Записи с меткой «Крест»

Прийдіть, вірні, животворчому древу поклонімося, на ньому Христос, Цар слави, волею руки розпростер і возніс нас до першого блаженства, яке раніше ворог із заздрости украв і відігнав нас від Бога. Прийдіть, вірні, древу поклонімося, ним же сподобилися невидимих ворогів знищити голови. Прийдіть, всієї вселенної народи, хрест Господній піснями вшануємо. Радуйся, хресте, загиблого Адама остаточне визволення, тобою бо побожні царі наші хваляться, твоїй бо силі ізраїльські люди підкоряються, тебе нині християни зі страхом цілують, на тобі розіп’ятого Бога славлять, взиваючи: Господи, на хресті розіп’ятий, помилуй нас як благий і чоловіколюбець.

(зі святкового богослужіння)

Перші християни дуже любили на стінах своїх храмів зображувати Мойсея в пустелі, бо для Церкви Христової він був прообразом спасіння, Нового Завіту.

У Священному Писанні розповідається, що після того, як ізраїльтяни, очолювані пророком Божим Мойсеєм пройшовши через море, врятувалися з рабства, вони опинилися в безводній і грізній пустелі, яка багато чим здалася куди страшнішою, ніж рабство, пригноблення, підневільна робота. І от день, тиждень, місяць йдуть вони по неймовірній спеці, серед каміння, серед випалених рівнин, серед скель. Люди гинуть без води, і немає ні джерела, ні краплі вологи; море залишилося позаду, розжарене небо без єдиної хмарки, а шлях до Святої гори, куди вони прямують, далекий, і ніхто не знає, скільки ще йти ось так, збиваючи в кров ноги.

І раптом маленький кущик, і біля нього джерело. Люди кидаються, хочуть пити і тут же випльовують цю воду – гірка вона, як морська вода. А в тих землях, видно, були поклади солі, вони і перетворювали воду на непридатну, а джерело це називалося «мерра» – гіркота. Уявіть собі: вже надія спалахнула, у розжареній пустелі – свіжа, прохолодна вода, що б’є з-під землі. Але вона гірка, її неможливо пити… І люди заплакали від образи, досади і відчаю. І тоді пророк Мойсей кинув дерево у воду, потримав його там, і вода поступово стала придатною для питва.

Це оживлення джерела, що було отруйним, нагадує нам про інше дерево, що поставлене посеред нашого життя, – Дерево Хресне; ми стоїмо сьогодні перед його зображенням. Дерево Хресне змінює гіркоту життя на чисту, прохолодну живу воду спасіння, що йде від Господа. Недаремно Він сказав – ви сьогодні чули в Євангелії – «що деякі з тих, які стоять тут… побачать Царство Боже, що прийшло в силі». Царство Боже приходить через Хрест Христовий, через Його безмежну любов, що всіх нас охоплює. Царство Боже є мир, світло і спасіння Христове.

Але можна знаходитися поряд з цим джерелом і не пити з нього, можна ходити поряд з ним – і вода життя все одно буде гіркою, якщо ми житимемо як і раніше: у себелюбстві, у суєтності, у гордині, у засудженні один одного. Якщо ж ми хочемо, щоб вода спасіння торкнулася нашого серця і оживила його, ми повинні намагатися твердо відкинути і засудження, і піднесення, і ненависть, і злість, і наклеп – усе, що отруює наше життя. І тоді ми побачимо Царство Боже, що прийшло в силі, не десь, не після смерті, а вже тут, у цьому житті. Тоді усе свідчитиме нам про Нього, про Господа нашого.

І вранці, знайшовши хоч би одну хвилину серед звичайних повсякденних справ і ставши перед Його лицем, ти відчуєш, як Він на тебе поглядає з любов’ю і закликає тебе до праці. Благословення Боже з тобою в праці кожну хвилину життя. Царство Боже, яке приходить у силі, встановлюється в серці, бо Христос сказав: «Царство Боже всередині вас є – візьми, піди і пий живу воду Царства Божого». А ми стоїмо, як древні ізраїльтяни, біля цього джерела, і вода нам здається гіркою, бо немає в нас сили віри, яка б перетворила цю воду з гіркої в живу. Гірка вода тужливого, одноманітного, повного монотонних трудів життя тече і йде в пісок, і немає надії, і немає проблиску, і немає спасіння – смуток, хвороби, неміч, прикрощі, озлоблення, холодність серця, безглуздя життя – от «мерра», – гірка вода нашого буття без Хреста Христового.

Але якщо є в нас Хрест, і якщо є в нас віра, тоді все змінюється, тоді кожної миті ми перед Його обличчям, і Він торкається нашого серця. Тільки тоді зазвучить молитва, безмовна чи словесна, – будь-яка – вона рветься з серця подякою, захопленням любов’ю Божою, бо з нами Господь. Він до нас прийшов і нас наповнив Своєю благодаттю, нас, мало на що здатних, немічних і негідних відвідав.

Жива вода слова Божого, Хреста Христового тече до нас, щоб нас відновити, нас оживотворити і дати нам сили йти в подальшу дорогу.

протоієрей Олександр Мень

Тропарь
Спаси, Господи, люди Твоя / и благослови достояние Твое, / победы на сопротивныя даруя / и Твое сохраняя Крестом Твоим жительство.

Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу православним християнам над супротивниками подай і хрестом Твоїм охороняй нас, оселю Твою.

Кондак
Вознесыйся на Крест волею, / тезоименитому Твоему новому жительству / щедроты Твоя даруй, Христе Боже, / возвесели нас силою Твоею, / победы дая нам на сопостаты, / пособие имущим Твое oружие мира, / непобедимую победу.

Вознісся на хрест волею, Христе Боже, даруй же щедроти Твої новим людям Твоїм, що носять ім’я Твоє. Звесели силою Твоєю православних людей, подаючи їм перемогу над супротивниками зброєю миру — хрестом Твоїм, непоборним знаменом перемоги.

 

Успенський піст вельми насичений подіями, його початок та середина відмічені святами. Суворість власне пісних вимог компенсується яскравістю свята Винесення Чесних Древ Хреста Господнього та радістю Господнього Преображення. І ось як у нас все відбувалося.

Ми повинні знати, що хрест — празник і духовне торжество. Перед тим хрест служив знарядям кари, а тепер став почесним ділом. Перед тим він був символом засуду, а тепер знаменом спасіння. Хрест став для нас джерелом незлічених благ. Він визволив нас від блукання, він просвітив тих, що були в темряві. Він примирив нас, що були у ворожнечі з Богом. Він зробив друзями відчужених, він учинив близькими тих, що були далеко. Він зробив нас, чужих, своїми. Він нас, мандрівників землі зробив мешканцями неба.

Коли ти осяюєш себе хресним знаменням, представляй в думках все значення хреста, і тоді ти подолаєш свій гнів і всі інші пристрасті. Всякий раз, як захищати себе цим знаменням, сповни своє чоло великою сміливістю; груди, очі і всякий член уяви як приємну Богові жертву. В цьому і полягає розумне служіння Богу

Знай, що не можна інакше осягнути царства небесного, як тільки через хрест. Хрест — це знамено нашого спасіння, загальної свободи й милосердя нашого Владики, якого, наче ягнятко, на заколення вели (Іс. 53:7). Тому, коли знаменуєш себе знаком хреста, то завжди думай про його значення, гаси гнів та всі інші пристрасті. Коли робиш знак хреста, то хай на твоєму обличчі появляється жива надія, а твоя душа хай робиться свобідною.

св. Іоанн Золотоустий

 

 

В Евангелии есть такое страшное место, которое, когда читает человек, всегда для него как Страшный суд. – Кто хочет за Мной идти, да отвергнется себя, возьмет крест свой и за Мной идет … Вот такие страшные слова, которые совершенно отражают суть духовной жизни и до конца каждого из нас обличают, до конца каждого из нас пронизывают, каждого из нас делают совершенно безответным перед Богом. Потому что Крест Христов совершенным образом определяет человеческую суть, определяет сердцевину его бытия, определяет его жизнь.

Каждый из нас этот крест носит на себе, каждый из нас этим крестом ограждается. Под словом крест каждый из нас понимает что-то свое, конечно же. В основном это груз неразрешимых проблем, которые нас в этой жизни как бы убивают, не дают нам жить, всячески раздавливают нас. Эти проблемы мы называем своим крестом и мучаемся ими. И для нас, по нашему человеческому понятию, крест – это мука.

Крест это действительно мука. Это орудие муки, это тот инструмент, который в древности был самым мучительным орудием казни. Это действительно так. Но это орудие муки для христиан является радостью. Мы поем: «Се бо прииде крестом радость всему миру». И всячески крест этот мы почитаем, носим его, укрепляем им свою веру. И тем не менее, что же такое крест? Как жить с этим крестом? Что он значит в жизни христианина?

Один мудрый христианин сказал: Кто живет без креста, тот живет без надежды. Потому что жизнь этого человека — это постоянный уход от Бога, постоянное прятание в суеты этого мира, желание сбросить с себя ответственность, забить свою голову, свое сердце только внешними удовольствиями и призрачными мечтами. Такой человек не имеет надежды, никакой надежды.

А если человек несет крест, он такую надежду имеет. Потому что жить по кресту Христову — это не просто начать свою жизнь с нуля, это не просто начать свое движение к Христу с какой-то точки из ничего, – это возможность идти за Господом из самой страшной пропасти, последовать за Христом и изменить свою жизнь из такого состояния, когда человек уже и человеком называться не может. Это возможно только с помощью креста Христова. Этот крест, который каждый из нас обязался нести за Господом нашим. Это дает нам потрясающую надежду на то, что мы, собранные здесь, такие немощные, часто отягченные совершенно неразрешимыми проблемами в нашей жизни, изломанные прошлыми грехами, имеем возможность, взяв крест, совершенным образом измениться, совершенно преобразиться, выйти из смерти в жизнь, возродиться и воскреснуть в Господе нашем Иисусе Христе. И вот это и есть величайшая радость, счастье жизни христианской. Потому что наша жизнь – спасение в нашей надежде, потому что Господь Своим крестом, на котором Он распялся, дошел до таких глубин падения, что пронзил этим крестом всю сердцевину человеческого отчаяния и греха. Не осталось ничего, что бы этот крест не победил, что бы он не сломил. . И не осталось ничего такого, до чего бы этот крест не достал, не дотянулся бы своей тягой к жизни и бессмертию.

И поэтому наш крест является единственной нашей надеждой на спасение, единственным нашим упованием на то, что наша жизнь изменится, если мы этот крест возьмем и за Христом его понесем. Это и значит – суметь отвергнуться себя. Это и значит суметь отбросить все, что мы называем своим, но что на самом деле не наше: грехи не наши, пристрастия не наши, изломанность души, смертность – не наша, это не то, что Господь нам дал, потому что к Богу это не относится, а что не относится к Богу, не может относиться и к нам. И как бы это к нам ни приросло, как бы это ни стало нашей маской, которая исказила наше собственное лицо, и каким бы образом это ни стало нашей кожей, но это не наше. Этого надо совлечься, как бы больно, как бы мучительно, как бы страшно это не было. Если мы сумеем так вот совлечься себя, отбросить себя, не испугаться погубить вот эту свою надуманную, пустую, бессмысленную жизнь, тогда мы приобретаем Христа, тогда мы приобретаем истинную жизнь вечную, которую Господь нам даровал своим распятием и своим воскресением.

Праздник Воздвижения Креста Господня отличается уникальными особенностями богослужения, которые нигде больше не повторяются. Предлагаем вам текст службы с переводом, чтобы ни одно слово не прошло мимо нас и мы встретили праздник таким, каким он подарен нам Церковью.

Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її (Мк. 8,35). Ці слова Христові, слова великої важливості і глибини, у багатьох можуть викликати незрозуміння. Бо ж ми бажаємо спасти свою душу, а Господь каже, що якщо ми будемо до цього прагнути, то погубимо її, і для того, щоб спасти душу, потрібно її,– погубити заради Самого Господа Ісуса Христа і Євангелія.

Що ж це означає? Як це зрозуміти? Звичайно, в словах Христа не може бути нічого суперечливого. Потрібно вміти правильно їх розуміти. І ось яку відповідь дає нам на це непорозуміння Сам Господь: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16, 24). Ось якщо це виконаємо, то душу свою спасемо. Що ж потрібно для того, щоб виконати ці слова Христові? Що означає зректися себе?

Зректися себе – це означає повністю відмовитись від свого розуміння шляхів життя, від того, до чого ми прагнемо за велінням нашого серця, повністю відмовитись від своєї волі, від свого розуму. Чи є в цьому щось дивне, таке, яке не можна виконати? Звичайно ні.

Коли ученик вчиться у майстра ремесла, то він повинен повністю керуватися вказівками майстра, він не сміє видумувати нічого свого, ніяких своїх способів праці. Він повинен без заперечень слухатись майстра, виконувати його накази і робити так, як наказує майстер, не роблячи відступлення від вказівок. Так і ми повинні стати слухняними Господу Ісусу Христу, і слухняними до кінця, слухняними до смерті.

Потрібно зосередитись, і поглибити свій духовний погляд, і добре, чесно придивитися в потаємні місця своєї душі. І так кожен грішник побачить, що там відбувається. Там темрява, там кишать змії – змії неправди, блуда, заздрощів, гордості, об’їдання, крадіжок і навіть вбивства. І немає їм числа.

Хіба ми не ненавидимо змій, не остерігаємось їх? Хіба ми будимо любити змій, які гніздяться в нашому серці? Ми повинні зненавидіти їх, повинні зненавидіти свою душу, якщо в ній кишать змії. В нас мало є того, що заслуговує на любов. У всякому грішнику є багато того, що заслуговує ненависті. І потрібно запалати цією ненавистю. Якщо на ваших плечях опиниться брудне сморідне рубище, хіба ви не скинете його, не затопчите ногами? Акщо грішна людина погляне в свою душу, то вона побачить, що одяг її душі подібний до цього сморідного рубища. І їй стане огидно, бридко, вона зненавидить це рубище, вона зненавидить душу свою, яка так огидно одіта.

Бачите, немає нічого страшного в цій вимозі Христовій про те, щоб той хто бажає йти за Ним зненавидів свою душу. Потрібно зненавидіти свою гординю, самозакоханість, які наказують нам будувати своє життя по своєму, ставити в своєму житті особисті цілі, будувати плани. Потрібно все це відкинути, розірвати цю павутину в поросі, з усім попрощатися. Потрібно зректися соєї волі, своїх планів, свого розуму і смиренно нахилити шию під легкий тягар Христа. Потрібно Господу Ісусу Христу протягнути трепетну руку і до Нього взивати: « Господи! Не буду йти своїм шляхом. За Тобою піду, Ти мене веди!»

Потрібно до кінця беззаперечно підкорятись волі Христа. Тільки тоді стане для нас можливим слідування за Христом. Якщо Господь веде нас туди, куди йшов Сам, якщо Господь вимагає від нас, щоб ми взяли свого хреста і йшли за Ним, то куди ми підемо?

Якщо на нас покладений хрест, то звичайно, ми підемо не на весілля, не на свято, а туди, куди повинні йти злочинці, які несуть свій хрест. Ми повинні йти слідом за Ісусом Христом на Голгофу, до кінця, навіть до смерті.

Якої ж смерті вимагає від нас Господь? Фізичної чи смерті на хресті, яку Сам Він перетерпів? Ні він вимагає другого. Він вимагає, щоб ми були слухняні, смиренні, щоб ми наслідувли Його, Того, Який умалив Себе: «Він, будучи образом Божим не вважав за захват бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної»(Флп; 6–8). Як Він був слухняним Отцю своєму, так і ми до кінця повинні бути слухняні Йому.

Він веде нас на смерть, але не таку, від якої повинно тремтіти наше серце. Він вимагає від нас, щоб ми виконали слова: « Але ті, що Христові є, плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями»( Гал. 5,24). Він вимагає від нас, щоб ми розп’ли на хресті і умертвили нашу плоть, наші пристрасті. Він вимагає, щоб ми розп’яли на хресті свої гріхи, як Він пригвоздив гріхи всього світу до Хреста Свого. Він вимагає, щоб ми не тіло наше пригвоздили до хреста, а щоб розп’яли стару людину, котра знаходиться під владою диявола, ми зненавиділи, щоб скинули її, як грязну стару одіж і щоб почали нове життя, життя відродженої людини, щоб ми спасли свою безсмертну душу, призначену для спілкування з Богом.

І це повинні виконати, бо інакше, не може серце наше очиститись, не може засяяти в ньому серце Христове. Для того, щоб засяяло сонце, повинна розсіятись нічна темрява. Для того, щоб було свіже повітря в помешканні, воно повинно бути очищене від усякого бруду. Так і ми якщо не відкинемо всієї скверни, якщо не розіпнемо на хресті нашу плоть, як зітлівшу в похотях, як ми можемо йти за Христом? Це абсолютно необхідна умова.

Але, якщо ми почнемо цю велику справу, то на нас чекає важка і довга боротьба, тому що та стара людина, яку ми відкинули і розп’яли – це лютий звір. І чим більше ми будемо його бити і розпинати, тим завзятіше він буде огризатися. Він небезпечний для нас, він ніколи не залишить нас в спокої. І на нас чекая боротьба з цим звіром до кінця нашого життя.

З житій святих ми знаємо, що всі вони до кінця своїх днів вели незкінченну боротьбу зі своєю старою людиною, яку вони розіп’яли на хресті.

І така боротьбав чекає на кожного з тих, хто вирішив виконати слова Христові і зректися себе. Його чекає довгий, тяжкий, тернистий шлях, без зупинок, бо зупинитись в духовному житті означає піти назад, втратити все те добре і святе, що було придбане. Потрібно поспішати, потрібно неухильно, неустанно йти вперед.

Хто був вище святого апостола Павла, який був взятий до третього неба і бачив блаженство праведних, хто може зрівнятися з ним у його рішучості розп’яти плоть свою, хто зможе сказати, як він: « …вже не я живу, а живе у мені Христос, для мене весь світ розіп’ятий на хресті»(Гал. 2,20). І ось подивіться, що говорить цей великий чоловік: « Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тільки забуваючи те, що позаду я пориваюсь вперед»(Флп.3,13). Він мчить вперед, спішить, хіба нам не потрібно бігти, якщо оберемо той шлях котрим він йшов і котрий вказаний Господом Ісусом Христом! Ось що означає зректися себе і йти слідом за Христом.

А що означає взяти хрест свій, – бо Господь говорить, що кожен з нас повинен взяти свій хрест? Які в нас хрести? Хрести бувають різні у різних людей, тому що для кожного приготований Богом свій хрест. Дуже важливо, щоб ми зрозуміли, що таке наш хрест. Дуже важливо, щоб ми взяли саме той хрест, який запропонований нам Богом. Дуже небезпечно є самим для себе вигадувати хрести, а це буває часто.

Які хрести приготовані для більшості з нас? Хрести прості, не такі, які несли мученики, не такі, які до кінця життя несли подвижники в пустелі. Наше життя, життя всіх людей, є горе, печаль і страждання, і всі ці горесті, печалі і страждання нашого мирського, суспільного і сімейного життя і формують наш хрест. Хіба мало завдають страждань невдалий шлюб, невдалий вибір професії, тяжкі хвороби, приниження, безчестя, втрата власності, що нас переслідують? Все зле, що творять нам люди, ревнивість подружня, – хіба це не хрест наш?

Такі страждання несуть і зобов’язані нести всі люди, хоча вони цього зовсім небажають. Люди, що ненавидять Христа, люди, що відкидають шлях Христів, всеодно страждають, але нарікають і не хочуть нести хрест.

У чому ж різниця між нами і тими християнами, які покірно несуть свій хрест? Різниця в тому, що християни несуть його покірно, в тому, що вони не хулять Бога, а смиренно, схиливши свою голову, несуть до кінця свого життя тяжкий Хрест, йдучи вслід за Господом Ісусом Христом, несуть його заради Нього і Євангелія, несуть його з гарячої любові до Христа, тому що розум їхній і все бажання у полоні євангельського вчення. Для того, щоб виконати це вчення, щоб йти по шляху Христовому, потрібно покірно і неустанно нести свій хрест, не проклинаючи його, а благословляючи, виконуючи завіт Христів, зрекаючись себе і йдучи за Христом. По вузькому шляху, котрий веде в Царство Небесне. А ми всі хочемо, щоб життєвий шлях був широким, просторим, без усяких тернин, бруду, каменів і ям, щоб він був устелений квітами. Але Господь показує нам Новий шлях – шлях стражданнь.

Нам потрібно знати, що на цьому шляху, яким би він не був тяжким, – якщо ми всім серцем звернемось до Христа, – він Сам дивовижно буде допомагати нам; Він буде підтримувати нас, коли ми будемо падати, підкріпляти, підбадьорювати і утішати нас, І тоді зрозуміємо ми слова святого Апостола Павла про те, що: «…короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу.»(2Кор.4,17), тоді ці страждання нашого короткого життя будуть для нас легкими стражданнями.

Коли ми пройдемо цей шлях, котрий тільки на початку здається страшним і тяжким, коли відчуємоукріпляючу нас Божу благодать, тоді радісно і зі смиренням будемо нести хрест свій, знаючи, що цим відкриється для нас вхід у Царство Небесне.

Нехай сподобить всіх Господь наш Ісус Христос вічною, славою, безкінечним життя з Ним, з Його Отцем і Духом Святим і зі всім сонмом святих Ангелів.

святитель Лука Кримський

 

Неповторний чин Воздвиження Хреста Господнього поєднує у собі велич згадуваних подій і покаянні відчуття. Саме тому віряни чекають на нього з року в рік. Ось так ми запам’ятаємо вчорашнє богослужіння.

«Прийдіть, христоімениті люди, складе́мо похвалу Чесному Хресту, на ньому ж Христос, Цар Слави, руки простягнувши, підніс нас до колишнього блаженства, яке втратили ми через оману змія. Ти ж, о Пресвятий Хресте, маючи дану тобі силу Розíп’ятого Христа, спаси і збережи від усяких бід тих, хто з любов’ю взиває до тебе:

Радуйся, Чесний Хресте, всерадісне знамення нашого спасіння».

(з акафіста Животворчому Хресту Господню)