Mottisfont_Abbey_Garden.jpg
ЦЕРКОВНЕ ВИРОБНИЦТВО
ros
СТРІТЕНСЬКИЙ ЛИСТОК
listok

Записи с меткой «Рождество Христово»

Різдво — 2022

Rizdvo_2022

 

Протягуємо місток між Богоявлінням та нещодавним Різдвом. Колись вони святкувалися у один день, а зараз нам корисно і приємно буде повернутися крізь період святок у той самий день, коли ми зібралися славити народження нашого Спасителя. Дякуємо кожному, хто був із нами!

 

Рождество

IMG_20220106_144823~2[1]

 

Когда вошли в пещеру гости,
Младенец улыбнулся им,
И вдруг не стало в мире злости,
Мир на мгновенье стал другим.
Он улыбнулся так невинно,
Как будто бы растаял снег,
Как будто сразу именины
И день рождения у всех.
Как будто после долгих странствий
Они пришли к себе домой,
Как будто все в родстве и братстве,
И лето сделалось зимой.
И так прекрасна и лучиста
На них глядящая звезда,
Что смерти больше не случится,
Не будет просто никогда.

Александр Павлович Тимофеевский (+07.01.2022) 

Рождественский канон

Мы уже выкладывали текст и перевод праздничной службы, чтобы каждый мог ознакомиться с тем, что услышит или уже услышал в храме на Рождество. А сейчас давайте углубимся в то, какие смыслы вкладывала Церковь в службу, посвящённую этому великому дню.

Канон на Рождество Христово: история и перевод

Слова Праздника

Тропарь

Церковнославянский текст Перевод
Рождество Твое, Христе Боже наш, возсия мирови свет разума: в нем бо звездам служащии, звездою учахуся Тебе кланятися, Солнцу Правды, и Тебе ведети с высоты востока. Господи, слава Тебе. Рождество Твое, Христе Боже наш, озарило мир светом разумения: потому что люди, служившие звездам, через звезду научились поклоняться Тебе, Солнцу правды, и познавать Тебя с высоты востока. Господи, слава Тебе

Кондак

Церковнославянский текст Перевод
Дева днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит, Ангели с пастырьми славословят, волсви же со звездою путешествуют, нас бо ради родися Отроча Младо, Предвечный Бог. Сегодня Дева рождает Того, Кто выше всего Существующего, и земля приносит пещеру Неприступному; Ангелы славословят с пастухами, волхвы же путешествуют за звездою, потому что ради нас родился Младенец, Предвечный Бог.

Слово на Рождество Христово

I. Возрадуемся, возлюбленные, — Спаситель наш ныне рождается! Не должно быть места скорби там, где обретает рождение Жизнь, которая, уничтожив страх перед смертью, дарует нам радость [обладания] обещанной вечностью. Никто не отлучен от соучастия в этом ликовании, ведь повод к радости общий для всех. Господь наш, ниспровергатель греха и смерти, не отыскав хотя бы одного безвинного, пришел, дабы всех сделать свободными. Пусть же ликует святой, ибо приближается к славе. Пусть радуется грешник, ибо даруется ему прощение. Пусть воодушевляется язычник, ибо призывается к жизни.

Сын Божий в полноте времен (Гал.4,4; Ев.1,10), следуя неохватной глубины замыслу Божественного Совета (Рим.11,33), для того принял природу рода человеческого, чтобы возвратить ее своему Творцу, дабы отец смерти диавол (Прем.2,24), через нее одержав победу, ею же и был побежден. Эта битва, начатая ради нас, велась по великому и достойному удивления закону справедливости: Всемогущий Господь не в Своем величии, но в нашей уничиженности вступил в борьбу с лютейшим врагом, противопоставляя ему именно этот образ и эту природу, униженности нашей причастный, но непричастный какому-либо греху. Рождеству Господа чуждо то, что сказано обо всех людях: никто не чист от скверны, даже и младенец, который прожил на земле всего один день (Иов.14,4).

Ничто в это беспримерное Рождество не вошло от вожделения плоти, ничто не влилось от закона греха. Избирается Дева из колена царя Давида, Которая, восприняв Святой Плод, богочеловеческое потомство принимает сперва душою, а потом уже и телом. И чтобы (не ведая [тайну] высшего замысла столь необыкновенного дела) не оказалась Она объята страхом, из ангельской беседы узнает о том, что в Ней действовал Святой Дух. Поэтому не считает это потерей целомудрия Та, Которая скоро станет Матерью Божией. Ведь зачем приходить в отчаяние от необычности зачатия Той, Которой обещается действие от могущества Всевышнего? Более того, чудесная плодовитость, дарованная Елисавете, укрепив веру [Девы], послужила еще одним доказательством того, что Тот, Кто даровал зачатие бесплодной, без колебания даст его и Деве.

II. Итак, Слово Бога, Бог, Сын Божий, Который вначале был у Бога, через Которого все начало быть и без Которого ничто не начало быть (Ин.1,1-3), вочеловечился для избавления человека от вечной смерти и так без умаления величия преклонил Себя до восприятия нашей ничтожности, что, [всегда] оставаясь тем, чем Он был, и принимая в Себя то, чем не был, сочетал в Себе истинный образ раба (Флп.2,7) с тем образом, в котором Он равен Богу Отцу; и таким союзом соединил обе природы, что как прославление не исчерпало низшую из них, так и присоединение не умалило вышнюю. Таким образом, поскольку не повреждены свойства обеих природ, в одном Лице сошедшихся, то величие воспринимает уничиженность, сила — немощность, бессмертие — смертность, ради нашего искупления нерушимая природа соединяется с природой, подверженной страданию, и Бог Истинный и человек истинный сочетаются в единстве Господа Иисуса Христа так, что Он, единственный Посредник между Богом и людьми (1Тим.2,5), исцеляя нас, мог умереть как человек и воскреснуть как Бог. Итак, Рождение Спасителя нисколько не нарушило непорочности Девы, ибо стражем целомудрия стало рождение Истины.

Такое Рождество, возлюбленные, подобало Божией силе и Божией премудрости — Христу (1Кор.1,24), и оно как соответствовало нам человеческими свойствами, так и отличалось Божественностью. Ибо, если бы не был Бог истинный, то не даровал бы нам искупления, а если бы не был человек истинный, то не преподал бы нам примера. Поэтому, когда рождается Господь, ликующими Ангелами воспевается: слава в вышних Богу, и на земле мир, в человеках благоволение! (Лк.2,14). Ибо видят они, что Небесный Иерусалим создается из всех народов мiра. Сколь же великое ликование об этом неописуемом деянии Божественной любви следует питать уничиженности человеческой, когда ему так радуются небесные Ангелы!

III. Итак, возлюбленные, через Сына возблагодарим в Духе Святом Бога Отца (Кол.1,12), Который по великому милосердию Своему возлюбил нас (Еф.2,4) и сжалился над нами, и нас, мертвых по преступлениям, оживотворил со Христом (Еф.2,5) так, чтобы быть нам в Нем новой тварью (2Кор.5,17) и новым образом. Сложим с себя ветхого человека с делами его (Еф.4,22) и, став соучастниками рождения Христа, отречемся от дел плоти (Гал.5,19). Осознай, о христианин, знание свое и, соделавшись причастником Божественного естества (2Пет.1,4), недостойным образом жизни не возвращайся к ветхой ничтожности. Помни, Чьей Главы и Чьего Тела являешься частью (1Кор.6,15). Вспомни, что, исторгнутый из власти тьмы, перенесен ты в свет и Царство Божие (Кол.1,13). Через Таинство Крещения стал ты храмом Духа Святого (1Кор.6,19). Не изгоняй из себя Обитателя дурными действиями и не ввергай себя снова в рабство диаволу, ибо цена [твоего искупления] есть Кровь Христова (1Кор.6,20), и в истине тебя будет судить Тот, Кто в милосердии тебя спас. Он же с Отцом и Духом Святым царствует во веки веков. Аминь.

святитель Лев Великий, папа Римский

РОЖДЕСТВЕНСКИЕ ПАРЕМИИ

Пророк Даниил. Икона, XVIII в.

Паремия (греч. παροιμία – сказание) – элемент богослужения: фрагмент из книг Ветхого Завета, который торжественно прочитывается за богослужением.

Паремии, как правило, содержат в себе пророчества о празднуемом событии или хвалу святому, память которого совершается.

Чтение паремий в христианской традиции может восходить к самым древним временам, когда верующие собирались на всенощные богослужения, завершавшиеся совершением Литургии. Большая часть этих ночных бдений и заключалась в чтении библейских текстов: читались ветхозаветные Писания, а народ, сидя, слушал эти сказания (παροιμία). Книги в то время достаточно дорого стоили, и не всякая семья могла себе позволить их покупку, что и восполнялось публичными чтениями за богослужениями.

Нужно вспомнить, что Библией апостолов и первых христиан по преимуществу был Ветхий Завет (см.: Деян. 15: 21), и тогда становится более понятным присутствие за богослужением текстов из ветхозаветных книг.

Новозаветные тексты значительный период времени собирались в единый свод (κανών). В лучшем случае, христиане Палестины могли иметь Евангелие от Матфея и послания Петра и Иакова (то, что непосредственно и было адресовано им). Подобно им, и христиане Рима могли иметь лишь Евангелие от Марка (по преданию, свидетельства о Христе апостола Петра, записанные Марком в Риме) и Послание к Римлянам апостола Павла.

Теперь, в преддверии Рождества Христова, попробуем рассмотреть особенности рождественских паремий.

В навечерие Рождества Христова на первой паремии читается отрывок из 1-й главы Книги Бытия, с 1-го по 13-й стихи, где описываются событии первых трех дней творения. Этот текст открывается словами: «В начале сотворил Бог…» С чем это могло быть связано?

В понимании древних христиан это вступление можно рассматривать как Первоевангелие.

«Что есть начало всего, если не Господь наш и Спаситель всех (1 Тим. 4: 10) Иисус Христос, рожденный прежде всякой твари (Кол. 1: 15)? Итак, в этом Начале, то есть в Своем Слове, сотворил Бог небо и землю. Так же и евангелист Иоанн говорит в первых стихах своего Евангелия: «В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог… Все Все чрез Него начало быть и без Него ничто не начало быть» (Ин. 1: 1, 3).

С другой стороны, во Христе весь мир, павший в Адаме, как бы творится заново. «Итак, кто во Христе, тот новая тварь; древнее прошло, теперь все новое» (2 Кор. 5: 17). То есть с Рождеством Христовым мы наблюдаем как бы начало нового дня и нового мира – Церкви Нового Завета! «По милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось (то есть при сотворении первого мира. – прот. О.С.). Оно обновляется каждое утро (при совершении Литургии. – прот. О.С.); велика верность Твоя!» (Плач. 3: 22–23).

Следующая паремия в навечерие Рождества Христова – это чтение из 24-й главы Книги Чисел. Здесь рассказывается о таинственном языческом пророке Валааме, современнике Боговидца Моисея, который созерцает, проницая время и пространство, Вифлеемскую звезду: «Вижу Его, но ныне еще нет; зрю Его, но не близко. Восходит звезда от Иакова и восстает жезл от Израиля…» (Числ. 24: 17).

Указание на «жезл от Израиля» здесь перекликается с пророчеством о Христе самого Иакова (Израиля): «Не отойдет скипетр от Иуды и законодатель от чресл его, доколе не приидет Примиритель, и Ему покорность народов» (Быт. 49: 10). То есть Христос как новый Царь над наследием Иакова рождается в то время, когда скипетр (жезл), этот символ царской власти, был отнят от царственного дома патриарха Иуды и над иудеями оказался правитель, царь, который не принадлежал к царственному дому иудеев и не был даже евреем, – это Ирод I Великий, идумеянин по происхождению, сын Антипатра, римского прокуратора Иудеи.

В пророчестве Иакова также указывается на то, что Христос рождается в этот мир тогда, когда судебная власть – право выносить приговоры – будет отнята от иудеев («отойдет… и законодатель от чресл его»), что и исполнилось во дни земной жизни Христа Спасителя. Позже, когда иудеи вынесут смертный приговор Христу, им потребуется для его узаконения отправиться к прокуратору Понтию Пилату.

Пророк Валаам созерцал ту же звезду, которая много позже привела трех волхвов к Вифлеемской пещере
С другой стороны, нельзя не заметить, что созерцание языческим пророком Валаамом Вифлеемской звезды пророчески указывает нам на трех языческих волхвов, приведенных светом этой же звезды к месту Рождества Христова в Вифлеемской пещере: «Когда же Иисус родился в Вифлееме Иудейском во дни царя Ирода, пришли в Иерусалим волхвы с востока и говорят: где родившийся Царь Иудейский? ибо мы видели звезду Его на востоке и пришли поклониться Ему» (Мф. 2: 1–2).

Следующая паремия указывает на пророчество Михея, который предсказал о Христе: «И ты, Вифлеем-Ефрафа, мал ли ты между тысячами Иудиными? из тебя произойдет Мне Тот, Который должен быть Владыкою в Израиле и Которого происхождение из начала, от дней вечных» (Мих. 5: 2). Словосочетание «происхождение из начала, от дней вечных» говорит о Божественном происхождении Христа, Который Сам изрек о Себе: «Я есмь Альфа и Омега, начало и конец, говорит Господь, Который есть и был и грядет, Вседержитель» (Откр. 1: 8); и еще: «Тогда сказали Ему: кто же Ты? Иисус сказал им: от начала Сущий, как и говорю вам» (Ин. 8: 25).

После пророчества из Книги Михея нам предлагается паремия, содержащая в себе пророчество о Христе из Книги пророка Исаии (11-я глава). В частности, мы здесь находим следующие слова: «И будет препоясанием чресл Его правда, и препоясанием бедр Его – истина. Тогда волк будет жить вместе с ягненком, и барс будет лежать вместе с козленком; и теленок, и молодой лев, и вол будут вместе, и малое дитя будет водить их. И корова будет пастись с медведицею, и детеныши их будут лежать вместе, и лев, как вол, будет есть солому. И младенец будет играть над норою аспида, и дитя протянет руку свою на гнездо змеи. Не будут делать зла и вреда на всей святой горе Моей, ибо земля будет наполнена ведением Господа, как воды наполняют море» (Ис. 11: 5–9).

Следующая паремия содержит в себе пророчество Иеремии из Книги пророчества Варуха. Здесь содержится удивительное пророчество именно о Боге, Который, явившись на земле, начинает обитать «и обращаться между людьми»: «Сей есть Бог наш, и никто другой не сравнится с Ним. Он нашел все пути премудрости и даровал ее рабу Своему Иакову и возлюбленному Своему Израилю. После того Он явился на земле и обращался между людьми» (Вар. 3: 36–38). Как сильно эти слова перекликаются со следующим свидетельством о Христе: «И беспрекословно – великая благочестия тайна: Бог явился во плоти, оправдал Себя в Духе, показал Себя Ангелам, проповедан в народах, принят верою в мире, вознесся во славе» (1 Тим. 3: 16).

Следующая паремия являет нам удивительное пророчество из Книги пророка Даниила о Христе и Его Церкви: «Ты видел его, доколе камень не оторвался от горы без содействия рук, ударил в истукана, в железные и глиняные ноги его, и разбил их. Тогда все вместе раздробилось: железо, глина, медь, серебро и золото сделались как прах на летних гумнах, и ветер унес их, и следа не осталось от них; а камень, разбивший истукана, сделался великою горою и наполнил всю землю» (Дан. 2: 34–35).
Здесь говорится и о нерукосечном Рождестве Христовом («оторвался от горы без содействия рук»); о повсеместном прекращении идолопоклонства с распространением веры Христовой («камень… ударил в истукана, в железные и глиняные ноги его, и разбил их»); о повсеместном распространении Христовой Церкви («камень… сделался великою горою и наполнил всю землю»).

Две последующие паремии возвращают нас к пророчествам Исаии: «Ибо младенец родился нам – Сын дан нам; владычество на раменах Его, и нарекут имя Ему: Чудный, Советник, Бог крепкий, Отец вечности, Князь мира» (Ис. 9: 6). Это пророчество подчеркивает Божественное происхождение отроча млада и Превечного Бога. Названый младенцем («младенец родился нам») называется и Превечным Богом («Бог крепкий, Отец вечности»).

Здесь вполне уместно озадачить себя вопросом: почему Превечный Бог является в этот мир как «отроча младо», беспомощный Младенец, Которого Дева Мария «спеленала… и положила… в ясли, потому что не было им места в гостинице» (Лк. 2: 7)?

Только Бог, соделавшийся Младенцем, Своим умалением может сокрушить и разрушить нашу взрослость во грехе
Возможно, это связано с тем, что мы слишком взрослые в своей греховности и пробить ее коросту нам более чем трудно. И только Бог, соделавшийся Младенцем («отроча младо»), Своим умалением может сокрушить и разрушить нашу взрослость во грехе, когда во дни Рождества Христова мы все начинаем чувствовать себя немного младенцами и детьми. «И сказал: истинно говорю вам, если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное; итак, кто умалится, как это дитя, тот и больше в Царстве Небесном» (Мф. 18: 3–4).

Да испытаем же в эти Рождественские дни умаление перед Умалившимся «нас ради человек и нашего ради спасения».

И последняя паремия в навечерие Рождества Христова, из Книги пророка Исаии, содержит в себе более чем известные слова: «Итак Сам Господь даст вам знамение: се, Дева во чреве приимет и родит Сына, и нарекут имя Ему: Еммануил» (Ис. 7: 14). На этом пророчестве мы более всего заострим наше внимание, обратившись к свидетельствам древних отцов и учителей Церкви.

Святитель Иоанн Златоуст учил: «Если бы это была не дева, то не было бы и знамения. Знамение должно выходить из общего порядка вещей, превосходить обычный порядок природы, быть дивным и необыкновенным, так чтобы каждый из видящих и слышащих замечал это. Потому оно называется знамением, что заключает в себе нечто знаменательное, а знаменательным оно не было бы, если бы не выходило из общего порядка вещей. Так и здесь – если бы шла речь о жене, рождающей по закону природы, то для чего пророк назвал бы знамением то, что бывает ежедневно?».

Согласно и святитель Максим Туринский в своих «Проповедях» писал: «Сам порядок Его рождения доказывает, что Он – истинно Господь. Дева зачала, не познав мужчину: Ее чрево наполнено без того, чтобы Ее коснулась какая-либо любовная ласка, и Ее непорочная материнская утроба приняла Дух Святой, Который носило в себе невинное тело и хранили его чистые члены. Созерцайте чудо Матери Господней! Она – Дева, когда зачала, Дева, когда рожала, Дева после рождения! Славная девственность и прекрасная плодовитость! Был рожден Тот, в Ком совершенство добродетели всего мира, и не было никакой скорби родовых мучений. Ее чрево освободилось, ребенок извлечен, но девственность все же не нарушена. Поистине, является подобающим то, что, когда Бог был рожден, ценность Ее целомудрия возросла и девственность не была нарушена появлением на свет Того, Кто пришел исцелить ущербное. И целомудрие тела не было повреждено Тем, через Которого в крещении была дана девственность нецеломудренным. Рожденный же Ребенок положен в ясли, и они стали первой колыбелью Бога. И Правитель Неба, Чьим местом обитания было девственное чрево, не считает эту скудость недостойной. Ясно, что Мария – достойное место пребывания для Христа не из-за свойства Ее тела, но из-за благодати Ее девства».

Блаженный Августин в трактате «О вере в вещи невидимые» писал: «Потому не следует вам сомневаться в том, что Дева рождает, если желаете вы веровать в то, что рождается Бог, не оставляющий управление миром и приходящий к людям во плоти, дарующий Матери плодовитость, но не лишающий Ее девической чистоты». А в своем «Граде Божием» Августин отмечает: «В доказательство Своей божественности Он совершил много чудес; о некоторых из них, насколько это представлялось достаточным для проповедания о Нем, повествует Евангельское писание. Первое из них то, что Он таким чудесным образом родился, а последнее – что со Своим, воскресшим из мертвых, телом вознесся на небо».

А Беда Достопочтенный резонно уточняет в своих «Гомилиях на Евангелия»: «Имя Спасителя – “С нами Бог”, – возвещенное нам пророком, обозначает и ту, и другую природу Его единого лица. Кто прежде веков был рожден от Отца, есть Сам Бог, в полноте времен, стал человеком во чреве Матери и удостоил воспринять в единство Своей ипостаси хрупкость нашей природы, когда Слово стало плотию и обитало в нас (Ин. 1: 14), то очевидно, удивительно, что Он начал быть тем, чем являемся мы, и не перестал быть Тем, Кем Он был до этого, так восприняв нашу природу, что не потерял то, Чем прежде был раньше». Такое рассуждение имели и многие другие отцы и учителя Церкви.

Пророкам Божиим открывались тайны, связанные с жизнью грядущего в их дни Мессии (см.: 2 Пет. 1: 21). В момент этих прозрений они видели разные события, которые нашли свое исполнение во дни земной жизни Христа Спасителя. Таким образом Ветхий Завет приуготовлял еврейский народ к Пришествию Мессии. Апостол Павел писал: «Итак закон был для нас детоводителем ко Христу» (Гал. 3: 24).

Итак, паремии центральной темой имеют Господа Иисуса Христа, подтверждая истины вечного Евангелия: «И увидел я другого Ангела, летящего по средине неба, который имел вечное Евангелие, чтобы благовествовать живущим на земле и всякому племени и колену, и языку и народу» (Откр. 14: 6).

протоиерей Олег Стеняев

Рождество: что мы услышим на службе

 

Навечір’я Різдва

kpl

Свято Христового Різдва належить до найбільших свят нашого церковного року. Церква, маючи на увазі велич і значення цього дня, з року в рік готує вірних до зустрічі з нашим Спасителем молитвою і постом. Що ближче до Христового Різдва, то щораз частіше у стихирах, канонах та тропарях наших богослужінь говориться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син, про Його Пресвяту Матір Марію, святого Йосифа Обручника, про вертеп, зірку, ангелів, пастухів і царів.

Вершиною цього святкового приготування є навечір’я Різдва.

Історія святкування навечір’я перед Різдвом сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церковне правило, яке означувало, як святкувати навечір’я, коли воно випаде в неділю. У V ст. Синесій, єпископ Птолемаїди, а в VI ст. святий Григорій Двоєслов у навечір’я Різдва говорили проповіді.
Богослуження навечір’я Різдва є віддзеркаленням духа, з яким свята Церква йде назустріч своєму Спасителеві. Це дух прослави Божих планів щодо звільнення людського роду; дух подиву для любови й жертви воплочення Божого Слова;  дух надземної духовної радості, що хвилина нашого спасіння вже настала. Найкращим виразником того духа є стихири й канони богослужінь святвечора. На утреннім каноні третьої пісні читаємо: «Сьогодні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Творець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з ангелами безустанно співають: слава во вишніх, мир у світі… »   Світилен утрені взиває нас до поклону новонародженому Месії: «З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму, щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари, плоди добрих діл«. Стихира на дев’ятому часі каже: «Сьогодні родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння; пеленами повивається наче людина своїм єством недоторканий Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на початку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той, що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває Жених церковний, і їхні дари приймає Син Діви. Поклоняємося Твоєму Різдву, Христе, покажи нам і Твої божественні Богоявлення«.

Навечір’я Різдва має окрему службу, що зветься великі, або царські часи. Їх уклав єрусалимський патріарх Софроній (641). Царські часи служаться тричі на рік: у навечір’я Різдва, у навечір’я Богоявлення і Велику п’ятницю. Царські часи перед Христовим Різдвом укладені так, що в їхніх псалмах і в читаннях пророків із Старого Завіту зібрані головні пророцтва відносно обіцяного Месії. З Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують місце й обставини Різдва. Під час царських часів Євангеліє лежить на аналої посеред храму як символ Христа, що вже прийшов. Походження назви царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій службі завжди були присутні імператори зі своїм двором. При кінці в їхню честь співали окреме многоліття.

Похвальні пісні св. Єфрема Сирійського на Різдво Христове

День цей радує царів, первосвящеників і пророків, тому що в день цей звершилось і сповнилось все те, що вони провіщали. Нині Діва народила Еммануїла у Вифлеємі; нині сповнилось слово, сказане Ісаєю. Там народився Той, Який лічитиме в списку народів (Пс. 87(86), 6). Нині сповнилась пісня, яку співав Давид. Нині звершилось слово Міхея: вийшов Пастир із Ефрати і спас душі жезлом своїм (див. Міх. 5, 1-3). Ось засіяла звізда від Якова, і повстав Князь від Ізраїля (див. Чис. 24, 17); нині стало ясним пророцтво, мовлене Валаамом. Зійшло на землю приховане Світло, й із плоті Його засіяла краса Його. Схід, про який говорив пророк Захарія, нині заблистів у Вифлеємі. Явилося світло царське в царському місті Ефраті.

Нині сповнилося благословення Якова. Явилось дерево життя, яке дарувало смертним надію. Нині стає зрозумілим таїнственне Соломонове слово. Нині народився Син, і називають ім’я Його Чудесний (Іс. 9, 5); бо, справді, чудесно, що Бог являється дитям. Нині стає зрозумілим і образ, наперед начертаний Духом Святим; Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої (Іс. 53, 2). Що сказано було таїнственно, те нині стало явним. Цар, нині в повнім блиску явив красу, яку полюбила Його таїнственність. Рута припала до Вооза, щоб побачити ліки життя, які у ньому таїлися; нині сповнилось її бажання, тому що з сімени її вийшов Датель життя…

До того небесного сонму ангелів, який славословив славний час, призначений для нашого спасення, і благословенний день, наперед призначений для радостей, хай долучусь з любов’ю і я; з цим сонмом хай звеселюся, і чистими похвальними піснями нехай звеличу Дитя, нехай заспіваю Родженому: Свят! Нехай прославлю Того, Хто спас нас.

Заграли перед Ним гуслі пророків, які про Нього провіщали; звеселились перед лицем Його первосвященики, які палали любов’ю до Нього; народженому від Діви, Господу дів, принесли вінець царі, від яких вийшов Він. Як Цар, усім дає Він царство; як Первосвященик, усім дарує очищення; як Агнець усім приготовляє трапезу.

Повстали всі царські міста, щоб своїми руками принести Тобі золоті вінці. Вінці Тобі, Господи Ісусе, у славослов’ї уст своїх, приносять юдейські міста – ті словесні вінці. Тебе, поряд з іншими містами, вінчають Вифлеєм, Кана, Назарет, Витанія, Сихем і Самарія.

Перший вінець приносить Тобі місто Твоє. Два вінці приносять Тобі Марія і вертеп, що прийняв Тебе. З Твоєї ж власности, всі міста чинно приносять Тобі вінці; і Цар Господь приймає, що сам дав. Сплітають і приносять Тобі переможний вінець Твої міста, щоб Тебе прославити.

Нехай поклониться і нехай принесе Йому вінець Матір Його, як матір поклала царський вінець на голову Соломона. Однак Соломон не вистояв у боротьбі, став поганином і зіпсував свій вінець; а Син Давидів, що засіяв з дому Давидового, прославив дім батька свого, звеличив престол його, вивищив рід його, і голос його сопілки лине в усі боки.

Приснопам’ятна Матір, що народила Його; достойна благословень утроба, що носила Його. Як батько Його величається Йосиф, з доброти названий батьком Сина Істинного. Пастиря послано знайти заблудлу і пропалу вівцю, і Він приніс її і привів в отару овечу.

«Понад усіх спасенних звеселив Він мене, тому що я зачала Його в утробі; більше від усіх звеличених Ним звеличив Він мене, тому що я народила Його. Увійду в рай життя, і там, де согрішила Ева, прославлю Його, тому що Він вибрав мене з усіх жінок і зволив учинити матір’ю своєю, а сам зволив стати Сином моїм».

«Нехай подякує Тобі Вифлеєм, який удостоївся бути місцем народження Твого. Нехай сплете Тобі вінець з пророцтв Міхея. Його пророцтво є садом, повним квітів; нехай скличе воно пророків і царів натішитись вінцем Його; в нього приносить Мойсей прообрази, Ісая – радісні тайни; притчі його прикрашають квітами».

«Прославляти мене будуть уста славних; тому що прийняла я дитям Того, Хто – Син Таїнственного. Він явився і возніс мене на висоту небесну, щоб зі святими на небесах і з ангелами славословила Того, Хто славою своєю наповняє небеса, які не можуть вмістити в собі величі Його, хоч Він применшив себе і лежить у яслах».

«Голоси горішніх звістили про Тебе долішнім, благовістям про Тебе наповнили слух їх. Нове Джерело відкрили небесні земним, які спрагли життя і не мали його. Ти – джерело, з якого не пив Адам: Ти відкрив дванадцять словесних джерел, і вони наповнили світ спасительними водами».

Особливий вінець приносить Тобі праведник Йосиф, якого потривожив і заспокоїв ангел. Нехай подвоїться нагорода його, тому що втікав з Тобою і ніс Тебе на руках своїх. Про Тебе свідчила праведність Йосифа.

Навчи мене, Господи, як і чому подобалось Тобі було явитися із дівичої утроби; образом Твоїм був чистий Адам. Як той сотворений із незайманої, необробленої землі, так народження Твоє було чистим від обрученої з Йосифом доньки Давидової.

Царів у родоводі записували не згідно з іменами жінок, а за ім’ям чоловіків. Донька Давидова обручається з Йосифом, сином Давида, тому що дитя неможливо було записати за ім’ям матері. Безсіменно народився Син у Йосифа, народила Його Матір.

Не годилося б народитися Йому від сімени Йосифа, і не годилося б Марії зачати Його, не обручившись з Йосифом. Родженого Марією записано не за Її ім’ям; Його записує Йосиф, але записаний Йосифом – не від сімени його; отримав Він ім’я Йосифове, але не приймає Йосифової плоті. Не від обрученого з Марією народився Син у Неї; роджений Нею – Господь і Отець Давиду.

Обручену Мойсей вважає жінкою чоловіка (див. Втор. 20, 7), й обрученого, який не вступив з обрученою у зв’язок, вважає її чоловіком (див. Втор. 22, 23), щоб неможливо було заперечити Христове походження від Давида. Чому Ісуса зачислено до синів Давидових? Обручений з Марією вважався Її чоловіком, і Господь наш визнавав, що Він з їх роду, коли Його називали Сином Давидовим і не заперечували цього.

Якщо Вишній називався сином чоловіка (Давида), який був далекий від Нього своїми родами і поколіннями, і зволив успадкувати його ім’я, хто стане сумніватися, чуючи про тілесне народження нашого Спасителя, якщо зачала Його дочка Давидова, руки сина Давида носили Його і в Давидовому місті прийняв Він поклін?

Що робила Пренепорочна, коли до Неї було послано Гавриїла, а він зійшов і явився? – Ймовірно, Вона молилась, коли побачила його; тому що й Даниїл у часі молитви побачив Гавриїла. Молитва і радісна вістка, як рідні одна з одною, і мають поєднуватися. Після молитви радісну вістку приніс голуб. Молитва чинила так, що часто радісні вістки приходили Аврааму. Молитва прискорила радісну вістку Єзекії. Під час молитви радісна вістка звеселила сотника Корнилія; в нагороду за молитву утішений був Симеон; в нагороду за кадило радісну вістку отримав Захарія.

Усі надії сходяться в пристані молитви, і вона приносить радісну вістку. В молитві Марії була захована причина всіх радощів. У вигляді люб’язного старця-чужинця увійшов Гавриїл до Марії і, вітаючи Її спокоєм, сказав: не бійсь, інакше опечалилася б смиренна дівиця, побачивши лице молодого.

Тільки до двох непорочних старців і до молодої Діви, які були подібні між собою щодо непорочности волі й однакові щодо єства, з радісною вісткою послано було Гавриїла, зокрема, до Діви, до бездітного Захарії і до вірного Даниїла. Один з них провістив пророцтво про Твоє народження, другий – подав голос вопіющого в пустелі, а Діва народила всевишнє Слово…

Велике торжество було у Вифлеємі в час народження Сина, зійшли з небес і славословили там ангели, і голос їх розходився, як грім. На похвальні пісні їх зібралися навіть безсловесні і славили Сина.

Усі радощі приносить той місяць, коли Господь зволив народитися від Пресвятої Діви: рабам – свободу, свобідним – підвищення, дверям – увінчання, тілам – вдоволення; з любови своєї, як царів, зодягнув Він нас у багряницю.

Усі перемоги приносить цей місяць: дух звільняється, тіло підкоряється, життя народжується серед смертних, Божество, з любови своєї, сходить до людськости.

У цей святковий день нехай кожен увінчає двері свого серця; Дух Святий чекає біля дверей серця, щоб увійти, вселитися й освятити його. Дивись, Він обходить усі двері і шукає вхід до твого серця.

Хвала Тому, хто невидимо підносить догори духа нашого! Впало сім’я Його на землю нашу, і збагатило нашого духа; сторичний плід принесло в житницю душ наших. Поклонімося Тому, який для нас, подорожніх, став дорогою, для нас, прийшлих, став дверми, що ведуть у царство Боже.

У день віддання Різдва

Що таке Різдво з людського погляду? Це сухоїдіння двічі на день, молитви, Святвечір, перша зірка, коливо, святки і вершина посту – служба і причастя. Причастившись, ми глибоко упевнені, що виконали християнський обов’язок і взяли участь у задумі будівництва Божого.

Це не так. Це не Різдво.

Що таке Різдво з погляду однієї з історичних версій? Це з’явлення комети, похід волхвів, Йосифів подив, Маріїне упокорення, народження Немовляти в яслах і злість Іродова.

Це не так. Це не Різдво.

Що ж таке Різдво?

Ми погано чуємо Бога. Ми взагалі погано чуємо когось окрім себе. Ми, здебільшого, люди монологу про себе.

Щоб заповнити уявлення про Різдво, треба встати з Божого погляду.

Ми пропустили початок історії. Це як зайти в театр на п’ятому акті і думати, що знаєш увесь сюжет.

Нам не варто гадати, що і як. Просто потрібно частіше читати Євангеліє. Це журнали добре читати з кінця, а священну історію краще читати з початку.

У Євангелії від Іоанна міститься короткий конспект Божого задуму про Різдво і взагалі про сенс Боговтілення. Ось він, сценарій, стисло: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан. Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло. Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ. У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися. І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця».

Дивно, як можна було проскочити повз те, що хотів сказати Бог, і обміняти на те, що придумали самі: багаття, вітер, сухоїдіння, коливо, святки, першу зірку?

Адже чорним по білому написано: Він прийшов виключно для того, щоб дати владу ТИМ, які не від крови, не від похоті плотської, а від Бога народилися.

Що таке «народилися від Бога»?

Ця тема народження згори звучить і в бесіді Ісуса з Никодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого. Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже».

Сенс передвічної ради Трійці, Боговтілення, хресної смерті і Вознесіння – один, і він простий: повернути людині гідність і обов’язки Адама, що жив у Раю. Повернути їй владу і життя Раю.

Що ми про це думаємо?

Ми думаємо, що вершина святкування Різдва – це причастя на службі, а це тільки умова і початок нашого повернення. Якщо життя християнина зациклюється тільки на Таїнстві Причастя, яке не проектується на Царство Небесне, воно залишається безплідним. Що ми можемо спостерігати. Ні часте, ні рідкісне причастя нас майже не змінює. Ми так само сварливі, осудливі, немилосердні, жадібні, невдячні і забудькуваті стосовно Бога.

Склалося якесь дивне повір’я, що причастя зробить усе саме. Нам варто помучити себе на службі, відкрити рот – і Святі Дари самі собою нас змінять і нададуть право на життя в Раю. Закрив очі, відкрив рот, і все гаразд.

Можна так от причащатися роками і ставати тільки менш придатними для Царства Небесного. Людині, далекій від храму, буде вибачніше на Страшному Суді. Вона нічого не знала і жила, як живемо ми. А ми все знаємо і живемо, як живуть безбожники. Ми симулюємо праведність, ми стаємо потайними і лукавими перед людьми, заради віри, але перед Богом, Який усе бачить, ми, у кращому разі, набираємо досвід приховувати свій гнів, тілесні рухи, гордість та інші гріхи глибоко всередину себе. Не знищувати, а лукаво ховати. Про таких говорив Іоанн Ліствичник: «Людина, яка приховує в собі гнів, гірше за того, хто його виявляє, і схожа на змію, а не на людину».

Причастя зовсім не максимум нашого життя. Воно тільки його початок, авансований Богом. А фінал – народження згори. Причастя – тільки аванс, що дозволяє зробити ривок до Бога.

Тут потрібно зупинитися і повторити: максимум нашого життя – у народженні згори і сприйнятті благодаті і відповідальності Адама по догляду за Раєм і в служінні Богові. Без цієї перспективи усі наші сухоїдіння, святки, вечірні правила, стояння на службі і навіть причастя – порожня справа. У чому неважко переконатися.

А тепер ми повинні запитати себе:

– А чи точне те, що я народився згори?

Царство Небесне не можна проспати, проморгати, не почути, забовтати або не побачити. Воно приходить, приголомшуючи душу, як сонячне затемнення, як землетрус, як грім, як блискавка. Христос також позначив, що Царство Боже починається в нашому серці.

Увага.

Я пережив цей землетрус у серці? Коли? Де? В який день і о котрій годині? Чи я просто хрестився, мені наділи на шию хрест, і я пішов додому задоволений і щасливий?

Здається, просто? Ні. Навіть та людина, якій Бог судив прийняти Його пречисте тіло, обвити пеленами і покласти до гробу, член синедріону Никодим (а це не просто так і дано було не простій людині) нічого не зрозумів про народження себе згори ні від хотіння чоловічого, ні від хотіння крови.

Народитися від Бога. Багато хто уперше чує про це і не розуміє, як цей Никодим: «Що це?»

Нещодавно прийшла одна пані і каже:

– Отче, мій племінник не хрещений. Його батьки безбожники. Але мені довіряють з ним гуляти. Давайте, я його вкраду на три години і ми його охрестимо?

– А навіщо? Ми хрестимо немовлят під поручительство старших християн. Під їх зобов’язання навчити малюка основам віри і життя в Богу. От ми повісимо на його шию хрестик. Потім знімемо і заховаємо, щоб не побачила мама. А він по молодості не дізнається нічого про те, як душа народжується згори. Нічому не навчиться, а чарівного захисту не буде, і він зрозуміє на свій лад: віра є обман.

Коли людина усвідомлено приймає хрещення, то вона настільки вражається силою і благодаттю Святого Духа, що повністю змінюється сама і змінюється її характер. А ми обкрадемо малюка. Він через брак років ніколи не відчує дії могутньої хвилі Духа, що піднімає душу до Неба без всяких заслуг і відбувається в Таїнствах. А в зрілому віці спробуй знайти щось рівне Хрещенню і Миропомазанню.

Ти сама пережила це народження в Богу?

– Що це?

– Ну ось… А що ти хочеш зробити? «Поставити захист на здоров’я і удачу»? Та не в цьому річ. Справа в стосунках хлопчика і Бога.

Ти думаєш, що Бог любить цього малюка менше нас з тобою, і що Він дозволить йому пропасти, якщо батьки проти Бога? Ти думаєш, наші статути Йому указ? Бог Сам Себе знає. І коли хоче, скасовує єства чин. Він любить цього хлопчика і збереже його в тисячу разів краще, ніж ми з тобою. Ти взагалі за кого вважаєш Бога? Він не такий, як ми. Він цьому хлопчикові Батько, а ти кажеш – давай вкрадемо! У кого, у Бога? Хрестити і кинути – такий вчинок чистий злочин.

Бог і наше причастя Богові і Його задуму домобудівництва – не у формальній участі, а в живій співпраці.

Ми глибоко помиляємося, думаючи, що причастя на Різдво – це фінал і сенс Різдва. Причастя дуже важливе, але воно не самоціль. Мета – з’єднання з Богом словом, справою, помислом і серцем. Причастя – є аванс Божий. А другу частину спів-розчинення Бога і людини належить виконати нам самим. Спів-розчиненням у дусі і справі. Не в мріях, а в справі.

Усе просто.

Ми повинні, якщо тільки слово «повинні» доречне для тих, хто любить, згадати, з чого усе починалося. Перша заповідь, дана Богом Адаму, приголомшливо проста і неймовірна для нас, що звикли до складності в стосунках з Богом. Вона звучить так:

– Плодіться і розмножуйтеся.

Дещо несподівано і дивно для тих, хто рідко бере в руки Біблію і неуважний до слова Божого. Нам це абсолютно незрозуміло, як там у Раю Адам повинен був плодитися і розмножуватися, не маючи земного тіла. Тим більше що Христос сказав:

– У Царстві Небесному не одружуються і не виходять заміж.

Святі нічого не пояснили. Значить, це настільки далеко від нашого існування, що немає необхідності зараз говорити про це, а треба відкласти до тих пір, поки Господь не відкриє таємниці тим, кого прийме в Рай.

Друга заповідь також проста і ясна:

– Зберігати і доглядати Рай.

Зберігати – це зберігати той фундамент, який дав Бог.

Множити – це процес авторської творчої співпраці з Богом. Кожен щось уміє і кожному під силу буде там дана можливість створювати щось нове з небуття. Це, напевно, найцікавіше, при таких необмежених можливостях.

Повнота нашого з’єднання з Богом не є церковне причастя. Адам до гріхопадіння був абсолютно причетний Богові. І Господь не повелівав йому причащатися, у цьому не було нужди, а повелівав те, що дав у заповідях. І фінал нашого розвитку не в причасті взагалі, а в причасті роботи з домобудівництва.

Різдво Господнє – це початок нового етапу в цьому проекті. Воно полягає в тому, що у світ вторгається Дух, обожуючи його і готуючи до існування в новій формації. У цьому проекті Богові потрібні помічники. Для того, щоб помічники були здатні виконати місію, їм дається заповнення єства через причастя і народження від Бога.

Процес пішов.

Наш світ не до кінця втратив подобу з Раєм. Люди не до кінця втратили подобу Богові. І наше життя не зовсім безбожне. Наш світ – є проекція Раю. І ми вже тут можемо сміливо приступати до справи зберігання і примноження Божої спадщини, вправляючись в обоженні і показуючи Богові, що ми готуємося до повернення Додому.

Бог дає нам до цього усе потрібне, але ми можемо забути. Забувають не всі.

Пишуть, що на Афоні був чернець. Він, як побачить будь-яку людину, так падає їй у ноги. Його запитують:

– Ти навіщо падаєш?

А він відповідає:

– Як же! Я бачу на людях знак благодаті хрещення і миропомазання!

Він побачив. І було правильно не лише побачити Христа в очах дружини або чоловіка, працівників, клієнтів або просто перехожих, але і послужити їм усім, як Христу, зберігаючи домашню церкву і примножуючи Церкву земну.

От у принесенні цих плодів праведності до ніг Христових і було істинне спільне святкування Різдва.

Ти – Бог, дав мені силу і благодать у Таїнствах. А я повернув Тобі їх, оберненими в справи.

А Бог відповідає таким людям:

– Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю.

Бог народився в цьому світі виключно тільки для того, щоб ми могли народитися у світі горньому, для відновлення трудів Адамових у Раю, і ні для чого іншого.

Наша місія позначена Христом з різних поглядів і в різних образах. Усі Євангелія говорять про одне і те ж.

Наше сьогоднішнє становище – це становище найманця у винограднику. Нам даний виноградник життя. Час від часу в нього заходить Хазяїн і дивиться на результати праці. Такі свята, як Різдво і Пасха – огляд і перевірка плодів наших трудів. Вони також час координування нашого становища відносно Бога і оцінки стану нашої власної місії довжиною в життя.

Нам добре такими святами звітувати Богові і чути від Нього: «Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого».

Чи, навпаки, чути Господнє засудження: «Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!»

Зверніть увагу, жодних сентиментів або толерантності:

– Негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.

Що ж нам робити, якщо ми досі так і не народилися згори, не послужили Богові, як Він того чекав, але усвідомили і бажали б примиритися з Господом?

Дивуєшся, що все Євангеліє крутиться навколо одного й того ж сюжету – робота Богові чи ні? Чи увійшла вона в цей світ з місією разом з Богом чи ні? Чи освятили ми світ своїм існуванням чи ні?

От у чому питання. А ми все про паски, коливо і чи купатися 19 січня, чи ні. Питання в тому, чи плодоносить моя душа, або вартує як безплідна смоковниця?

Припустимо, ми – як безплідна смоковниця, до цього дня жили собою і для себе. Але життя ще не закінчене: «І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її».

Нехай не буде того з нами. Потерпи на нас ще трохи, Господи, і наша душа принесе Тобі добрий різдвяний плід.

Кращим подарунком Господові в день Різдва стануть плоди, зібрані Його працівниками, народженими згори, у роботі в нашому малому земному Раю, як знак того, що ми вже почали цю саму Адамову роботу і добровільно самі відновили завіт з Богом.

А якщо хтось хрестився, освятився, миропомазався, причастився і не відчув себе народженим у Богу, варто цього дня великої милості Бога до людини з розчуленням серця допомогти їй пережити народження згори.

Помилково думати, що ознакою народження згори є спонсорство, безшлюбність, вичитування молитов, ходіння в храм. Ці чесноти вторинні.

Навіщо ж нам залишатися у світі, який, врешті-решт, буде позбавлений Сонця, Місяця і неба, яке ангели зів’ють як пергамент? Навіщо ми йдемо в той світ, який буде назавжди позбавлений джерела любові? Життя без любові? Ми точно йдемо туди, куди хочемо? Ми точно ясно уявляємо, що таке Різдво, і чи точно вірно його зустрічаємо?

Знову дивимося в сценарій Божий про Різдво Господнє і різдво наше.

Але ми не в силах народити самі себе. Народження згори відбувається силою Божою за щирого нашого бажання жити з Богом і щирого небажання жити без Бога.

Можливо, ми не відчуватимемо цього фізично, але ми ясно будемо прекрасно це відчувати духовно. Бути народженим згори означає, що гріх у серці людському був змитий за допомогою віри в Христа води і Духа.

Але і народження згори теж не самоціль.

Ми створені Богом не для того, щоб Богові варто було брати участь у наших планах. А навпаки, Він твердою рукою бере нас до Себе на Свою справу. Якщо ми не згодні, то Його ангели нас проводжають у край далекій.

Разом з Богом ми приходимо у світ. Разом працюємо тут. Разом сходимо на небо і разом набуваємо життя і любові, притому вічні. А Різдво є перший усвідомлений крок у напрямі Раю.

Так – так. Ні – ні.

Так? Нам допоможуть народитися згори і набути справжньої Батьківщини і Бога. Ні? Ну що ж. Вільному воля, а врятованому Рай.

І кожне нове Різдво може і має стати ще однією новою сходинкою на небо, якими ми повільно, але вірно сходимо в Царство Небесне, за допомогою Бога, за що Йому честь і слава навіки вічні.

Будемо молити Бога, щоб Він знову і знову прощав нам наше нерозуміння, обклав нас милістю, як обклав дбайливий хазяїн добривом ту безплідну смоковницю, і почекав того часу, коли ми змогли б народитися від Бога і послужити Йому так, як це замислювалося при створенні світу, і ми стали тими, про кого написано в сценарії Різдва: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися».

священик Костянтин Камишанов

РОЗДУМИ ПРО ГОЛОВНЕ
  • Ты говоришь, что мир ринулся под откос. Оставь в покое мир! Смотри на одного лишь себя — и увидишь мир другим. старец Ефрем Катунакский
ДОПОМОГТИ У БУДІВНИЦТВІ
Храм Стрітення Господнього © 2012-2022. Всі права захищені.