Прийми нас, Господи, як причасників не лише сьогодні, але й долучи нас до Твого спасіння. Наше спасіння також таємниця: хто з нас знає, що він буде спасений. Христос зібрав Своїх учнів у горниці перед стражданням, звершує Пасху — інша вже буде в Царстві Небесному, на землі все завершено. Установлена Євхаристія, потім вона буде здійснюватися впродовж усього життя на землі, бувши, по суті, продовженням останньої земної Євхаристії, коли Христос Сам був і говорив про те, що Він віддає Своє Тіло і Кров за спасіння нас, грішних. Велика жертва, усього Себе виснажив Христос для нашого спасіння. Інша Пасха буде в Царстві Небесному, коли Христос буде Женихом нашої душі, і це буде неземним блаженством і радістю.
На Таємній вечері Христос мив ноги учням Своїм, тим самим показуючи приклад покори. Він, Господь і Вчитель, миє ноги, служить учням. Так само ми повинні служити один одному. Хто хоче бути великим, хай буде слугою всім.
Апостол Петро заперечив згідно зі своєю покорою: “Ти не умий ног моїх аж до віку”. — “Коли не умию, ти не матимеш частки зі Мною”.
— І ви чисті, але не всі, — звернувся Христос до інших учнів.
“Один з вас видасть Мене”, — ці слова пролунали несподівано й змусили учнів задуматися: чи справді серед них є зрадник?
— Хто це, Господи? — почали запитувати.
“Хто це, Господи?” — несвідомо можемо запитати й ми. Хто може зрадити Господа? Чому, яка причина? Іноді можна почути такі слова: я б цього не зробив. Проте, кажучи так, ми не знаємо саміх себе. У нас може таїтися і добро, таїться і зло. І що більше — таємниця нашої душі. І коли ми вказуємо на інших — “це може зробити той, а не я!” — саме ми обманюємо самих себе. Саме ми можемо зробити.
Апостол Петр був безсрібником, щирою людиною, він думав, що піде за Господом скрізь і всюди, тим часом він переоцінив свої сили, раптово, від незначної, здавалося б, причини — питання служниці. Він налякався і відмовився від Господа. Тут також сталася зрада, як й у апостола Іуди, але апостол Петро не впав у відчай, а одразу своїми гіркими сльозами закликав до Господа, і Господь ніколи не докорив його за це. Більше того, наказав підтримувати інших. Здавалося б, сам слабкий, як він може підтримувати інших? Ось це і є таємниця: Господь знає душу кожного з нас. Якби у Петра не сталося того випадку, хто знає, у нього, можливо, розвинулася б гордість від своїх сил, а гордість також є смертельним гріхом, Бог протистоїть гордим, покірність ниспосилає благодать Божу, а благодать Божа робить те, що ми стоїмо і спасаємося.
Які висновки ми можемо зробити? По-перше, не вказувати пальцем на інших, звертати увагу на себе, бо ми можемо скоїти будь-який гріх. Тому перед причастям молитва говорить: “не ворогам Твоїм таємницю відкриємо, ні поцілунків Тобі дамо, як Юда”. Розкрити таємницю перед ворогами – це не просто видасти таємницю, а розкрити таємницю перед ворогами – це стати на бік ворогів, зрадити Божій справі, виявитися зрадником. І це може статися з кожним з нас. Тому ми благаємо Господа: “але як розбійник сповідую Тебе”. Це означає, що за наші вчинки ми всі розбійники, ніхто не може похвалитися, бо одразу стане фарисеєм, що значать наші вчинки порівняно з нашими гріхами?
Таємна вечеря – це таємниця нашої душі. Це не лише те, що відбулося в горниці, але й яка саме таємниця в цьому: “Господи, хто видасть Тебе”. Видати Господа – це відмовитися від свого спасіння, загинути. Ми всі повинні визнавати себе грішниками і турбуватися про подібних до нас грішників. “По тому вас впізнають за учнів Моїх”, – каже Господь, – “Якщо будете мати любов одне до одного”.
Любов – це відмінна якість учнів Христових. Отже, перевіримо свою душу, чи є у нас любов, чи, можливо, хтось думає про свою образу. Думати про образу – це також думати про срібленники, бо срібленники – це все земне… Ми не можемо відірватися від земного, не можемо приліпитися до небесного, і звідси може бути зрада. Нам потрібно любити одне одного, допомагати одне одному, жертвувати за одне одного. Немає більшої любові, ніж душу свою покласти за другого. Ми іноді думаємо, що можемо, але якщо не можемо простити іншого, якщо судити його, це означає, що не можемо і жертвувати собою, ось і виявляється переоцінка наших сил.
Зазвичай в Великий четвер всі бажають прийняти Причастя, очистити свою душу. Не випадково серед народу Великий четвер ще називають чистим. Нехай Бог дозволить нам вийти з горниці після Таємної вечері оновленими. Ми б служили одне одному, як і Господь служив нам, пам’ятали про свої гріхи й турбувались, щоб усі люди спаслися. Любили б усіх, бажали спасіння всім. Любов – це виявлена таємниця нашої душі, яка не може бути зрадою, бо вона любить, вірить у все, має віру, не судить нікого, допомагає усім. Нехай, Господи, ми увійдемо на Вечерю у Царство Небесне, й радітимемо спасінню одне одного, і Христос буде серед нас, наш Бог і Спаситель.