September_2021.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
ros
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Записи с меткой «Рождество Христово»

Похвальні пісні св. Єфрема Сирійського на Різдво Христове

День цей радує царів, первосвящеників і пророків, тому що в день цей звершилось і сповнилось все те, що вони провіщали. Нині Діва народила Еммануїла у Вифлеємі; нині сповнилось слово, сказане Ісаєю. Там народився Той, Який лічитиме в списку народів (Пс. 87(86), 6). Нині сповнилась пісня, яку співав Давид. Нині звершилось слово Міхея: вийшов Пастир із Ефрати і спас душі жезлом своїм (див. Міх. 5, 1-3). Ось засіяла звізда від Якова, і повстав Князь від Ізраїля (див. Чис. 24, 17); нині стало ясним пророцтво, мовлене Валаамом. Зійшло на землю приховане Світло, й із плоті Його засіяла краса Його. Схід, про який говорив пророк Захарія, нині заблистів у Вифлеємі. Явилося світло царське в царському місті Ефраті.

Нині сповнилося благословення Якова. Явилось дерево життя, яке дарувало смертним надію. Нині стає зрозумілим таїнственне Соломонове слово. Нині народився Син, і називають ім’я Його Чудесний (Іс. 9, 5); бо, справді, чудесно, що Бог являється дитям. Нині стає зрозумілим і образ, наперед начертаний Духом Святим; Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої (Іс. 53, 2). Що сказано було таїнственно, те нині стало явним. Цар, нині в повнім блиску явив красу, яку полюбила Його таїнственність. Рута припала до Вооза, щоб побачити ліки життя, які у ньому таїлися; нині сповнилось її бажання, тому що з сімени її вийшов Датель життя…

До того небесного сонму ангелів, який славословив славний час, призначений для нашого спасення, і благословенний день, наперед призначений для радостей, хай долучусь з любов’ю і я; з цим сонмом хай звеселюся, і чистими похвальними піснями нехай звеличу Дитя, нехай заспіваю Родженому: Свят! Нехай прославлю Того, Хто спас нас.

Заграли перед Ним гуслі пророків, які про Нього провіщали; звеселились перед лицем Його первосвященики, які палали любов’ю до Нього; народженому від Діви, Господу дів, принесли вінець царі, від яких вийшов Він. Як Цар, усім дає Він царство; як Первосвященик, усім дарує очищення; як Агнець усім приготовляє трапезу.

Повстали всі царські міста, щоб своїми руками принести Тобі золоті вінці. Вінці Тобі, Господи Ісусе, у славослов’ї уст своїх, приносять юдейські міста – ті словесні вінці. Тебе, поряд з іншими містами, вінчають Вифлеєм, Кана, Назарет, Витанія, Сихем і Самарія.

Перший вінець приносить Тобі місто Твоє. Два вінці приносять Тобі Марія і вертеп, що прийняв Тебе. З Твоєї ж власности, всі міста чинно приносять Тобі вінці; і Цар Господь приймає, що сам дав. Сплітають і приносять Тобі переможний вінець Твої міста, щоб Тебе прославити.

Нехай поклониться і нехай принесе Йому вінець Матір Його, як матір поклала царський вінець на голову Соломона. Однак Соломон не вистояв у боротьбі, став поганином і зіпсував свій вінець; а Син Давидів, що засіяв з дому Давидового, прославив дім батька свого, звеличив престол його, вивищив рід його, і голос його сопілки лине в усі боки.

Приснопам’ятна Матір, що народила Його; достойна благословень утроба, що носила Його. Як батько Його величається Йосиф, з доброти названий батьком Сина Істинного. Пастиря послано знайти заблудлу і пропалу вівцю, і Він приніс її і привів в отару овечу.

«Понад усіх спасенних звеселив Він мене, тому що я зачала Його в утробі; більше від усіх звеличених Ним звеличив Він мене, тому що я народила Його. Увійду в рай життя, і там, де согрішила Ева, прославлю Його, тому що Він вибрав мене з усіх жінок і зволив учинити матір’ю своєю, а сам зволив стати Сином моїм».

«Нехай подякує Тобі Вифлеєм, який удостоївся бути місцем народження Твого. Нехай сплете Тобі вінець з пророцтв Міхея. Його пророцтво є садом, повним квітів; нехай скличе воно пророків і царів натішитись вінцем Його; в нього приносить Мойсей прообрази, Ісая – радісні тайни; притчі його прикрашають квітами».

«Прославляти мене будуть уста славних; тому що прийняла я дитям Того, Хто – Син Таїнственного. Він явився і возніс мене на висоту небесну, щоб зі святими на небесах і з ангелами славословила Того, Хто славою своєю наповняє небеса, які не можуть вмістити в собі величі Його, хоч Він применшив себе і лежить у яслах».

«Голоси горішніх звістили про Тебе долішнім, благовістям про Тебе наповнили слух їх. Нове Джерело відкрили небесні земним, які спрагли життя і не мали його. Ти – джерело, з якого не пив Адам: Ти відкрив дванадцять словесних джерел, і вони наповнили світ спасительними водами».

Особливий вінець приносить Тобі праведник Йосиф, якого потривожив і заспокоїв ангел. Нехай подвоїться нагорода його, тому що втікав з Тобою і ніс Тебе на руках своїх. Про Тебе свідчила праведність Йосифа.

Навчи мене, Господи, як і чому подобалось Тобі було явитися із дівичої утроби; образом Твоїм був чистий Адам. Як той сотворений із незайманої, необробленої землі, так народження Твоє було чистим від обрученої з Йосифом доньки Давидової.

Царів у родоводі записували не згідно з іменами жінок, а за ім’ям чоловіків. Донька Давидова обручається з Йосифом, сином Давида, тому що дитя неможливо було записати за ім’ям матері. Безсіменно народився Син у Йосифа, народила Його Матір.

Не годилося б народитися Йому від сімени Йосифа, і не годилося б Марії зачати Його, не обручившись з Йосифом. Родженого Марією записано не за Її ім’ям; Його записує Йосиф, але записаний Йосифом – не від сімени його; отримав Він ім’я Йосифове, але не приймає Йосифової плоті. Не від обрученого з Марією народився Син у Неї; роджений Нею – Господь і Отець Давиду.

Обручену Мойсей вважає жінкою чоловіка (див. Втор. 20, 7), й обрученого, який не вступив з обрученою у зв’язок, вважає її чоловіком (див. Втор. 22, 23), щоб неможливо було заперечити Христове походження від Давида. Чому Ісуса зачислено до синів Давидових? Обручений з Марією вважався Її чоловіком, і Господь наш визнавав, що Він з їх роду, коли Його називали Сином Давидовим і не заперечували цього.

Якщо Вишній називався сином чоловіка (Давида), який був далекий від Нього своїми родами і поколіннями, і зволив успадкувати його ім’я, хто стане сумніватися, чуючи про тілесне народження нашого Спасителя, якщо зачала Його дочка Давидова, руки сина Давида носили Його і в Давидовому місті прийняв Він поклін?

Що робила Пренепорочна, коли до Неї було послано Гавриїла, а він зійшов і явився? – Ймовірно, Вона молилась, коли побачила його; тому що й Даниїл у часі молитви побачив Гавриїла. Молитва і радісна вістка, як рідні одна з одною, і мають поєднуватися. Після молитви радісну вістку приніс голуб. Молитва чинила так, що часто радісні вістки приходили Аврааму. Молитва прискорила радісну вістку Єзекії. Під час молитви радісна вістка звеселила сотника Корнилія; в нагороду за молитву утішений був Симеон; в нагороду за кадило радісну вістку отримав Захарія.

Усі надії сходяться в пристані молитви, і вона приносить радісну вістку. В молитві Марії була захована причина всіх радощів. У вигляді люб’язного старця-чужинця увійшов Гавриїл до Марії і, вітаючи Її спокоєм, сказав: не бійсь, інакше опечалилася б смиренна дівиця, побачивши лице молодого.

Тільки до двох непорочних старців і до молодої Діви, які були подібні між собою щодо непорочности волі й однакові щодо єства, з радісною вісткою послано було Гавриїла, зокрема, до Діви, до бездітного Захарії і до вірного Даниїла. Один з них провістив пророцтво про Твоє народження, другий – подав голос вопіющого в пустелі, а Діва народила всевишнє Слово…

Велике торжество було у Вифлеємі в час народження Сина, зійшли з небес і славословили там ангели, і голос їх розходився, як грім. На похвальні пісні їх зібралися навіть безсловесні і славили Сина.

Усі радощі приносить той місяць, коли Господь зволив народитися від Пресвятої Діви: рабам – свободу, свобідним – підвищення, дверям – увінчання, тілам – вдоволення; з любови своєї, як царів, зодягнув Він нас у багряницю.

Усі перемоги приносить цей місяць: дух звільняється, тіло підкоряється, життя народжується серед смертних, Божество, з любови своєї, сходить до людськости.

У цей святковий день нехай кожен увінчає двері свого серця; Дух Святий чекає біля дверей серця, щоб увійти, вселитися й освятити його. Дивись, Він обходить усі двері і шукає вхід до твого серця.

Хвала Тому, хто невидимо підносить догори духа нашого! Впало сім’я Його на землю нашу, і збагатило нашого духа; сторичний плід принесло в житницю душ наших. Поклонімося Тому, який для нас, подорожніх, став дорогою, для нас, прийшлих, став дверми, що ведуть у царство Боже.

Слова Праздника

Тропарь

Церковнославянский текст Перевод
Рождество Твое, Христе Боже наш, возсия мирови свет разума: в нем бо звездам служащии, звездою учахуся Тебе кланятися, Солнцу Правды, и Тебе ведети с высоты востока. Господи, слава Тебе. Рождество Твое, Христе Боже наш, озарило мир светом разумения: потому что люди, служившие звездам, через звезду научились поклоняться Тебе, Солнцу правды, и познавать Тебя с высоты востока. Господи, слава Тебе

Кондак

Церковнославянский текст Перевод
Дева днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит, Ангели с пастырьми славословят, волсви же со звездою путешествуют, нас бо ради родися Отроча Младо, Предвечный Бог. Сегодня Дева рождает Того, Кто выше всего Существующего, и земля приносит пещеру Неприступному; Ангелы славословят с пастухами, волхвы же путешествуют за звездою, потому что ради нас родился Младенец, Предвечный Бог.

У день віддання Різдва

Що таке Різдво з людського погляду? Це сухоїдіння двічі на день, молитви, Святвечір, перша зірка, коливо, святки і вершина посту – служба і причастя. Причастившись, ми глибоко упевнені, що виконали християнський обов’язок і взяли участь у задумі будівництва Божого.

Це не так. Це не Різдво.

Що таке Різдво з погляду однієї з історичних версій? Це з’явлення комети, похід волхвів, Йосифів подив, Маріїне упокорення, народження Немовляти в яслах і злість Іродова.

Це не так. Це не Різдво.

Що ж таке Різдво?

Ми погано чуємо Бога. Ми взагалі погано чуємо когось окрім себе. Ми, здебільшого, люди монологу про себе.

Щоб заповнити уявлення про Різдво, треба встати з Божого погляду.

Ми пропустили початок історії. Це як зайти в театр на п’ятому акті і думати, що знаєш увесь сюжет.

Нам не варто гадати, що і як. Просто потрібно частіше читати Євангеліє. Це журнали добре читати з кінця, а священну історію краще читати з початку.

У Євангелії від Іоанна міститься короткий конспект Божого задуму про Різдво і взагалі про сенс Боговтілення. Ось він, сценарій, стисло: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його. Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан. Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло. Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ. У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися. І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця».

Дивно, як можна було проскочити повз те, що хотів сказати Бог, і обміняти на те, що придумали самі: багаття, вітер, сухоїдіння, коливо, святки, першу зірку?

Адже чорним по білому написано: Він прийшов виключно для того, щоб дати владу ТИМ, які не від крови, не від похоті плотської, а від Бога народилися.

Що таке «народилися від Бога»?

Ця тема народження згори звучить і в бесіді Ісуса з Никодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого. Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже».

Сенс передвічної ради Трійці, Боговтілення, хресної смерті і Вознесіння – один, і він простий: повернути людині гідність і обов’язки Адама, що жив у Раю. Повернути їй владу і життя Раю.

Що ми про це думаємо?

Ми думаємо, що вершина святкування Різдва – це причастя на службі, а це тільки умова і початок нашого повернення. Якщо життя християнина зациклюється тільки на Таїнстві Причастя, яке не проектується на Царство Небесне, воно залишається безплідним. Що ми можемо спостерігати. Ні часте, ні рідкісне причастя нас майже не змінює. Ми так само сварливі, осудливі, немилосердні, жадібні, невдячні і забудькуваті стосовно Бога.

Склалося якесь дивне повір’я, що причастя зробить усе саме. Нам варто помучити себе на службі, відкрити рот – і Святі Дари самі собою нас змінять і нададуть право на життя в Раю. Закрив очі, відкрив рот, і все гаразд.

Можна так от причащатися роками і ставати тільки менш придатними для Царства Небесного. Людині, далекій від храму, буде вибачніше на Страшному Суді. Вона нічого не знала і жила, як живемо ми. А ми все знаємо і живемо, як живуть безбожники. Ми симулюємо праведність, ми стаємо потайними і лукавими перед людьми, заради віри, але перед Богом, Який усе бачить, ми, у кращому разі, набираємо досвід приховувати свій гнів, тілесні рухи, гордість та інші гріхи глибоко всередину себе. Не знищувати, а лукаво ховати. Про таких говорив Іоанн Ліствичник: «Людина, яка приховує в собі гнів, гірше за того, хто його виявляє, і схожа на змію, а не на людину».

Причастя зовсім не максимум нашого життя. Воно тільки його початок, авансований Богом. А фінал – народження згори. Причастя – тільки аванс, що дозволяє зробити ривок до Бога.

Тут потрібно зупинитися і повторити: максимум нашого життя – у народженні згори і сприйнятті благодаті і відповідальності Адама по догляду за Раєм і в служінні Богові. Без цієї перспективи усі наші сухоїдіння, святки, вечірні правила, стояння на службі і навіть причастя – порожня справа. У чому неважко переконатися.

А тепер ми повинні запитати себе:

– А чи точне те, що я народився згори?

Царство Небесне не можна проспати, проморгати, не почути, забовтати або не побачити. Воно приходить, приголомшуючи душу, як сонячне затемнення, як землетрус, як грім, як блискавка. Христос також позначив, що Царство Боже починається в нашому серці.

Увага.

Я пережив цей землетрус у серці? Коли? Де? В який день і о котрій годині? Чи я просто хрестився, мені наділи на шию хрест, і я пішов додому задоволений і щасливий?

Здається, просто? Ні. Навіть та людина, якій Бог судив прийняти Його пречисте тіло, обвити пеленами і покласти до гробу, член синедріону Никодим (а це не просто так і дано було не простій людині) нічого не зрозумів про народження себе згори ні від хотіння чоловічого, ні від хотіння крови.

Народитися від Бога. Багато хто уперше чує про це і не розуміє, як цей Никодим: «Що це?»

Нещодавно прийшла одна пані і каже:

– Отче, мій племінник не хрещений. Його батьки безбожники. Але мені довіряють з ним гуляти. Давайте, я його вкраду на три години і ми його охрестимо?

– А навіщо? Ми хрестимо немовлят під поручительство старших християн. Під їх зобов’язання навчити малюка основам віри і життя в Богу. От ми повісимо на його шию хрестик. Потім знімемо і заховаємо, щоб не побачила мама. А він по молодості не дізнається нічого про те, як душа народжується згори. Нічому не навчиться, а чарівного захисту не буде, і він зрозуміє на свій лад: віра є обман.

Коли людина усвідомлено приймає хрещення, то вона настільки вражається силою і благодаттю Святого Духа, що повністю змінюється сама і змінюється її характер. А ми обкрадемо малюка. Він через брак років ніколи не відчує дії могутньої хвилі Духа, що піднімає душу до Неба без всяких заслуг і відбувається в Таїнствах. А в зрілому віці спробуй знайти щось рівне Хрещенню і Миропомазанню.

Ти сама пережила це народження в Богу?

– Що це?

– Ну ось… А що ти хочеш зробити? «Поставити захист на здоров’я і удачу»? Та не в цьому річ. Справа в стосунках хлопчика і Бога.

Ти думаєш, що Бог любить цього малюка менше нас з тобою, і що Він дозволить йому пропасти, якщо батьки проти Бога? Ти думаєш, наші статути Йому указ? Бог Сам Себе знає. І коли хоче, скасовує єства чин. Він любить цього хлопчика і збереже його в тисячу разів краще, ніж ми з тобою. Ти взагалі за кого вважаєш Бога? Він не такий, як ми. Він цьому хлопчикові Батько, а ти кажеш – давай вкрадемо! У кого, у Бога? Хрестити і кинути – такий вчинок чистий злочин.

Бог і наше причастя Богові і Його задуму домобудівництва – не у формальній участі, а в живій співпраці.

Ми глибоко помиляємося, думаючи, що причастя на Різдво – це фінал і сенс Різдва. Причастя дуже важливе, але воно не самоціль. Мета – з’єднання з Богом словом, справою, помислом і серцем. Причастя – є аванс Божий. А другу частину спів-розчинення Бога і людини належить виконати нам самим. Спів-розчиненням у дусі і справі. Не в мріях, а в справі.

Усе просто.

Ми повинні, якщо тільки слово «повинні» доречне для тих, хто любить, згадати, з чого усе починалося. Перша заповідь, дана Богом Адаму, приголомшливо проста і неймовірна для нас, що звикли до складності в стосунках з Богом. Вона звучить так:

– Плодіться і розмножуйтеся.

Дещо несподівано і дивно для тих, хто рідко бере в руки Біблію і неуважний до слова Божого. Нам це абсолютно незрозуміло, як там у Раю Адам повинен був плодитися і розмножуватися, не маючи земного тіла. Тим більше що Христос сказав:

– У Царстві Небесному не одружуються і не виходять заміж.

Святі нічого не пояснили. Значить, це настільки далеко від нашого існування, що немає необхідності зараз говорити про це, а треба відкласти до тих пір, поки Господь не відкриє таємниці тим, кого прийме в Рай.

Друга заповідь також проста і ясна:

– Зберігати і доглядати Рай.

Зберігати – це зберігати той фундамент, який дав Бог.

Множити – це процес авторської творчої співпраці з Богом. Кожен щось уміє і кожному під силу буде там дана можливість створювати щось нове з небуття. Це, напевно, найцікавіше, при таких необмежених можливостях.

Повнота нашого з’єднання з Богом не є церковне причастя. Адам до гріхопадіння був абсолютно причетний Богові. І Господь не повелівав йому причащатися, у цьому не було нужди, а повелівав те, що дав у заповідях. І фінал нашого розвитку не в причасті взагалі, а в причасті роботи з домобудівництва.

Різдво Господнє – це початок нового етапу в цьому проекті. Воно полягає в тому, що у світ вторгається Дух, обожуючи його і готуючи до існування в новій формації. У цьому проекті Богові потрібні помічники. Для того, щоб помічники були здатні виконати місію, їм дається заповнення єства через причастя і народження від Бога.

Процес пішов.

Наш світ не до кінця втратив подобу з Раєм. Люди не до кінця втратили подобу Богові. І наше життя не зовсім безбожне. Наш світ – є проекція Раю. І ми вже тут можемо сміливо приступати до справи зберігання і примноження Божої спадщини, вправляючись в обоженні і показуючи Богові, що ми готуємося до повернення Додому.

Бог дає нам до цього усе потрібне, але ми можемо забути. Забувають не всі.

Пишуть, що на Афоні був чернець. Він, як побачить будь-яку людину, так падає їй у ноги. Його запитують:

– Ти навіщо падаєш?

А він відповідає:

– Як же! Я бачу на людях знак благодаті хрещення і миропомазання!

Він побачив. І було правильно не лише побачити Христа в очах дружини або чоловіка, працівників, клієнтів або просто перехожих, але і послужити їм усім, як Христу, зберігаючи домашню церкву і примножуючи Церкву земну.

От у принесенні цих плодів праведності до ніг Христових і було істинне спільне святкування Різдва.

Ти – Бог, дав мені силу і благодать у Таїнствах. А я повернув Тобі їх, оберненими в справи.

А Бог відповідає таким людям:

– Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю.

Бог народився в цьому світі виключно тільки для того, щоб ми могли народитися у світі горньому, для відновлення трудів Адамових у Раю, і ні для чого іншого.

Наша місія позначена Христом з різних поглядів і в різних образах. Усі Євангелія говорять про одне і те ж.

Наше сьогоднішнє становище – це становище найманця у винограднику. Нам даний виноградник життя. Час від часу в нього заходить Хазяїн і дивиться на результати праці. Такі свята, як Різдво і Пасха – огляд і перевірка плодів наших трудів. Вони також час координування нашого становища відносно Бога і оцінки стану нашої власної місії довжиною в життя.

Нам добре такими святами звітувати Богові і чути від Нього: «Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого».

Чи, навпаки, чути Господнє засудження: «Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!»

Зверніть увагу, жодних сентиментів або толерантності:

– Негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.

Що ж нам робити, якщо ми досі так і не народилися згори, не послужили Богові, як Він того чекав, але усвідомили і бажали б примиритися з Господом?

Дивуєшся, що все Євангеліє крутиться навколо одного й того ж сюжету – робота Богові чи ні? Чи увійшла вона в цей світ з місією разом з Богом чи ні? Чи освятили ми світ своїм існуванням чи ні?

От у чому питання. А ми все про паски, коливо і чи купатися 19 січня, чи ні. Питання в тому, чи плодоносить моя душа, або вартує як безплідна смоковниця?

Припустимо, ми – як безплідна смоковниця, до цього дня жили собою і для себе. Але життя ще не закінчене: «І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її».

Нехай не буде того з нами. Потерпи на нас ще трохи, Господи, і наша душа принесе Тобі добрий різдвяний плід.

Кращим подарунком Господові в день Різдва стануть плоди, зібрані Його працівниками, народженими згори, у роботі в нашому малому земному Раю, як знак того, що ми вже почали цю саму Адамову роботу і добровільно самі відновили завіт з Богом.

А якщо хтось хрестився, освятився, миропомазався, причастився і не відчув себе народженим у Богу, варто цього дня великої милості Бога до людини з розчуленням серця допомогти їй пережити народження згори.

Помилково думати, що ознакою народження згори є спонсорство, безшлюбність, вичитування молитов, ходіння в храм. Ці чесноти вторинні.

Навіщо ж нам залишатися у світі, який, врешті-решт, буде позбавлений Сонця, Місяця і неба, яке ангели зів’ють як пергамент? Навіщо ми йдемо в той світ, який буде назавжди позбавлений джерела любові? Життя без любові? Ми точно йдемо туди, куди хочемо? Ми точно ясно уявляємо, що таке Різдво, і чи точно вірно його зустрічаємо?

Знову дивимося в сценарій Божий про Різдво Господнє і різдво наше.

Але ми не в силах народити самі себе. Народження згори відбувається силою Божою за щирого нашого бажання жити з Богом і щирого небажання жити без Бога.

Можливо, ми не відчуватимемо цього фізично, але ми ясно будемо прекрасно це відчувати духовно. Бути народженим згори означає, що гріх у серці людському був змитий за допомогою віри в Христа води і Духа.

Але і народження згори теж не самоціль.

Ми створені Богом не для того, щоб Богові варто було брати участь у наших планах. А навпаки, Він твердою рукою бере нас до Себе на Свою справу. Якщо ми не згодні, то Його ангели нас проводжають у край далекій.

Разом з Богом ми приходимо у світ. Разом працюємо тут. Разом сходимо на небо і разом набуваємо життя і любові, притому вічні. А Різдво є перший усвідомлений крок у напрямі Раю.

Так – так. Ні – ні.

Так? Нам допоможуть народитися згори і набути справжньої Батьківщини і Бога. Ні? Ну що ж. Вільному воля, а врятованому Рай.

І кожне нове Різдво може і має стати ще однією новою сходинкою на небо, якими ми повільно, але вірно сходимо в Царство Небесне, за допомогою Бога, за що Йому честь і слава навіки вічні.

Будемо молити Бога, щоб Він знову і знову прощав нам наше нерозуміння, обклав нас милістю, як обклав дбайливий хазяїн добривом ту безплідну смоковницю, і почекав того часу, коли ми змогли б народитися від Бога і послужити Йому так, як це замислювалося при створенні світу, і ми стали тими, про кого написано в сценарії Різдва: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися».

священик Костянтин Камишанов

Рождество: что мы услышим на службе

 

Радість, мандри та Різдво

Rizdvo_2020

Сьогодні — віддання Різдва. Але це віха скоріше календарна та номінальна. Адже у нас тривають Святки, у нас попереду Богоявління. А ще, у нас є фоторозповідь про те, як ми зустрічали Різдво. Тієї ночі ми раділи, мандрували та колядували. Отож, пригадаймо, як це відбувалося.

Мир до Христа и после – что изменилось?

Мы стоим на пороге праздника Рождества Христова. Зачем Христос пришел на землю? Что изменилось от Его присутствия в человеческом мире? С какими мыслями и чувствами мы должны входить в эти великие дни? На эти темы рассуждает клирик Свято-Духова кафедрального собора г. Минска протоиерей Игорь Латушко.

Люди могут задать нам вопрос: «Когда Он не пришел, разве все было не так? Разве все очень сильно изменилось? Стало лучше? В чем разница того, когда Он пришел, от того что было до Него?»

Мы граждане уже не земли, а Вечности
Давайте вспомним, что случилось с Адамом. Он совершил большую ошибку – захотел узнать, что есть добро и зло. С пришествием в мир Спасителя сильнее стало чувствоваться разграничение в понятиях добра и зла. Зла хватает в этом мире. Не будем задерживать на нем внимание. Но мы, как христиане, знаем, что из этого есть выход, который нас очень утешает – выход к вечности, к Богу, ко спасению. Мы в это верим и на это надеемся.

Что же произошло? Сын Божий облекся человеческой плотью, чтобы нас соделать сынами и дочерьми Божиими. Тайну Он принес на землю, а называется она Новый Завет, данный Богом для спасения рода человеческого. И вот в какой мере тайна эта касается нас, в какой мере мы ее живем, в такой мере мы можем и надеяться, рассчитывать на то, что мы граждане уже не земли, а Вечности. И как верующие мы стремимся к этому душой, чтобы как говорит апостол Павел «чая усыновления», взирать на Агнца Божия, на Христа, Который родился в яслях, среди овечек, козликов и тельцов, показав то, что Ему приятно, то, каким образом можно понять Его пришествие в этом мире – только через призму смирения. Бог – творец Вселенной. Измерить ее ни один ученый не может.

Человеку дана вечность, в течение которой он будет узнавать все ответы: музыканты будут постигать благозвучность звуков; художники красоту; ученые до бесконечности смогут делать открытия и не два дня, не три, а вечность. И все эти «развлечения» Бог дал каждому, заложив их здесь, в пытливой человеческой душе, уме, для того, чтобы в вечности постигать Его величие. Это будет работой будущего века: узнавать о Боге и благодарить Его за дарованную вечность. То есть, благодарность – это труд будущего века, и он начинается здесь. Начинается таинственно: пришел Сын Божий и даровал людям тайну, в которой соединяется с родом человеческим. А тайна заключается в Новом Завете.

Что приятно Ему – детское смирение
В последний вечер перед распятием Христос заповедал людям свои Тело и Кровь, которыми Он усыновляет весь род человеческий. Он соделывает нас гражданами Царствия Небесного. В какой мере мы усвояем себе богоподобие, настолько у нас внутри живет надежда – нам уже ничего не страшно. Все беды, войны, прискорбности нашей личной жизни не могут нас до конца огорчить, потому что мы верим, что за этим небольшим отрезочком жизни будет вечность. Мы так верим и этим живем.

Даже тем, кто постоянно исповедуется, причащается, трудится над очищением своей души нелегко дается усвоение благодати Божией, потому что мы устроены, как сито. Попробуй, задержи в сите воду, а еще труднее удержать в себе Божественный свет. Испортился человек в лице Адама, грех разделил наше внутреннее существо – отдельно ум, воля и чувства; и все это работает в разные стороны, как лебедь, щука и рак. А Бог пришел соединить это по образу Святой Троицы, чтобы мы были цельными. Это возможно, опять же, если мы пытаемся выполнить заповедь, которую Он заповедал нам: любить Бога и ближнего.

А как любить Бога? Ответить на Его Божественную любовь. Он преподает нам Свои Тело и Кровь за Божественной Евхаристией. А Евхаристия означает благодарение. Здесь, на земле, мы научаемся благодарить Бога за дарованную нам жизнь вечную. Вхождение в этот таинственный мир – возможность усвоить себе Бога, шаг за шагом подражать Его жизни.

Своим приходом на землю Он показал, что приятно Ему. И что же? Детское смирение! Он родился в хлеву, в яслях. Он сказал слова, которые надо положить глубоко в своем сердце. Он не призывал: «Богословствуйте, мудрствуйте…» Нет. Он сказал: «Придите ко Мне и научитесь от Меня, яко кроток есть и смирен сердцем». Что значит «кроток»? Это состояние, когда человек терпит все, что подает ему жизнь.

А источник жизни – Сам Бог. Он подает человеку уроки, необходимые для спасения, для его воспитания, необходимые для очищения и приготовления к воскресению. Когда человек с верою принимает скорби и говорит: «Буди благословенно то, что Ты подаешь мне во спасение», – тогда он правильно усваивает пути спасения.
Смиряясь человек постепенно приходит в исцеленное состояние: ум согласуется с волей и чувствами; он понимает, почему с ним происходят те или иные события; он верит, что Бог – причина всему и что волос не упадет с головы без ведома Отца Небесного; что всякое намерение благое руководимо Божественной благодатью. Поэтому его душа не сильно огорчается и не очень сильно радуется… Пришла радость – радуется, благодарит Бога, но понимает, что впереди могут быть испытания. Он ждет их, укрепив свои силы в радости и понимает, что испытания в этой жизни во много раз важнее, потому что созидают внутреннего человека, а моменты божественного благословения, утешения и радости – это то, что поддерживает наши силы, дает нам отдохнуть перед очередной борьбой, для того чтобы созидать душу для спасения.

В чем суть урока, который мы называем искушением
Но где об этом сказано, спросите вы? Священное Писание указует нам путь восхождения к Богу, путь Его познания. Для этого даны заповеди блаженства. Блаженство – это то, что ожидает человека в Царствии Небесном, в жизни с Богом.

Первая ступень блаженства звучит так: «Блаженны нищие духом, ибо тех есть Царство Небесное». Входя в человека, Он обличает его состояние, показывает, что внутри у него нет ничего хорошего. Человек приходит в познание себя – это начало познания Бога. Он видит себя всего испещренного грехом и говорит сам себе: «Кто мне поможет в этом состоянии? Кто выведет меня из состояния греха, неустроенности внутренней? Кто мне в этом поможет?» – обращается к Богу. И это обращение не бывает таким исполненным радости и веселья. Оно звучит как плач. Это вторая заповедь блаженства: «Блаженны плачущи, яко тии утешатся».

Человек обращаясь со слезами, говорит: «Господи, я весь соткан из греха. Во мне нет ни одного неповрежденного сосуда внутри, ни одной клеточки. Помоги мне!» И первая ступень научает, что спасти его может только Бог. Человек ищет помощника себе в лице Спасителя. Он обращается к Нему: «Помоги мне!» Вот таков уготован нам путь восхождения в Царство Небесное.

А третье – это ответ божественного промысла на этот зов, молитву, плач. Это божественный урок; любовь, научающая нас исполнять заповедь любить Бога и ближнего. В чем суть этого урока? Часто мы называем его искушением. Искушение – это то, от чего порой хочется убежать: трудности, болезни, всякого рода укоризны… А это и есть наше очищение. Мы должны все кротко претерпеть, смириться под руку Божию и просить помощи извлечь полезное.

Следующая ступень: «блаженны алчущие и жаждущие правды», – т.е. те, которые хотят научиться любить Бога, ближнего, творить милостыню. «Блаженны милостивии»…

Бог таинственно шаг за шагом возводит нас в познание Себя, вселяется в нас, научает добродетели, соделывает нас чадами Божиими. Но это невозможно без божественной помощи, которую мы принимаем в таинстве Евхаристии. Он нас поддерживает. Он – сила. Он – энергия.
Конечно, с одной стороны печально, что многие еще не познали Христа, но хочется верить, что они спасаются каким-то другим путем, милостью Божией, совершая добрые дела. Их ни в коем разе нельзя осуждать, а сожалеть и сострадать о наших сродниках, которые еще не нашли путь спасения в лоно Церкви. Приняв от Бога силу, Его свет, мы должны стремиться делиться этими дарами с ближними. Вот так и проходит жизнь христианина в творении заповедей.

Накануне Рождества мы должны подводить итоги и задумываться над тем, кто мы, и кто есть Бог, пришедший на землю. Мы народ Божий, если мы с Ним. Он – источник жизни и сама Жизнь. Без Него внутри смерть. А с Ним – вечность. Вот какая отрада! С Ним мы идем в Царство Небесное уверенно. Трудно, крестоносно подражая Ему, но идем! Он есть виноградная лоза, а мы ветви. Без Него мы засохнем, а с ним плодоносим добрыми делами, верою, познанием Бога.

Он – Истина, Царь царствующих, Судия живых и мертвых, грядущий судить весь мир. И нам об этом никогда не надо забывать. От нас требуется сделать выбор: мы с Ним или без Него. Вот такие рассуждения накануне Рождества Господа нашего Иисуса Христа хорошо бы, чтобы каждый из нас имел.

pravmir.ru

Навечір’я Різдва

kpl

Свято Христового Різдва належить до найбільших свят нашого церковного року. Церква, маючи на увазі велич і значення цього дня, з року в рік готує вірних до зустрічі з нашим Спасителем молитвою і постом. Що ближче до Христового Різдва, то щораз частіше у стихирах, канонах та тропарях наших богослужінь говориться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син, про Його Пресвяту Матір Марію, святого Йосифа Обручника, про вертеп, зірку, ангелів, пастухів і царів.

Вершиною цього святкового приготування є навечір’я Різдва.

Історія святкування навечір’я перед Різдвом сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церковне правило, яке означувало, як святкувати навечір’я, коли воно випаде в неділю. У V ст. Синесій, єпископ Птолемаїди, а в VI ст. святий Григорій Двоєслов у навечір’я Різдва говорили проповіді.
Богослуження навечір’я Різдва є віддзеркаленням духа, з яким свята Церква йде назустріч своєму Спасителеві. Це дух прослави Божих планів щодо звільнення людського роду; дух подиву для любови й жертви воплочення Божого Слова;  дух надземної духовної радості, що хвилина нашого спасіння вже настала. Найкращим виразником того духа є стихири й канони богослужінь святвечора. На утреннім каноні третьої пісні читаємо: «Сьогодні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Творець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з ангелами безустанно співають: слава во вишніх, мир у світі… »   Світилен утрені взиває нас до поклону новонародженому Месії: «З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму, щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари, плоди добрих діл«. Стихира на дев’ятому часі каже: «Сьогодні родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння; пеленами повивається наче людина своїм єством недоторканий Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на початку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той, що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває Жених церковний, і їхні дари приймає Син Діви. Поклоняємося Твоєму Різдву, Христе, покажи нам і Твої божественні Богоявлення«.

Навечір’я Різдва має окрему службу, що зветься великі, або царські часи. Їх уклав єрусалимський патріарх Софроній (641). Царські часи служаться тричі на рік: у навечір’я Різдва, у навечір’я Богоявлення і Велику п’ятницю. Царські часи перед Христовим Різдвом укладені так, що в їхніх псалмах і в читаннях пророків із Старого Завіту зібрані головні пророцтва відносно обіцяного Месії. З Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують місце й обставини Різдва. Під час царських часів Євангеліє лежить на аналої посеред храму як символ Христа, що вже прийшов. Походження назви царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій службі завжди були присутні імператори зі своїм двором. При кінці в їхню честь співали окреме многоліття.

Как мы понимаем, что Рождество приближается. Песнопения Рождества

Не случайно, в праздник Введения в Храм Пресвятой Богородицы начинается Christos rozhdaetsyaрождественское пение. Праздник еще не наступил, но ожидание его, начавшееся задолго до этого дня, при первых звуках рождественских ирмосов, а их мы впервые начинаем петь в этот день, «Христос раждается, славите: Христос с небес, срящите: Христос на земли, возноситеся. Пойте Господеви, вся земля, и веселием воспойте, людие, яко прославися»,  теперь достигло высшего предела. Душа затрепетала, ожидая, что вот сейчас наступит рождение в мир Господа.

Правда, если на Рождестве это будет ирмос канона, то пока мы поем это как катавасию, заключение нашей канонной песни.

Да, сама Богородица оказалась тем Храмом, в котором поселился Бог, Бога Она выносила, Сына Божия Она родила, Сына Божия и Сына Человеческого.

И нам кажется, что эти слова от нас далеки, что они касаются только Богородицы. Так вот, вспомните, что писал апостол Павел:

«Разве вы не знаете, что вы храм Божий, и Дух Божий живет в вас?» (1 Кор 3:16).

Різдво 2019

Christmas_2019

Сьогодні — віддання свята Різдва Христового. Але нагадуємо, що тривають святки — період, що єднає Різдво та Богоявлення, які колись відмічали у один день. Нехай величного свята Різдва буде більше і нехай вам допоможе у тому наша фоторозповідь.

Отдание Рождества

 

Существуют три точки зрения на праздник: небесная, совместная со Христом и земная. Точка зрения Христа — это результат предвечного Совета Троицы. Совместная — это точка зрения сотрудников, причастных к Рождеству, соединяемых постом, молитвой и Христовыми трудами. Праздничная трапеза, елочные приходские спектакли, разговение и походы в гости, это взгляд на Рождество с точки зрения благочестивого потребителя.

В привычной системе координат Рождество всегда одно и тоже, разве только мы потихоньку стареем, а дети вырастают. Одни и те же дни поста, одни и те же песнопения и толкования. Один и то же сценарий детской рождественской интермедии

Но вот, что интересно, в этой интермедии мы сами с годами остаемся во времени на месте. Вифлеем, Вифлеем и еще раз Вифлеем. Почти ни кто из нас не переходит временную грань Рождества. Мы остаемся по эту сторону баррикад или по эту строну иконостаса, даже не думая встать на место тех, кто серьезно называется именем Христа .

В слове христианин корень — Христос. Так значит, мы рано или поздно нужно встать с детского стульчика и посмотреть на мир не глазами пастушков, а глазами Бога. Мы должны уметь видеть мир Его глазами. То есть, стать на Его сторону. Разумеется, что в предвечный Совет Троицы мы проникнуть не можем.

Никто точно не знает как Бог-Отец относится к Богу-Сыну и как они имеют в общении третье лицо Троицы. Это естественно, так как в в коробочке нашей головы, со ста террабайтами памяти, чисто технически не может поместиться информация о Вселенной и того, что над ней. Однако есть богословие. В нем истины открыты силой ума, но чаще силой духа или даже откровением свыше.

С появлением человека возникла некое иное бытие по отношению к Богу. Однако природа Сына не изменилась. Мы наделены подобием Бога по благодати и именно поэтому Его любовь и жертвенность устремилась и к нам. Предвечный совет любви Троицы обернулся для нас тем, что Господь преодолел границу миров и вышел из мира, который нам кажется виртуальным. Во плоти мы Его узнали как Иисуса Христа.

Итак мы видим, что мотивом Рождества для Бога стала жертвенная любовь, усвоенная им в Троице.

Жертвенность Христа неизбежно повлекла Его к Голгофе – фильтру, в котором осел первородный грех. Господь, любя нас, показал нам этот единственный путь в Рай. Идти то хочется, но страшна Голгофа. И если под этим углом посмотреть на Рождество, то оно, как первый шаг к распятию, может показаться не таким уж безудержно веселым, как это принято. Не только Голгофа, но и вся жизнь, без любви – мука и страх. Мы ищем ее и страдаем без нее и одновременно прячемся от этого чудесного дара, без которого все бессмысленно и пусто.

Взгляд холодного сердца превращает Рождество в спектакль. Спектакль в храме, спектакль после службы и буфет после представления. Но священник не массовик-затейник и не пионервожатый на общественных началах. А церковь не клуб для скучающих зрителей. Надо дать себе отчет, что мы пришли в храм не для того, чтобы развлечься и полюбоваться на своих детей, а для того, чтобы как-то начать движение к Богу, потому что в миру этому не научишься. Храм – место нашего изменения.

В норме человек никогда не выходит из храма таким, каким он вошел туда. В норме, мы должны выйти изменившимися.

Пост, как ключ зажигания в моторе, должен завести спящую душу и привести ее в состояние движения. Но придя на исповедь, мы говорим все об одном и том же. Значит мотор не завелся. Если с нами ничего не происходит ни во время поста, ни после него, то это симптом отсутствия духовной жизни. Если это так, то значит, подсознательно ни возвращение в Рай, ни Сам Бог нам не нужны. И двигаться никуда мы не хотим.

Но предположим, мы на некоторое время забылись, а теперь очнулись. Где наше место?

Господь, из горнего мира, принял на себя человеческое тело. Оно принесло Христу ощущение холода, зноя, боли, слезы и помехи связи с небом. Вместе с тем, Он показал, что при некотором усилии ни наше тело, ни весь мир не является роковым препятствием для возвращения в Рай.

С нашей стороны, через это приближение Бога к человеку, нам стало возможно принять свойства небесной природы. Нам напомнили кто мы и показали как войти обратно, что и сделали сотни тысяч святых. Наше маленькое рождество — это не только прохождение собственного пути, но помощь в его прохождении, оказываемая нашим братьям. Это также постоянный диалог с Богом, который всегда рядом и всегда готов помочь. Это личное рождество есть начало того, к чему мы были призваны Богом — быть Его подобием.

Мы по чертежам Бога, скорее ангелы и существа духовные. Христос через Свое Рождество вновь напомнил нам о том, что мы природные жители неба. Он предложил нам снова добровольно принять обратно дары Бога. Мы обладатели фантастически прекрасной небесной природы.

Но мы утратили ощущение реальности горнего мира. Мы очень плохо слышим голос нашего небесного брата ангела-хранителя. А он всегда рядом. Для нас не событие его переживания о нас. Мы очень редко слышим в сердце Голос Бога. И нам не особенно нужны и Его дары. Нам не интересна даже смерть. Мы привыкли жить без голоса неба. Мы привыкли жить в мире, где Бог далеко и высоко. И самое удивительное то, что нам это не кажется удивительным.

Но что тогда мы празднуем в Рождество? Праздник галантерейных подарков и время каникул? В самом деле, Рождество без Христа стало очень популярными и давно не кажется странным.

Или может быть это время когда мы извиняемся перед Богом за нерадивую жизнь и ожидаем, что Он как всегда простит, а мы продолжим жить как жили?

Хотя бы однажды в жизни мы должны дать себе отчет, что такое Рождество для меня, кто я и где я?

По привычке мы встречаем Рождество радуясь и печалясь вместе с Божией Матерью о грядущей судьбе Сына, стоя вне судьбы Иисуса, забыв, как мы давали обещание стать с Ним и на Его стороне. Мы ведь когда-то в самом деле хотели чтобы Его судьба стала и нашей судьбой.

В Рождественский пост мы, найдя свое место, по идее, должны были попробовать принять обратно дары, забытые нами в Раю, которые нам вернул Христос. В этот пост мы должны были прийти в восторг от благодати, снова оказавшейся в наших руках. Мы должны были содрогнуться от силы вернувшейся божественной любви, дарованной нам при крещении и благополучно забытой на года. Мы должны были сломать этот сундук греха, где эти Божественные дары были спрятаны. И главное, нас должно были привести в спокойствие и умиротворение «неожиданная» близость Бога. Но произошло ли это во время поста?

Не редкость принимать такую исповедь:

– Грешен: нарушил пост….

– То есть вы были злы, грубы, жадничали, никого не любили и с Богом не беседовали…

Пауза

– Я вкусил скоромное….

– Но ведь вы, кажется, готовитесь к Рождеству как христианин? Это пастушки и волхвы не ведали Христа. Они не знали, что такое быть Христовым и принесли плоды земли. Но мы христиане носим на себе Имя Христа и должны были подражать Христу, прежде всего в духе. В чем вы уподобились Ему этим постом? Что принесете вы Богу на праздник кроме съеденной травы и рыбы?

Сидя на детском стульчике в партере приходского театра мы думаем, что думать тут совершенно не о чем. Кажется, что Бог, как настоятель, будет нам разыгрывать спектакль, а мы как зрители в этом театре жизни будем только позволять развлекать себя аниматору и кивать головой.

Бесконечная ролевая игра в пастушков с овечками на руках, прилична детям. Это нужно им для вхождения в мир истории большей, чем их маленькая собственная жизнь. Для взрослых христиан естественно понимание своего уникального места в этом мире, определяющегося активным сотрудничеством с Богом. Приняв на себя славу и честь имени Христа, нам также как и Ему, необходимо войти в реальный мир с реальной любовью. Для нас Рождество и пост должны были бы стать развиртуализацией нашей веры. Это время, когда мы должны были не только принять, но и конвертировать дары, полученные нами от Бога, в реальные дела.

Говорят, что взрослые отличаются от детей стоимостью игрушек. Мужчинам считается приличным играться в дорогие машинки и в вышибалу. Женщинам — поздние «дочки- матери» и куклы. Но ведь жизнь не игрушка. Пора встать с детского стульчика и вспомнить о своем небесном величии и призвании. Пора посмотреть на Рождество глазами Христа. Пора, спохватившись, прийти к Христу с первыми плодами работника, вошедшего в ум после долгого безделья. Прийти на праздник хотя бы работником одиннадцатого часа.

священник Константин Камышанов

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Самое важное, я думаю, – хранение мира в сердце. Любой ценой не допускайте в сердце тревогу. В нём должны царить мир, безмолвие, тишина. Мысленный хаос – это состояние падших духов. Наш ум должен быть собран, внимателен, сосредоточен. Только в такой ум может вселиться Бог. старец Фаддей Витовницкий
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2021. Всі права захищені.