Mottisfont_Abbey_Garden.jpg
ЦЕРКОВНЕ ВИРОБНИЦТВО
ros
СТРІТЕНСЬКИЙ ЛИСТОК
listok

Записи с меткой «Мариино стояние»

Великий канон та «Маріїне стояння»

AndrewOfCreteУ цю середу у храмах Православної Церкви звершуватиметься унікальне богослужіння, що має назву «Маріїне стояння». Про зміст цієї служби розповідає о.Олександр Шмеман.

Ми маємо повернутися до ідеї і досвіду Великого Посту як духовної мандрівки, мета якої — перенести нас із одного духовного стану в інший. Більшість сучасних християн не розуміє цієї мети Великого Посту і добачає в ньому лишень період року, коли належить виконувати свої релігійні обов`язки, причаститися і змиритися з певними обмеженнями в їжі, котрі невдовзі будуть відшкодовані повним розрішенням посту у пасхальні дні. А що не лише мирські люди, але й чимало священиків сприйняли таке спрощене і формальне розуміння Великого Посту, його істинний дух майже зник із життя. Відновлення богослужбового і духовного значення Великого Посту — одне з кардинальних і насущних завдань, але розв`язати його можливо лише на ґрунті достеменного усвідомлення ритму і ладу великопісного богослужіння.

На самому початку Великого Посту як вихідний тон, що ним позначена уся великопісна мелодія, ми знаходимо Великий покаянний канон святого Андрія Критського. Він розділений на чотири частини і читається на великому повечір`ї, увечері, в перші чотири дні Посту. Його можна описати як покаянний плач, що відкриває перед нами весь безмір, усю безодню гріха, який потрясає душу відчаєм, розкаянням і надією. З винятковим мистецтвом святий Андрій переплітає великі біблійні образи — Адама і Єву, рай і гріхопадіння, патріарха Ноя і Потоп, Давида, Обітовану Землю, а понад усе Христа і Церкву — зі сповіддю в гріхах і розкаянням. Події священної історії явлені як події мого життя, дії Божі в минулому як дії, що стосуються мене і мого спасіння, трагедія гріха і зради як моя особиста трагедія. Моє життя показане мені як частка тієї великої всеохоплюючої боротьби поміж Богом і силами пітьми, що повстають проти Нього.
Канон розпочинається з глибоко особистого крику:

З чого я почну плакати про вчинки нещасного життя мого? Який початок покладу я, Христе, для теперішнього ридання?..

Один за одним відкриваються мої гріхи в глибокій їхній пов`язаності з триваючою трагедією стосунків людини з Богом; історія першого гріхопадіння — це моя особиста історія:

Перейнявши злочин первоствореного Адама, я признаю себе позбавленим Бога, вічного Царства і щастя — за гріхи мої…

Я втратив усі Божественні дари:

Загубив я первостворену красу і величність свою, і тепер лежу нагий і соромлюся.
Шкіряні одежі пошив гріх і мені, знявши з мене перший боготканий одяг…
Нині роздер я перший мій одяг, що на початку виткав мені Спаситель, і відтоді лежу нагий…

Отже, впродовж чотирьох вечорів дев`ять пісень канону мовлять ще іще про духовну історію світу, яка разом з тим — історія моєї душі. Слова канону вимагають моєї відповіді, оскільки говорять вони про давні події і вчинки, що їх смисл і сила — вічні, бо кожна людська душа — єдина і неповторна — йде тим же шляхом випробувань, постає перед тим самим вибором, так само зустрічається з вищою і найголовнішою реальністю. Приклади із Святого Письма не просто алегорії, як гадає чимало людей, на цій підставі вважаючи, що Великий канон занадто перевантажений іменами і пригодами, що до них не мають стосунку. Такі люди запитують, навіщо говорити про Каїна і Авеля, Соломона і Давида, коли простіше було б сказати: «Я згрішив». Вони не розуміють, що саме поняття гріха в біблійному і християнському переданні має глибину і насиченість, яких сучасна людина не може збагнути, через що її сповідь власних гріхів надто відрізняється від правдивого християнського розкаяння. Що ж, та культура, в середовищі якої ми існуємо і яка формує наш сучасний світогляд, в сутності виключає поняття гріха. Бо гріх — це передусім падіння людини з незміримої духовної висоти, її зречення власного високого покликання. Та яке це може мати значення для культури, яка не знає і заперечує ту духовну висоту, те покликання і поціновує людину не «згори», а «знизу», для культури, яка коли й не заперечує відверто Бога, то в реальності вся, згори донизу, матеріалістична і тому розглядає життя людини лише з погляду матеріалістичного добробуту, не визначаючи її високого, трансцендентного покликання? Отож гріх в цій культурі трактується головним чином як природна слабкість, спричинювана, в основі, соціальною невлаштованістю і викорінювана, відповідно, по можливості кращою соціальною та економічною організацією життя. Тому сучасна людина коли й сповідується у власних гріхах, то вже не розкаюється. Залежно від рівня усвідомлення своїх релігійних обов`язків вона або формально перелічує свої прогріхи та порушення обрядових правил, або ж оповідає духовникові про особисті проблеми, очікуючи від релігії чогось на кшталт терапії, ліків, що повернуть їй щастя і спокій. В обох цих випадках годі помітити розкаяння, потрясіння людини, котра, узрівши себе як образ невимовної слави, усвідомлює, що зрадила цей образ, заплямувала і заперечила його своїм життям; немає розкаяння як болю за гріхи, що проривається із самої глибини людської свідомості, як бажання повернутися, як вручення себе Божому милосердю і любові. Ось чому недосить просто сказати: «Я згрішив». Ці слова набувають свого достеменного змісту і дієвості лише тоді, коли гріх усвідомлено і пережито у всій його глибині і гіркоті.

Значення і мета Великого канону саме в тому й полягає, щоб явити нам гріх і тим самим спонукати до розкаяння. Канон показує нам гріх не через визначення та перечислення, а якимось глибинним спогляданням біблійної історії, яка воістину є історією гріха, покаяння і прощення. Це споглядання вводить у цілковито іншу духовну культуру, закликає визнати зовсім інше бачення людини, її життя, її мети, її духовних мотивацій. Канон відновлює в нас те духовне світовідчуття, всередині якого розкаяння стає знову можливим. Коли ми чуємо, приміром:

Авелевої праведності не перейняв я, Ісусе: ніколи я не приніс Тобі ані дарів приємних, ані діл боговгодних, ані жертви чистої, ані життя бездоганного…

то починаємо усвідомлювати, що історія першого жертвопринесення, дуже коротко згадувана в Біблії, відкриває щось основоположне і в нашому власному житті, основоположне в самій людині. Стає зрозуміло, що гріх — це насамперед відмова від життя як принесення і дару, як жертві Богові, чи, іншими словами, — відмова жити для Бога і no-Божому. З`ясовується, що корінь гріха — це відхилення нашої любові від найвищого її об`єкта. І завдяки цьому одкровенню стає можливим вимовити слова, безмежно віддалені від сучасного досвіду життя, але які захоплюють найглибшою правдою:

Ожививши грязиво, як гончар, Ти дав мені тіло й кості, дихання й життя. Але, мій Творче, Визволителю й Судіє мій, прийми мене розкаяного.

Для того, щоб по-справжньому почути Великий канон, потрібне, звісно, знання Біблії і здібність засвоювати значення біблійних образів. Коли в наші дні повно таких, кому Великий канон видається нудним і недотичним до сучасного життя, то це тому, що віра їхня не живиться з джерела Святого Письма, яке для Отців Церкви було саме джерелом віри. Ми мусимо знову навчитися сприймати світ таким, яким він відкривається в Біблії, навчитися жити у цьому біблійському світі; і годі знайти ліпший спосіб такого навчання, ніж церковне богослужіння, яке не лише передає нам учення Біблії, але й являє нам бібілійний чин життя.

Ось чому шлях Посту починається з повернення до первоначала, до Створення світу, гріхопадіння, Відкуплення, до того світу, де все говорить про Бога, все відображує Божу славу, де все, що відбувається, всі події безпосередньо пов`язані з Богом, де людина знаходить правдиві виміри свого життя і, знайшовши їх, кається.

У середу п`ятого тижня знову читається Великий канон Андрія Критського, і цього разу повністю. Коли на початку Посту цей канон був ніби дверима, що відкривають шлях покаяння, то тепер, в кінці Посту, він звучить як підсумок покаяння і його завершення. Якщо на початку Посту ми лише слухали канон, то тепер його слова стали нашими словами, нашим плачем, нашою надією, а також осмисленням нашого постового подвигу: що ми насправді зробили на путі покаяння? Адже тепер все, що стосується нас особисто, закінчується. Далі ми вже йдемо слідом за учнями: «були ж у дорозі вони, простуючи до Єрусалима. А Ісус ішов попереду них». І Ісус сказав їм «Ось, мовляв, ідемо до Єрусалима, а Людський Син буде виданий архієреям і книжникам, засудять Його на смерть, видадуть поганам; насміхатимуться з Нього, і обплюють Його, і бичуватимуть Його, і вб`ють, а після трьох днів воскресне» (Мк. 10:32-45). Це Євангеліє п`ятої неділі.

Тон великопісних богослужінь змінюється. Якщо у першій половині Посту наші зусилля були спрямовані на власне очищення, то нині нам відкривається, що очищення — не самоціль, воно повинне ввести нас у споглядання, вирозуміння та усвідомлення Тайни Хреста і Воскресіння. Зміст нашого подвигу відкривається тепер нам як участь у цій Тайні, настільки ніби узвичаєній, що ми забуваємо її значення. І, йдучи за Ним до Єрусалиму разом з учнями, «дивуємося й жахаємося».

протопресвітер Олександр Шмеман

Сегодня «Мариино стояние»

Фото: pravostok.ru

Сегодня на вечернем богослужении будет прочитан целиком Великий покаянный канон преподобного Андрея Критского. Тот самый, который мы читали в первые четыре дня Великого поста. Служба  получила название «Мариино стояние» в память преподобной Марии Египетской, чей покаянный подвиг мы будем вспоминать в эти дни.

До XIV столетия на Руси придерживались Студийского Устава, который предписывал петь Великий Покаянный канон на Пятой седмице Великого поста. Иногда канон при этом дробили на части, иногда – он целиком входил в состав воскресной церковной службы. Традиция петь канон частями в первые четыре дня Великого поста предусмотрена в Иерусалимском Уставе.

Когда в XIV веке Русская Церковь перешла на Иерусалимский устав, она восприняла, соответственно, и эту традицию.

Стояние Марии Египетской

На пятой неделе Великого поста, в среду вечером, в храмах совершается утреня четверга, которую принято называть Стояние Марии Египетской, или Мариино стояние. Это продолжительная служба, которая бывает только раз в году. Во время нее полностью вычитывается весь Великий канон Андрея Критского (в первую неделю Великого поста канон читался небольшими частями с понедельника по четверг), который соединяется с каноном Марии Египетской. Также в храме в этот день мы слышим житие святой Марии Египетской. Этот текст, по мысли святых отцов VI Вселенского собора (692 год), а именно тогда была составлена служба из Великого покаянного канона преподобного Андрея Критского и жития Марии Египетской, способен дать надежду и тем, кто думает, что находится в отчаянном положении и тем, кто не верит, что способен достойно завершить пост и встретить Воскресение Христово. Мариино стояние — это служба, которая утешает страждущих и вместе с тем побуждает верующих продолжать подвиг поста и покаяния.

Житие Марии Египетской

Мария родилась в небольшой египетской деревушке. Когда ей исполнилось двенадцать лет, она покинула родительский дом. Одержимая плотской страстью, она отправилась в Александрию и стала блудницей. Мария предавалась разврату безудержно и ненасытно, как за мзду, так и добровольно. Более 17 лет она не знала предела в своем распутстве. Однажды, увидев множество ливийских паломников, которые отправлялись в Иерусалим, чтобы поклониться Кресту Господню, Мария решила примкнуть к ним.

Никаких благочестивых намерений женщина не испытывала, напротив, рассчитывала, что в клиентах не будет недостатка, да и в Иерусалиме всегда найдется с кем «весело» провести время. Своим телом она расплачивалась за еду, за постой, за провоз на корабле. Но когда в день праздника Воздвижения Креста Господня Марии вдруг захотелось вместе с толпой паломников войти в храм Воскресения Христова, она не смогла этого сделать. Не только толпа верующих оттесняла ее от входа, но и какая-то непонятная сила не пускала, не позволяла переступить порог храма. Она попробовала войти один, второй, третий раз, но когда и в четвертый раз ей что-то помешало оказаться в храме, женщина отступила. Обессилевшая, она растеряно стояла у входа и задавалась вопросом: «Почему так? Я хочу быть там, внутри». Ответ напрашивался сам собой. Осознав, кто она есть, чем живет, к чему стремится, поняв, что собственный грех не позволяет ей прикоснуться к Животворящему Кресту Господню, Мария неожиданно расплакалась. Стоя в притворе храма, рыдая о своих грехах, она увидела перед собой икону Богоматери. Мария обратилась к Богородице, умоляя заступиться перед Христом, который никогда не гнушался грешников. В своей мольбе Мария обещала «не осквернять себя более плотской скверной и отречься от мира». И вот она чувствует, что молитва услышана. Преображенная Мария у Креста Господня. Лицо залито слезами. Слезы нескончаемым потоком текут по уставшими глазам, а в голове вопрос: «Как жить дальше? Как вымолить прощение?» Также неожиданно она услышала голос: «Иди за Иордан, там обретаешь блаженный покой».

За Иорданом, в пустыне, совершенно одна, сорок семь лет испытывая страшные искушения, Мария молила о прощении. Сорок семь лет под палящим солнцем святая плакала о своих грехах, практически не вспоминая о воде и пище.

Поэтому, когда монах Зосима – очевидец жизни Марии Египетской, желая увидеть «святого мужа, превзошедшего его в трезвении и делании», пришел в заиорданскую пустыню, то в черной тени он не узнал ни женщины, ни даже человека.

Когда же «тень» стала стремительно от него удаляться, он бросился ее преследовать. Лишь после того, как немощный старец стал умолять пустынника не убегать, почерневший от солнца человек сам обратился к старцу за помощью. Мария, не подозревающая о достигнутой ею святости, обратилась к иноку по имени, назвала его пресвитером и попросила у Зосимы плащ, чтобы прикрыть наготу и подойти под благословение.

Долго они стояли на коленях друг перед другом и повторяли: «Благослови». А потом Зосима попросил у Марии помолиться за весь мир и за него. Обратившись на восток, подняв руки к небу, Мария шептала молитву. Ее тело почти на полметра приподнялось от земли и парило.

Еще больше был потрясен инок Зосима, когда Мария рассказывала ему о своей жизни. Необразованная женщина, никогда не державшая в руках книги, в одиночестве проведшая в пустыне полвека, с легкостью цитировала Священное Писание и псалмы. А главное, горько оплакивала свой грех.

Спустя год, в четверг страстной Седмицы, когда церковь вспоминает Тайную Вечерю, святая пришла к Иордану. На глазах у старца перекрестила воду и перешла реку, как по суху, чтобы причаститься. Старец Зосима печалился лишь о том, что не знает имени подвижницы.

Прошел год. Зосима вновь в пустыне. Он стоит у высохшего ручья, где впервые встретил отшельницу. Перед ним ее тело со сложенными крестообразно на груди руками. И в головах на песке послание: «Погреби, авва Зосима, на этом месте тело смиренной Марии». Вот Зосима и узнал имя святой. Он похоронил подвижницу, лев, пришедший из пустыни, помог выкопать могилу. Это произошло в 522 году.

«Золотая легенда», или Как Мария Магдалина превратилась в Марию Египетскую

Житие святой Марии Египетской, автором которого стал Иерусалимский патриарх Софроний, нашло свое отражение в богослужении и иконописи.

В церковном искусстве, благодаря существовавшей с VII века службе, Мария Египетская наравне с Андреем Критским стала почитаться как «наставница в покаянии» и изображаться на иконах вместе с ним.

В художественной литературе и в фольклоре, в живописи, скульптуре образ святой также нашел свое отражение. Большую роль в этом сыграла «Золотая легенда» (1255 год) Иакова Ворагинского, уступавшая по популярности в средневековой Европе только Библии. Одно из двухсот содержащихся в книге житий посвящено Марии Магдалине. И хотя мироносица Мария Магдалина это святая, жившая пятью веками ранее Марии Египетской, автор (не знавший ни греческого, ни иврита) заимствует для своего рассказа некоторые мотивы жития Марии Египетской. Он адаптирует их, приписывает Марии Магдалине некоторые из черт Марии Египетской. В «Золотой легенде» Мария Магдалина изображена как раскаявшаяся блудница, которая, придя ко Христу и осознав свою греховность, подвязалась в посте и молитве в пустыне. Тридцать лет ангелы ежедневно приносили к ее пещере, где она жила, просфоры.

«Золотая легенда» вдохновляла скульпторов и живописцев эпохи Возрождения. Поэтому то Мария Магдалина у скульптора Донателло, в картине Тициана, внешне напоминает Марию Египетскую. В Евангелии ничего не сказано о том, что Мария Магдалина была блудницей или жила в пустыне, но популярность «Золотой легенды» превратила персонажа Нового Завета в средневековую подвижницу.

Образ Марии Египетской нашел отражение и в литературе Нового времени. Мотивы ее жития встречаем и у Брехта, и у Гете, и у Достоевского, и у Замятина.

14 апреля по новому стилю, а также в воскресенье пятой недели Великого поста Русская Православная Церковь чтит память преподобной Марии Египетской. В 1912 году поэт Серебряного века, писатель и композитор Михаил Кузьмин в поэтических строках пересказал житие святой Марии Египетской и подарил его на день ангела 1 апреля своей знакомой, Марии Замятиной.

«Ведь Марию Египтянку
Грешной жизни пустота
Прикоснуться не пустила
Животворного креста.
А когда пошла в пустыню,
Блуд забыв, душой проста,
Песни вольные звучали
Славой новою Христа.

Отыскал ее Зосима,
Разделив свою милоть,
Чтоб покрыла пред кончиной
Уготованную плоть.
Не грехи, а Спаса сила,
Тайной жизни чистота
Пусть соделает Вам легкой
Ношу вольного креста.

А забота жизни тесной,
Незаметна и проста,
Вам зачтется, как молитва,
У воскресного Христа,
И отыщет не Зосима,
Разделив свою милоть:
Сам Христос, придя, прикроет
Уготованную плоть».

foma.ru

Мариино стояние

 

В среду вечером будет служба с народным названием «Мариино стояние».

На самом деле это утреня четверга, но традиционно ее служат накануне – в среду вечером. Судя по всему, когда-то это был праздник в честь преподобной Марии Египетской, и ее грандиозный покаянный подвиг оттеняется тем грандиозным и по замыслу, и по размеру покаянным каноном прп. Андрея Критского, который помещен в службе этого дня.

 

 

Что в среду вечером будет происходить в храмах?

МАРИИНО СТОЯНИЕ. «Согрешил больше всех человек, един согрешил Тебе, но смилуйся и будь милосерд ко мне».

Kanon

В четверг пятой недели Великого поста на Утрени снова читается канон святого Андрея Критского, а также канон в память Марии Египетской, написанный патриархом Иерусалима Софронием, и ее житие (отчего все богослужение получило название «Стояние Марии Египетской»).

В народе же оно называлось «Андреево стояние», «Андреево достояние» или просто «Поклоны». Имело место и еще одно название этой недели — «Похвальная», поскольку в субботу читается Акафист Пресвятой Богородице (суббота Акафиста). Богослужение в этот день длится 5-7 часов.

Великий покаянный канон был составлен в начале VIII столетия архиепископом Критским Андреем, который жил и писал в том периоде византийской церковной поэзии, который признается порой ее расцвета. «Мистагог Покаяния», т.е. тот, кто заботливо учит, открывает тайны покаяния, — так называет святого Андрея Православная Церковь. Андрея Критского, именуют также — по месту его монашеского пострига — Иерусалимским.

Название «Великий» в применении в этому канону означает большой ввиду исключительного количества тропарей в каноне — 250, но и по внутреннему достоинству, по высоте мыслей и силе их выражения. В храмовом богослужении канон читается дважды: в первые четыре дня Великого поста по частям и в четверг на пятой неделе Великого поста целиком.

В связи с тем, что канон покаянный был написан по-гречески как поэтическое произведение, при переводе на церковнославянский использовался особый, молитвословный стих, характерный для всех богослужебных текстов Русской Православной Церкви. Он отличается от обычной речи возвышенностью, ритмичностью, приспособленностью к речитативному исполнению в храме.

Перевод канона был предпринят в 1829 году слепым священником Гавриилом Пакостским, жившим в Петербурге при Константиноеленинской церкви городских богаделен. Он написан в характерной для середины XVIII столетия манере невыдержанного 13-сложника. В 1879 г. вышел перевод, составленный иеромонахом Геронтием (Левитским), членом Пекинской духовной миссии. Однако эти переводы на сегодня основательно забыты.

Неоднократно издавались переводы Великого канона, являвшиеся простыми подстрочниками и ставившие своей целью передать буквальный смысл подлинника. Основанием для них являлся перевод протоиерея М. И. Богословского, появившийся в журнале «Христианское чтение» в 1836 году.

Стояние Марии Египетской — служба покаянная, поскольку включает в себя чтение Великого покаянного канона. Покаяние святого Андрея, как и преподобной Марии, глубокое и искреннее. Через весь канон, через всю службу проходит одна мысль, повторяющаяся во всех его песнях: «Согрешил больше всех человек, един согрешил Тебе, но смилуйся и будь милосерд ко мне».

Смысл Покаяния — в стремлении к духовному преображению в очищении человека от грехов. Смыслом Покаяния является возобновление чистоты, утерянной в содеянных после Крещения грехах: «Покаяние есть возобновление Крещения. Покаяние есть завет с Богом об исправлении жизни… Покаяние есть примирение с Господом чрез совершение добрых дел, противоположных прежним грехам. Покаяние есть очищение совести» (Преп. Иоанн Лествичник, Лествица, 5, 1).

Именно это произошло с Марией Египетской. Ее решение есть Покаяние. Оно затронуло ее сердце. Мария ушла в пустыню, где сорок лет, до самой смерти, несла подвиг, превосходящий, казалось бы, человеческие возможности. И умерла совершенно преображенным человеком — великой святой, достойной глубочайшего уважения. Кончина святой Марии Египетской особо вспоминается в субботу на пятой неделе, как и избавление в 626 году Константинополя от персидского и аварского нашествия.

Автор : Мария Свешникова

Источник : Ионинский листок

Публикация 2013 года с фотографиями пустыни Марии Египетскй — по ссылке

«Мариино стояние»

На 5-й неделе Великого поста совершается утреня, которую в народе принято называть «Мариино стояние». Обычно Мариино стояние совершается в среду вечером. Это по-настоящему продолжительное богослужение. Во время этой службы единственный раз в году прочитывается целиком Великий канон святого Андрея Критского, который читался по частям в начале Великого поста (первый раз Великий канон, разделенный на четыре части, читают в понедельник, вторник, среду и четверг первой седмицы Великого поста ). Также на этой службе прочитывается житие Марии Египетской.

Великий канон читался на первой седмице поста, разделенный на четыре части. Теперь он читается полностью, чтобы вновь возбудить нашу ревность к подвигу покаяния и поста, вдохнуть в нас силы и решимость к достойному окончанию Святой Четыредесятницы.

Возвращение к канону св. Андрея Критского помогает нам совместить порыв первых дней поста с тем опытом, который мы имеем на его исходе. Ведь ни один постный день не проходит впустую, каждый из них ставит нас перед выбором, способен раскрыть какую-то грань в нас. И обращение к житию преподобной Марии Египетской совершается для того, чтоб показать нам, до какой степени человек способен трезво оценивать свою жизнь. А также это пример милости Божией к кающемуся человеку.

Служба состоится 17 апреля, начало  в 17.00.

Также к атмосфере первой недели поста нас возвращает аудиозапись чтения Великого канона, размещённая в нашей фонотеке.

РОЗДУМИ ПРО ГОЛОВНЕ
  • У человека одна задача — стучать с упорством, терпением и смирением в дверь молитвы. Открыть же эту дверь — дело Бога. старец Иосиф Исихаст
ДОПОМОГТИ У БУДІВНИЦТВІ
Храм Стрітення Господнього © 2012-2022. Всі права захищені.