Записи с меткой «Усекновение Главы Иоанна Предтечи»

На самой середине жизни, проводимой в строжайшем исполнении закона Божия, перед самым «пришествием Царствия Божия в силе» (Мк. 9; 1) вдруг лишиться жизни — может ли быть участь плачевнее сей участи?.. И кого же постигла такая участь? Святейшего проповедника истины и добродетели, Предтечу и Крестителя Сына Божия.

Верно не то, что мы обыкновенно представляем; верно не так взирать на жизнь и смерть, как мы обыкновенно взираем; видно, у Творца нашего есть другие законы, по коим величайший праведник может скончать земное течение свое так, как скончал его Иоанн, и напротив, величайший грешник, каков Ирод, может не знать печали и слез до самого конца своего.

Cчастье есть природный удел добродетели, а за невинностью должны следовать радость и мир — это закон вечный. Невольно и вместе охотно веришь, что было время, когда добродетели и блаженство были заодно, и что будет время, когда они станут заодно. Кем же разорван на земле вечный и естественный союз счастья с добродетелью и возведен на Престол порок? Никем, кроме человека; он сам, надменный и ослепленный внушениями змия, не соблюл своего начальства в Эдеме, вышел из благолепной подчиненности Творцу, возмутил порядок вещей, уклонился от цели бытия своего и уклонил с собою все, ему подчиненное, сделался несчастным сам и распространил несчастье по всему лицу земли. С тех пор торжествуют нечестивые и будут торжествовать, доколе мир внешний, лежащий во зле, не перестанет быть заодно с тем злом, коим исполнен их мир внутренний. Теперь, когда множество развращенных людей непрестанно вносят во вселенную порчу и расстройство, многое здесь не на своем месте и происходит не так, как бы надлежало: правое сделалось левым, а левое правым; тьму называют светом, а свет тьмою. После сего искать в нашем падшем мире строгого порядка правды, верного сочетания счастья с добродетелью значило бы искать постоянных действий благоразумия в доме лишенных ума.

«Но, где же Промысл?» Везде, где есть в нем нуждающиеся. «Что делает он?» Все что нужно для блага гонимых, и даже гонителей. В самом деле, все, чего должно желать в настоящем состоянии вещей человеческих и чего можно по праву надеяться от Промысла Божия, все это состоит в том, чтобы против безпорядков человеческих взяты были надлежащие меры, чтобы поставлен был предел, за который не могло бы простираться безумие человеческое. Но все это и сделано Промыслом, и притом так, что самый взыскательный ум не может пожелать большего и лучшего. Не то же ли значит самая мученическая смерть, как если бы кого насильно извлекали из бедной хижины и бросили на вечное жилище в чертоги царские?.. И мучители в сем случае чуть ли не благодетели мучимых, какими последние действительно нередко и называли их. Точно благодетели, хотя сами не ведают того, и думают делать для мучимых ими зло нестерпимое; они отъемлют временное, а лишаемые приобретают вечное; огонь скорбей и мучений потребляет последние остатки нечистот греховных, кои в самых праведных людях остаются иногда надолго. Все дело страждущих, таким образом, состоит в том, чтобы уметь переносить страдания в духе веры и обращать их к духовному совершенству своему, к очищению сердца и совести, — чтобы через страдания теснее соединяться с Господом и Спасителем своим, Который есть вождь, образец и друг всех страждущих во имя Его. Кто страдает таким образом, в духе веры и любви, без ропота на Промысл, без ненависти к своим гонителям, тот имеет все причины радоваться, ибо он явно среди царского пути, и состоит в ближайшем духовном сродстве со своим Спасителем; над ним уже веет знамя победы, перед ним уже отверсты врата рая!

Приложим сии истины к радостно печальному событию, нами воспоминаемому. Иоанн, по своей ревности к правде и закону, не мог не обличать Ирода; Ирод с Иродиадою, по своей злобе и развращению, неспособны были принимать с пользою обличений святого мужа. Правда встретилась таким образом и сразилась с пороком; каждый, так сказать, сделал свое дело, и каждый получил свое. В Иоанне обнаружилась вся сила веры и добродетели; в Ироде явило себя преобладание могущества земного. Сила веры не убоялась обличить порок; могущество земное не устыдилось усекнуть величайшего из пророков. Победа по видимому осталась на стороне нечестия; глас, вопиявший в пустыне, умолк, светильник света погас; а порок остался в любезном ему, безмолвном мраке. Но на самом деле произошло совершенно противное: Иоанн из пустыни восхищен в рай; воин был Ангелом, который возложил на него венец мученический. Кто теперь приобрел, и кто потерял?.. Ирод или Иоанн?.. Если бы убийце Иоаннову предложено было возвратиться на землю, каких смертей ни согласился бы он претерпеть, только бы возвратить безумное повеление, данное против Иоанна! А Иоанн? Мученический венец его так величествен, что ему не для чего возвращаться на землю, даже за всеми венцами в мире. И из нас теперь, несмотря на слабость нашу в добродетели, кто, если бы довелось избирать одно из двух, кто захочет стать на месте Ирода, и не предпочтет участи Иоанна? Одно имя последнего уже возбуждает благоговение у всех и любовь; напротив, имя Ирода всегда означало и будет означать извергов, играющих человечеством.

Таким образом,страдает невинность — страдает временно, чтобы принять награду вечную, — страдает потому, что не может быть терпима неправдою, равно как и сама не терпит неправды, -страдает для укрепления себя в безкорыстном служении Богу.

Помня о том, будем великодушны в перенесении бедствий; не станем роптать на Промысл за то, что Он допускает торжествовать нечестивым; здесь их година и область темная (Лк. 22; 53), но будет время воздаяния и Суда, день торжества для праведных и гонимых. В ожидании того славного и грозного дня будем с терпением нести крест, нимало не страшась порока, как бы он ни был могущ и дерзок. Человек, делающий правду, ходящий в законе Божием, должен быть выше всего и бояться единого Бога. «Ей.:, сказую же вам, братие, кого убойтеся… Убойтеся имущаго власть и душу и тело… воврещи в дебрь огненную (Лк. 12; 5), — а не Иродов, на Каиаф и Пилатов!

святитель Иннокентий Херсонский

Цар Ірод відрубав голову пророку Іоанну Хрестителю просто так. Через п’яні хвастощі. Заради дівчинки, яка танцювала перед п’яними чоловіками. Мужик слово дав – мужик виконав.

Адже по-своєму любив пророка. Знав, що пророк. Любив з ним розмовляти. І от, зі своїм другом і співрозмовником розстався заради п’яного слова, вина і дівчини. Трохи зам’явшись, зірвав голову з прекрасної людини, як легко і безтурботно зривають голівку польової квітки.

Ця квітка готувалася розцвісти тисячі років. Такі люди, як Іоанн, не народжуються просто так. Їх поява – плід божественної селекції серед людей. Такі люди відрізняються від нас, як відрізняється троянда від лопуха.

Ці квіти духовного життя так багатьом пахнуть, що можна твердо сказати: не золото, не нафта, не армія, а саме такі люди – справжнє національне надбання. Бо вони приносять те, чого не може принести економіка і природа – Божественне животворче слово, що зцілює.

Сам Христос розмовляв з ним і знайшов його найдовершеним з усіх коли-небудь народжених людей.

Смерть його була несподіванкою і для народу, і для Бога. Вона не планувалася. Ірод боявся і народу і, частково, пророка. Запроторивши його до в’язниці, він просто вирішив стулити йому рота.

Але, як часто буває на підпитку, гріх увірвався в душу царя раптово, нестримно і могутньо. І душа Іродова пала перед сатаною на коліна майже без боротьби.

Очевидно, у Христа були інші плани на цю найважливішу фігуру шахової партії Євангелія. У Його команді було не так вже багато учнів, і всі вони були набагато нижчі за рівнем свого духовного розвитку. Втрата такого проповідника, без сумніву, сплутала плани Господньої місії.

Божі люди взагалі виявилися найбільшим дефіцитом Іудеї. Дефіцит був настільки критичний, що довелося практично силою навернути одного з найосвіченіших ворогів в апостоли за допомогою дива. Дива Господь творить дуже неохоче, бо, здебільшого, вони нічого не вирішують. Як не лікує Швидка допомога, а тільки знімає симптоми.

Петро, який так багато зробив знаходячись поряд з Христом, після Його розп’яття залишився в тіні в діяннях інших апостолів. Він мирно створював службову і адміністративну структуру Церкви. Інші апостоли розійшлися сіяти насіння віри по містах і селах.

І тільки апостол Павло вибрав не міста, а світ. Він сіяв і продовжує сіяти крізь століття – насіння дивного духу християнства. Як збідніла б Церква без його приголомшливих послань, слів, що вражають серце силою і радістю. Як багато б нам довелося вчитися самим, дізнаючись суть любові до людей і найзахоплюючу, світлоносну, приголомшуючу любов Божу. Павло став духом любові Церкви, її словом, її захопленням і солодкістю.

Але Павла можна назвати рабом, якого залучив Господь у місію силою. Що ж ми могли побачити від Іоанна, якби він не був убитий!

Ці слова Євангелія сколихнули серце: “І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки” (Мф. 14:13).

Очевидно, що Христос приголомшений звісткою про смерть найкращої людини світу. Приголомшений настільки, що в Нього не вистачає сил залишитися з народом і учнями. Він йде в пустелю і, спілкуючись з Богом Отцем, заповнює сили, витрачені на горе.

Ми знаємо, що Христос здригнувся серцем як людина і заплакав, коли дізнався про смерть улюбленого друга Лазаря. Христос як людина посміхався дітям, дивувався з сотника, жартував з Нафанаїла, гнівався на міняльників і фарисеїв, був байдужий до первосвященика і прокуратора великого Риму. Що творилося в серці Христовому, коли Він дізнався про Усікновення, ми ніколи не дізнаємося, і тільки Його раптовий відхід у пустелю і бажання бути одному видає силу Його переживань.

Їх матері дружили. Їх, немовлят, шукав батько Ірода і хотів убити. Напевно, вони знали один про одного протягом дитинства. Напевно не втрачали один одного з виду. Зустрівшись, вони стали не просто друзями, але працівниками Божими, посвяченими в Його глибокі таємниці. Вони побачили один одного в небесній величі, що зробило їх стосунки не хорошими, а безцінними.

Хто втрачав друзів, може уявити, що таке подібна безглузда смерть. Але тут більше. Іоанн був Христу не просто друг, як Лазар, син Захарії був ще і сином Божим. Хто втрачав дітей у розквіті років, у пишності їх молодості, цвітіння і плодоносіння, той із жахом може уявити те, як несподівано хочеться побути одному зі своїм горем.

Ні, я не розвиватиму комплекс провини і не говоритиму, що і ми страчуємо Христа своєю легкодухістю.

Ні, я не розвиватиму комплекс провини і не говоритиму про те, що нам завжди треба пам’ятати, кого ми вбили словом або продовжуємо вбивати, засуджуючи людей.

Ні, я не розвиватиму комплекс провини і не говоритиму про те, що ми на відміну від Іоанна, відкинули дружбу і таємницю життя з Богом, і тим самим обікрали себе у вічності.

Я скажу про те, що більше.

Те, як Христос засмутився і нестримно відійшов у пустинне місце, говорить про те, як Він любить нас…

Мені хочеться сказати про те, що це жахливо і жорстоко ранити Господа і відкидати Його любов, яка так нам потрібна, в якій і полягає єдиний сенс нашого життя. Не про провину, а про втрачену любов хочеться сказати в це свято, що стало для Іоанна Хрестителя днем народження в тонкому світі.

Він зараз разом з Богом. Ми постимо, щоб показати печаль і бути, як Христос, засмученими. Напевно, це не зовсім вірно – імітувати події, що давно пішли в історію, і засмучуватися, коли Іоанну зараз дуже добре.

Піст, швидше, доречний як символ втрати не Іоанном, а нами – Христа, образ Якого мутнішає в нас безперервно, як у голові п’яного Ірода. Тільки замість вина нам затьмарюють розум тілесні і духовні гріхи, серед яких самолюбність і гордість, – найотруйніші.

Мізерна їжа цього дня нехай нагадає нам про втрату їжі небесної. А молитви, що читаються на честь Іоанна Хрестителя, нехай нагадають нам про велич і силу любові Бога до Своїх друзів і дітей, тобто до нас.

Отже, перебуваючи в духовному захваті від уявного споглядання дружби Христа і пророка і витвережуючись невеликим постом, надамо нашому серцю прохолоду і простір хоч би протягом цього святкового дня.

У чому допоможи нам, Господи!

священик Костянтин Камишанов