліє, щоб ми дивилися, як чинили божі люди, і вчилися в них жити і помирати в Богу.
