Записи с меткой «Неделя 4-я по Пятидесятнице»

Кожного разу, коли в Євангелії розповідається про те, що хтось навертається до Господа, ми можемо назвати це молитвою, бо молитва і є звернення до Господа. Давайте подивимося, хто до Нього звертався і як. Дуже часто це були люди, що страждали, хворі, обтяжені скорботою і якимись недугами. Але, мабуть, так же часто це були люди, які молилися за інших.

Перше Своє диво в Кані Галилейській Господь здійснив на прохання Марії. Діва Марія попросила Його допомогти друзям або рідним, у яких вони були в гостях на весіллі, коли в тих закінчилося вино. І можна сказати, що це була перша молитва за інших Матері Божої. А пам’ятаєте, як принесли розслабленого паралітика, як його друзі розібрали дах і спустили носилки до Господа, вони теж просили за цього хворого. І сказано в Євангелії, що «Ісус, бачачи віру їх», здійснив зцілення. Згадайте сирійку, яка благала зцілити її дочку. А того нещасного батька, який привів до Нього біснуватого сина, і говорив: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24).

Дуже важливо звернути увагу на ці молитви за інших. Не про свою біду, не про свою нужду, не про свою хворобу, а про нужду, біду, хворобу іншої людини. І це завжди виконувалося, завжди мало силу, бо в молитві за інших відступає наше себелюбство і на перший план виходить наше добре ставлення до інших людей. Тому молитва за інших часто буває вища, дорожча для Господа, ніж молитва тільки за себе.

Звичайно, ви можете запитати: а чому ж Господь не може почути тих, хто молиться сам за себе, чому обов’язково треба, щоб хтось клопотав за нас – адже ми всі однаково грішні люди? Бо коли ви приходите в храм або стаєте на молитву, і ваше серце болить за когось, і ви приносите своє благання про цю людину до Божого престолу, ви в цей час піднімаєтеся до цього престолу, і душа ваша летить до Господа і не лише сама піднімається туди, але вона на далекій відстані може підняти і ту людину, про яку ви молитеся. І означає, ви обоє вже як би не на землі, а над землею підняті, і тоді відступають наші земні закони і стихії, можуть відступити і хвороба, і спокуси, і важкі, страшні обставини.

Кожен з вас, хто молився за своїх друзів і близьких, знає, яка це велика сила – молитва. Кожен знає: іноді можна відчувати, коли за тебе моляться. От тому, дорогі мої, щоденно, коли ми з вами маємо стати на молитву перед Господом, передусім, ми повинні молитися про те, щоб була Його воля, а по-друге, ми повинні молитися про людей, не втомлюватися, не зупинятися, не лінуватися, бо немає більшої любові, ніж та, яка проходить через молитву. Цим тримається Церква, Вона стоїть на вірі і на любові людей. І якщо ми молимося один за одного, ми тісно, братські і сестринські пов’язані між собою, бо діє сила Божа, а не наша людська неміч.

І якщо ви бачите, що не здатні допомогти людині справою чи словом, що неможливо відвести її біду, неможливо її вилікувати, то завжди пам’ятайте, що в нас є Господь і є тверда і надійна опора – це молитва. Випробуйте це на практиці, перевірте, палко і сильно моліться за тих, хто вам дорогий, і ви побачите, що ваша молитва, якою б слабкою вона не була, все-таки буде дієвою, бо в ній проявиться сила Божа. І тоді ми з вами зрозуміємо і відчуємо, що ми самі винні в тому, що Господь нам здається далеким. Якщо ми закликатимемо Його, молячись про близьких, Він буде завжди з нами, ми будемо завжди Його відчувати. Він Сам сказав: «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них… і коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині» (Мф. 18:20; Ін. 14:13). Моліться всі за друзів своїх, за близьких своїх, і пізнаєте Божу любов.

протоієрей Олександр Мень

Зцілення слуги сотника – це ситуація, яку можна порівняти з ляпасом, який дав Христос усім юдеям, що оточували Його.

Хто такий сотник? Це римський воєначальник, тобто представник окупаційної влади. У той час римські війська стояли таборами в деяких містах Палестини, і ця людина напевно командувала місцевим гарнізоном.

З релігійної точки зору, він навіть не прозеліт, він просто звичайний язичник, тобто людина, з якою юдею не те що не можна спілкуватися, а категорично заборонено.

І ось цей римський воєначальник, людина іншої віри, ворог народу в усіх відношеннях, звертається до Христа з проханням зцілити свого слугу.

Ми часто зустрічали в Євангелії, що зцілення відбувалося при тому чи іншому виді контакту Христа з людиною, що зцілялася, – чи був це дотик, покладання рук або якесь, наприклад, помазання очей, як ми бачили у випадку із зціленням сліпого.

Тут же ситуація стає абсолютно новою. Сотник, виявляючи повагу до єврейського пророка, каже: «Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8:8).

Почувши таку заяву сотника, Спаситель дивується: в усьому Ізраїлі Він не зустрів такої віри. Далі Христос говорить: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф. 8:11).

Що означають ці слова? Це пророче свідоцтво того, що віру в Христа приймуть язичники. Як могла така ситуація статися, у принципі, що в людини, яка знаходилася за межами справжньої релігійності, віра виявилася міцнішою і сильнішою, ніж у найблагочестивіших юдеїв?

Іноді нам здається, що віра – це лише певна установка свідомості для прийняття тих або інших істин як абсолютних цінностей, що не вимагають доказів. Насправді ж віра – це, передусім, горіння, це вогонь. А показник того, що вогонь є – теплота.

Коли у віруючої людини навколо неї не розливається ніякої теплоти, значить, є серйозні проблеми з вірою цієї людини. І навпаки, іноді доводиться зустрічати серед людей, здавалося б, далеких від віри, від християнських цінностей, таку щиру доброту, таку чуйність і готовність допомагати людям без розрізнення звань, здібностей, талантів, що дивуєшся – неспроста в цих людей народжується теплота. Це саме ті самі сотники, які зовні, знаходячись далеко за межами Церкви, по суті, давно знаходяться вже усередині неї.

Допоможи ж нам, Господи, не забувати підігрівати в собі вогонь віри, щоб не виявитися нам ніколи осоромленими поряд з тими, у кого цей вогонь віри горів незалежно від його зовнішньої приналежності до тієї чи іншої віри. Амінь.

 протоієрей Павло Великанов

В Неделю 4-ю по Пятидесятнице о.Геннадий Пугачёв в своей проповеди напомнил о том, какой должна быть наша молитва, и о том, как наши просьбы к Богу должны менять нас самих.

Сегодня мы слышали о том, как сотник, римский офицер, пришел к Господу просить за своего любимого слугу, который был тяжко болен. Господь ответил: «Я к тебе приду и исцелю твоего слугу», а офицер сказал Ему: «Господин мой, я даю приказ своим солдатам, и они выполняют. Ты только прикажи и болезнь оставит его». Такова была у него вера в целительную силу Спасителя. Господь удивился его вере и сказал ему: «Иди, будет по твоей вере». И пока сотник шел домой, слуга его исцелился.

Каждый раз, когда в Евангелии рассказывается о том, что кто-то обращается к Господу, мы можем назвать это молитвой, потому что молитва и есть обращение к Господу. Давайте посмотрим, кто к Нему обращался и как. Очень часто это были люди страдающие, больные, обремененные скорбями и какими-то недугами. Но, пожалуй, столь же часто это были люди, которые молились за других.

Первое Свое чудо в Кане Галилейской Господь совершил по просьбе Марии. Дева Мария попросила Его помочь друзьям или родным, у которых они были в гостях на свадьбе, когда у тех кончилось вино. И можно сказать, что это была первая молитва за других Матери Божией. А помните вы, как принесли расслабленного паралитика, как его друзья разобрали крышу и спустили носилки к Господу, они тоже просили за этого больного. И сказано в Евангелии, что «Иисус, видя веру их», совершил исцеление. Вспомните женщину сирийскую, которая умоляла исцелить ее дочь. А того несчастного отца, который привел к Нему сына, страдающего падучей болезнью, и говорил: «Верую, Господи! Помоги моему неверию».

Очень важно обратить внимание на эти молитвы за других. Не о своей беде, не о своей нужде, не о своей болезни, а о нужде, беде, болезни другого человека. И это всегда исполнялось, всегда имело силу, потому что в молитве за других отступает наше себялюбие и на первый план выходит наше доброе отношение к другим людям. Поэтому молитва за других часто бывает выше, дороже для Господа, чем молитва только за себя.
Конечно, вы можете спросить: а почему же Господь не может услышать тех, кто молится сам за себя, почему обязательно нужно, чтоб кто-то ходатайствовал за нас — ведь мы все одинаково грешные люди? Потому что, когда вы приходите в храм или становитесь на молитву, и ваше сердце болит за кого-то, и вы приносите свою страдающую мысль об этом человеке к Божьему престолу, вы в это время поднимаетесь к этому престолу, и душа ваша летит к Господу и не только сама поднимается туда, но она на далеком расстоянии может поднять и того человека, о котором вы молитесь. И значит, вы оба уже как бы не на земле, а над землей подняты, и тогда отступают наши земные законы и стихии, могут отступить и болезнь, и искушения, и тяжелые, страшные обстоятельства.

Каждый из вас, кто молился за своих друзей и близких, знает, какая это большая сила — молитва. Каждый знает: иногда можно ощущать, когда за тебя молятся. Вы, наверное, помните, во время войны было популярное стихотворение, и песня была: «Жди меня», и там человек, который воюет, говорит: «Ожиданием своим ты спасла меня». На самом деле это было не просто ожидание, а это была молитва, пусть даже бессознательная молитва за человека, который сражался за родину. И многие люди, не умея молиться, сердцем своим как бы поднимались к Богу. И Господь слышал их.

Вот поэтому каждодневно, когда мы с вами предстоим перед Господом, прежде всего, мы должны молиться о том, чтобы была Его воля, а во-вторых, мы должны молиться о людях, не уставать, не останавливаться, не лениться, потому что нет большей любви, чем та, которая проходит через молитву. Этим держится Церковь, Она стоит на вере и на любви людей. И если мы молимся друг за друга, мы тесно, братски и сестрински связаны между собой, потому что действует сила Божия, а не наши человеческие немощи.

И если вы видите, что не способны помочь человеку делом или словом, что невозможно отвести его беду, невозможно его излечить, то всегда помните, что у нас есть Господь и есть твердая и надежная опора — это молитва. Испытайте это на практике, проверьте, горячо и сильно молитесь за тех, кто вам дорог, и вы увидите, что ваша молитва, какая бы слабая она ни была, все-таки будет действенной, ибо в ней проявится сила Божия. И тогда мы с вами поймем и почувствуем, что мы сами виноваты в том, что Господь нам кажется далеким. Если мы будем призывать Его, молясь о близких, Он будет всегда с нами, мы будем всегда Его чувствовать. Он Сам сказал: «Где двое или трое собраны во имя Мое, Я среди них, и что будете просить Отца во имя Мое, будет вам». Будем молиться, молитесь все за други своя, за близких своих, и познаете Божию любовь.

протоиерей Александр Мень