Перші християни дуже любили на стінах своїх храмів зображувати Мойсея в пустелі, бо для Церкви Христової він був прообразом спасіння, Нового Завіту.

У Священному Писанні розповідається, що після того, як ізраїльтяни, очолювані пророком Божим Мойсеєм пройшовши через море, врятувалися з рабства, вони опинилися в безводній і грізній пустелі, яка багато чим здалася куди страшнішою, ніж рабство, пригноблення, підневільна робота. І от день, тиждень, місяць йдуть вони по неймовірній спеці, серед каміння, серед випалених рівнин, серед скель. Люди гинуть без води, і немає ні джерела, ні краплі вологи; море залишилося позаду, розжарене небо без єдиної хмарки, а шлях до Святої гори, куди вони прямують, далекий, і ніхто не знає, скільки ще йти ось так, збиваючи в кров ноги.

І раптом маленький кущик, і біля нього джерело. Люди кидаються, хочуть пити і тут же випльовують цю воду – гірка вона, як морська вода. А в тих землях, видно, були поклади солі, вони і перетворювали воду на непридатну, а джерело це називалося «мерра» – гіркота. Уявіть собі: вже надія спалахнула, у розжареній пустелі – свіжа, прохолодна вода, що б’є з-під землі. Але вона гірка, її неможливо пити… І люди заплакали від образи, досади і відчаю. І тоді пророк Мойсей кинув дерево у воду, потримав його там, і вода поступово стала придатною для питва.

Це оживлення джерела, що було отруйним, нагадує нам про інше дерево, що поставлене посеред нашого життя, – Дерево Хресне; ми стоїмо сьогодні перед його зображенням. Дерево Хресне змінює гіркоту життя на чисту, прохолодну живу воду спасіння, що йде від Господа. Недаремно Він сказав – ви сьогодні чули в Євангелії – «що деякі з тих, які стоять тут… побачать Царство Боже, що прийшло в силі». Царство Боже приходить через Хрест Христовий, через Його безмежну любов, що всіх нас охоплює. Царство Боже є мир, світло і спасіння Христове.

Але можна знаходитися поряд з цим джерелом і не пити з нього, можна ходити поряд з ним – і вода життя все одно буде гіркою, якщо ми житимемо як і раніше: у себелюбстві, у суєтності, у гордині, у засудженні один одного. Якщо ж ми хочемо, щоб вода спасіння торкнулася нашого серця і оживила його, ми повинні намагатися твердо відкинути і засудження, і піднесення, і ненависть, і злість, і наклеп – усе, що отруює наше життя. І тоді ми побачимо Царство Боже, що прийшло в силі, не десь, не після смерті, а вже тут, у цьому житті. Тоді усе свідчитиме нам про Нього, про Господа нашого.

І вранці, знайшовши хоч би одну хвилину серед звичайних повсякденних справ і ставши перед Його лицем, ти відчуєш, як Він на тебе поглядає з любов’ю і закликає тебе до праці. Благословення Боже з тобою в праці кожну хвилину життя. Царство Боже, яке приходить у силі, встановлюється в серці, бо Христос сказав: «Царство Боже всередині вас є – візьми, піди і пий живу воду Царства Божого». А ми стоїмо, як древні ізраїльтяни, біля цього джерела, і вода нам здається гіркою, бо немає в нас сили віри, яка б перетворила цю воду з гіркої в живу. Гірка вода тужливого, одноманітного, повного монотонних трудів життя тече і йде в пісок, і немає надії, і немає проблиску, і немає спасіння – смуток, хвороби, неміч, прикрощі, озлоблення, холодність серця, безглуздя життя – от «мерра», – гірка вода нашого буття без Хреста Христового.

Але якщо є в нас Хрест, і якщо є в нас віра, тоді все змінюється, тоді кожної миті ми перед Його обличчям, і Він торкається нашого серця. Тільки тоді зазвучить молитва, безмовна чи словесна, – будь-яка – вона рветься з серця подякою, захопленням любов’ю Божою, бо з нами Господь. Він до нас прийшов і нас наповнив Своєю благодаттю, нас, мало на що здатних, немічних і негідних відвідав.

Жива вода слова Божого, Хреста Христового тече до нас, щоб нас відновити, нас оживотворити і дати нам сили йти в подальшу дорогу.

протоієрей Олександр Мень

Related Post

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *