fall_2017_2.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Записи с меткой «Крест»

ВМІТИ НЕСТИ СВІЙ ХРЕСТ

Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її (Мк. 8,35). Ці слова Христові, слова великої важливості і глибини, у багатьох можуть викликати незрозуміння. Бо ж ми бажаємо спасти свою душу, а Господь каже, що якщо ми будемо до цього прагнути, то погубимо її, і для того, щоб спасти душу, потрібно її,– погубити заради Самого Господа Ісуса Христа і Євангелія.

Що ж це означає? Як це зрозуміти? Звичайно, в словах Христа не може бути нічого суперечливого. Потрібно вміти правильно їх розуміти. І ось яку відповідь дає нам на це непорозуміння Сам Господь: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16, 24). Ось якщо це виконаємо, то душу свою спасемо. Що ж потрібно для того, щоб виконати ці слова Христові? Що означає зректися себе?

Зректися себе – це означає повністю відмовитись від свого розуміння шляхів життя, від того, до чого ми прагнемо за велінням нашого серця, повністю відмовитись від своєї волі, від свого розуму. Чи є в цьому щось дивне, таке, яке не можна виконати? Звичайно ні.

Коли ученик вчиться у майстра ремесла, то він повинен повністю керуватися вказівками майстра, він не сміє видумувати нічого свого, ніяких своїх способів праці. Він повинен без заперечень слухатись майстра, виконувати його накази і робити так, як наказує майстер, не роблячи відступлення від вказівок. Так і ми повинні стати слухняними Господу Ісусу Христу, і слухняними до кінця, слухняними до смерті.

Потрібно зосередитись, і поглибити свій духовний погляд, і добре, чесно придивитися в потаємні місця своєї душі. І так кожен грішник побачить, що там відбувається. Там темрява, там кишать змії – змії неправди, блуда, заздрощів, гордості, об’їдання, крадіжок і навіть вбивства. І немає їм числа.

Хіба ми не ненавидимо змій, не остерігаємось їх? Хіба ми будимо любити змій, які гніздяться в нашому серці? Ми повинні зненавидіти їх, повинні зненавидіти свою душу, якщо в ній кишать змії. В нас мало є того, що заслуговує на любов. У всякому грішнику є багато того, що заслуговує ненависті. І потрібно запалати цією ненавистю. Якщо на ваших плечях опиниться брудне сморідне рубище, хіба ви не скинете його, не затопчите ногами? Акщо грішна людина погляне в свою душу, то вона побачить, що одяг її душі подібний до цього сморідного рубища. І їй стане огидно, бридко, вона зненавидить це рубище, вона зненавидить душу свою, яка так огидно одіта.

Бачите, немає нічого страшного в цій вимозі Христовій про те, щоб той хто бажає йти за Ним зненавидів свою душу. Потрібно зненавидіти свою гординю, самозакоханість, які наказують нам будувати своє життя по своєму, ставити в своєму житті особисті цілі, будувати плани. Потрібно все це відкинути, розірвати цю павутину в поросі, з усім попрощатися. Потрібно зректися соєї волі, своїх планів, свого розуму і смиренно нахилити шию під легкий тягар Христа. Потрібно Господу Ісусу Христу протягнути трепетну руку і до Нього взивати: « Господи! Не буду йти своїм шляхом. За Тобою піду, Ти мене веди!»

Потрібно до кінця беззаперечно підкорятись волі Христа. Тільки тоді стане для нас можливим слідування за Христом. Якщо Господь веде нас туди, куди йшов Сам, якщо Господь вимагає від нас, щоб ми взяли свого хреста і йшли за Ним, то куди ми підемо?

Якщо на нас покладений хрест, то звичайно, ми підемо не на весілля, не на свято, а туди, куди повинні йти злочинці, які несуть свій хрест. Ми повинні йти слідом за Ісусом Христом на Голгофу, до кінця, навіть до смерті.

Якої ж смерті вимагає від нас Господь? Фізичної чи смерті на хресті, яку Сам Він перетерпів? Ні він вимагає другого. Він вимагає, щоб ми були слухняні, смиренні, щоб ми наслідувли Його, Того, Який умалив Себе: «Він, будучи образом Божим не вважав за захват бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної»(Флп; 6–8). Як Він був слухняним Отцю своєму, так і ми до кінця повинні бути слухняні Йому.

Він веде нас на смерть, але не таку, від якої повинно тремтіти наше серце. Він вимагає від нас, щоб ми виконали слова: « Але ті, що Христові є, плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями»( Гал. 5,24). Він вимагає від нас, щоб ми розп’ли на хресті і умертвили нашу плоть, наші пристрасті. Він вимагає, щоб ми розп’яли на хресті свої гріхи, як Він пригвоздив гріхи всього світу до Хреста Свого. Він вимагає, щоб ми не тіло наше пригвоздили до хреста, а щоб розп’яли стару людину, котра знаходиться під владою диявола, ми зненавиділи, щоб скинули її, як грязну стару одіж і щоб почали нове життя, життя відродженої людини, щоб ми спасли свою безсмертну душу, призначену для спілкування з Богом.

І це повинні виконати, бо інакше, не може серце наше очиститись, не може засяяти в ньому серце Христове. Для того, щоб засяяло сонце, повинна розсіятись нічна темрява. Для того, щоб було свіже повітря в помешканні, воно повинно бути очищене від усякого бруду. Так і ми якщо не відкинемо всієї скверни, якщо не розіпнемо на хресті нашу плоть, як зітлівшу в похотях, як ми можемо йти за Христом? Це абсолютно необхідна умова.

Але, якщо ми почнемо цю велику справу, то на нас чекає важка і довга боротьба, тому що та стара людина, яку ми відкинули і розп’яли – це лютий звір. І чим більше ми будемо його бити і розпинати, тим завзятіше він буде огризатися. Він небезпечний для нас, він ніколи не залишить нас в спокої. І на нас чекая боротьба з цим звіром до кінця нашого життя.

З житій святих ми знаємо, що всі вони до кінця своїх днів вели незкінченну боротьбу зі своєю старою людиною, яку вони розіп’яли на хресті.

І така боротьбав чекає на кожного з тих, хто вирішив виконати слова Христові і зректися себе. Його чекає довгий, тяжкий, тернистий шлях, без зупинок, бо зупинитись в духовному житті означає піти назад, втратити все те добре і святе, що було придбане. Потрібно поспішати, потрібно неухильно, неустанно йти вперед.

Хто був вище святого апостола Павла, який був взятий до третього неба і бачив блаженство праведних, хто може зрівнятися з ним у його рішучості розп’яти плоть свою, хто зможе сказати, як він: « …вже не я живу, а живе у мені Христос, для мене весь світ розіп’ятий на хресті»(Гал. 2,20). І ось подивіться, що говорить цей великий чоловік: « Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тільки забуваючи те, що позаду я пориваюсь вперед»(Флп.3,13). Він мчить вперед, спішить, хіба нам не потрібно бігти, якщо оберемо той шлях котрим він йшов і котрий вказаний Господом Ісусом Христом! Ось що означає зректися себе і йти слідом за Христом.

А що означає взяти хрест свій, – бо Господь говорить, що кожен з нас повинен взяти свій хрест? Які в нас хрести? Хрести бувають різні у різних людей, тому що для кожного приготований Богом свій хрест. Дуже важливо, щоб ми зрозуміли, що таке наш хрест. Дуже важливо, щоб ми взяли саме той хрест, який запропонований нам Богом. Дуже небезпечно є самим для себе вигадувати хрести, а це буває часто.

Які хрести приготовані для більшості з нас? Хрести прості, не такі, які несли мученики, не такі, які до кінця життя несли подвижники в пустелі. Наше життя, життя всіх людей, є горе, печаль і страждання, і всі ці горесті, печалі і страждання нашого мирського, суспільного і сімейного життя і формують наш хрест. Хіба мало завдають страждань невдалий шлюб, невдалий вибір професії, тяжкі хвороби, приниження, безчестя, втрата власності, що нас переслідують? Все зле, що творять нам люди, ревнивість подружня, – хіба це не хрест наш?

Такі страждання несуть і зобов’язані нести всі люди, хоча вони цього зовсім небажають. Люди, що ненавидять Христа, люди, що відкидають шлях Христів, всеодно страждають, але нарікають і не хочуть нести хрест.

У чому ж різниця між нами і тими християнами, які покірно несуть свій хрест? Різниця в тому, що християни несуть його покірно, в тому, що вони не хулять Бога, а смиренно, схиливши свою голову, несуть до кінця свого життя тяжкий Хрест, йдучи вслід за Господом Ісусом Христом, несуть його заради Нього і Євангелія, несуть його з гарячої любові до Христа, тому що розум їхній і все бажання у полоні євангельського вчення. Для того, щоб виконати це вчення, щоб йти по шляху Христовому, потрібно покірно і неустанно нести свій хрест, не проклинаючи його, а благословляючи, виконуючи завіт Христів, зрекаючись себе і йдучи за Христом. По вузькому шляху, котрий веде в Царство Небесне. А ми всі хочемо, щоб життєвий шлях був широким, просторим, без усяких тернин, бруду, каменів і ям, щоб він був устелений квітами. Але Господь показує нам Новий шлях – шлях стражданнь.

Нам потрібно знати, що на цьому шляху, яким би він не був тяжким, – якщо ми всім серцем звернемось до Христа, – він Сам дивовижно буде допомагати нам; Він буде підтримувати нас, коли ми будемо падати, підкріпляти, підбадьорювати і утішати нас, І тоді зрозуміємо ми слова святого Апостола Павла про те, що: «…короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу.»(2Кор.4,17), тоді ці страждання нашого короткого життя будуть для нас легкими стражданнями.

Коли ми пройдемо цей шлях, котрий тільки на початку здається страшним і тяжким, коли відчуємоукріпляючу нас Божу благодать, тоді радісно і зі смиренням будемо нести хрест свій, знаючи, що цим відкриється для нас вхід у Царство Небесне.

Нехай сподобить всіх Господь наш Ісус Христос вічною, славою, безкінечним життя з Ним, з Його Отцем і Духом Святим і зі всім сонмом святих Ангелів.

святитель Лука Кримський

Воздвиження — 2020

Vozdvyjennya-2020

 

Неповторний чин Воздвиження Хреста Господнього поєднує у собі велич згадуваних подій і покаянні відчуття. Саме тому віряни чекають на нього з року в рік. Ось так ми запам’ятаємо вчорашнє богослужіння.

Святкуючи Воздвиження Хреста

26_09_2019

«Прийдіть, христоімениті люди, складе́мо похвалу Чесному Хресту, на ньому ж Христос, Цар Слави, руки простягнувши, підніс нас до колишнього блаженства, яке втратили ми через оману змія. Ти ж, о Пресвятий Хресте, маючи дану тобі силу Розíп’ятого Христа, спаси і збережи від усяких бід тих, хто з любов’ю взиває до тебе:

Радуйся, Чесний Хресте, всерадісне знамення нашого спасіння».

(з акафіста Животворчому Хресту Господню)

ОТРИМАННЯ ХРЕСТА І ЙОГО ВТРАТА

Що ми просимо в Бога? Найчастіше ми просимо забрати хрест. Ми щосили хочемо від нього позбутися. А нам добре б навчитися любити Бога і Його хрест.

Хресні труди ми називаємо сумним словом – спокуса. Тоді як хресний труд – це необхідна вправа в нашому благочесті і святості.

Ці вправи нам найчастіше задаються як найпростіше завдання: полюбити батьків, полюбити дітей. Тим, хто досконаліший, завдання дається складніше: полюбити Батьківщину чи роботу. Ну, і в ідеалі, перед смертю ми повинні навчитися любити наших ближніх. Чи, що найвище, – любити ворогів.

І в результаті нам добре б навчитися любити Бога і Його хрест.

Любити ми не вміємо і не хочемо. Тому Господь змушує нас не губити свою душу і посилає обставини, що вимагають вибору.

От, не любив дитину, а вона захворіла, і ти раптом розумієш, як вона тобі дорога. А до цього кричав на неї або, борони Боже, бив. Але в хворобі відкрив у собі любов.

Сам захворів. Важко і довго. Покинули думки про гроші та забави і стало ясно – єдине, що треба: любов. Сам став розуміти, що немає тобі нічого дорожчого за рідних і близьких і що безглуздий був, коли замість того, щоб насолоджуватися бесідою з любимими, півжиття дивився телевізора. Замість того, щоб жити своїм життям, щодня впадав у ступор і дивився кіношні сни і марення. Адже коли будемо помирати, кожен ковток повітря нам буде на вагу золота. Питається, навіщо ми намагаємося спастися? Щоб знову сісти біля телевізора?

Основний сенс нашого життя – підготуватися до життя з Богом. Такі, як ми є, ми Богові не потрібні – ледачі і лукаві. Таким, якими ми є, Христос теж не потрібен – занадто хороший і вимогливий.

Ми просимо відняти від нас спокуси, для того, щоб не хворіти, спокійно жити, ні в чому не мати потреби, хочемо, щоб усе відбувалося за нашою волею. Але як тоді ми навчимося любові, якщо душа спатиме?

Як до нас увійде Бог, якщо ми закриємо всі двері свого серця і розуму від сторонніх дій? Ніяк. Є рідкісні люди, яким блага світські на благо. Як, наприклад, цар Давид або Мелхиседек, який одночасно був царем і священиком. Але, в основному, ні. На жаль, ми не витримуємо спокуси спокоєм і достатком. Це набагато сильніша спокуса, ніж випробування бідністю і хворобами. Легше верблюдові пройти через голкове вушко, ніж ситому і байдужому навчитися любові.

Не тому Господь посилає нам ці уроки любові – спокуси, що Йому подобається нас мучити. Не для того Він прийшов, щоб знущатися з нас. А для того, щоб допомогти нашій душі спастися від хвороби жадності, розпусти, пияцтва і самозакоханості.

Відмова від вимог плоті, відмова від злості, відмова від брехні важка. Буває, змія линяє і їй дуже важко скинути стару шкуру. Буває, раз у житті линяє орел. Він тяжко втрачає пір’я, дзьоб і кігті та іноді навіть гине. Але якщо виживе, оновлюється. В одному з псалмів так і співається: “Оновиться, подібно орляті, юність твоя” (Пс.102:5).

Ось це розп’яття своїх пристрастей і є наш хрест Христовий, який ми прийняли при хрещенні. На жаль, більша частина з нас хреститься в дитинстві, коли нас ніхто не запитує, чи хочемо ми хреста чи ні. За нас вирішують, що ми хочемо. І дають за нас обітниці і клятви вірності Богові. І дають, не запитавши нас, наш хрест.

Наша рідня дає нам хрест у дитинстві і думає: це для того, щоб дитина не хворіла і все в неї було добре. І ми ростемо і теж думаємо, що хрест на те, щоб не хворіти і гроші були. Як раптом приходить правда життя.

Правда життя в тому, що цей світ, видимий і невидимий, створений для нашого щастя. Тільки для щастя бути разом з Богом існують храми, служба і священики з архієреями. Тільки для цього. І ні для чого більше. А на церквах стоять золоті хрести як нагадування нам про те, що щастя не дається дарма. Що за нього потрібно заплатити – своєю злістю, яку треба викинути. Що за нього треба заплатити брехнею, яку теж треба викинути геть. Увесь цей бруд віддирається важко. Але жити з ним важко на землі, а на небі зовсім неможливо. І як змії рогатка, де вона залишає шкуру, – то для нас хрест, на якому ми повинні залишити своє зло.

Але набувши хреста, ми можемо його втратити.

Ми втрачаємо хреста, який безглуздо прийняли в дитинстві, якщо хресні і батьки не прищепили нам свідому любов до хреста.

Ми втрачаємо його всім народом, якщо не навчилися в Церкві любити хреста.

Втративши Хрест, на якому був розіп’ятий Христос, Єрусалим перетворився на розвалини. Так нехай же пам’ять і любов до хреста не дасть перетворитися на такі ж розвалини нашій душі. Для цього потрібно бажати бути щасливим з Богом і прагнути боротися зі своїм злом, очищаючи в серці місце для любові.

священик Костянтин Камишанов

Текст праздничной службы на Воздвижение

Праздник Воздвижения Креста Господня отличается уникальными особенностями богослужения, которые нигде больше не повторяются. Предлагаем вам текст службы с переводом, чтобы ни одно слово не прошло мимо нас и мы встретили праздник таким, каким он подарен нам Церковью.

14 серпня — потрійне свято та початок Успенського посту

14 серпня Православна Церква відзначає відразу три значущих події духовної історії: Винесення животворящого Хреста Господнього, Перший Спас, або – Святкування Всемилостивому Спасу і Пресвятій Богородиці, та пам’ять ветхозавітних мучеників за віру Маккавеїв.

Почнемо з останнього – адже саме від імені цих мучеників, а зовсім не від маку, який освячується, і походить одна з найбільш розповсюджених назв цього дня.

Маккавеї – відомий своїм благочестям давній юдейській рід. Коли в Ізраїлі вже вкотре запанували язичницькі звичаї, вони своєю кров’ю довели відданість монотеїзму – вшануванню Єдиного Бога.

Справа в тому, що в ІІ столітті до Різдва Христового єврейський народ, а особливо його очільники, черговий раз підпали під чари масової культури, якою на той час була культура грецька. Скрізь вводилися грецькі звичаї: театр, олімпійські ігри, присвячені еллінським богам, і, звісно ж, релігія, а саме – язичництво. Тодішній юдейський володар — сирійський цар — навіть взяв собі грецьке ім’я – Антіох Єпіфан, і почав привчати народ до еллінського ідолопоклонства, пішовши на таке зухвале кощунство, як встановлення в Єрусалимському храмі статуї Зевса.

Опір своїм планам він зустрів в особі родини Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Алима, Маркела, матері їхньої Соломонії і вчителя їхнього Єлеазара. Мученики зволіли радше вмерти під час катувань, аніж зрадити свою віру в Єдиного Істинного Бога.

Їхній подвиг звершився в 166 році до Різдва Христового. Він надихнув Юду Маккавея підняти народне повстання проти Антіоха, яке завершилось перемогою над царем-ідолослужителем.

***

Інша складова дня 14 серпня дає відповідь, чому цей день зветься Першим Спасом.

Саме цього дня в далекому 1164 році відбулися дві битви – греків із сарацинами, а русичів – з язичниками – волзькими болгарами. В обох битвах перемогу здобули війська християн, а після бою і в стані греків, і в стані русичів воїни спостерігали дивне знамення від образів Спасителя і Богородиці, сяйво від яких осіняло війська.

З’ясувавши, що це трапилось в один день, грецький та руський правителі встановили свято на згадку про цю подію.

***

І, нарешті, головна подія цього дня – Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього. Походить це свято з Візантії.

Зазвичай у серпні траплялось у народі багато хвороб, тож візантійці, з пошаною зберігаючи в себе визначну святиню, утвердили звичай цього дня виносити Чесний Хрест Господній, осіняти ним вулиці Константинополя та молитися Богові про дарування зцілення і відвертання хвороб. По щирих молитвах віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії.

Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.

***

Вітаємо із святом та початком Успенського посту, який триватиме рівно 2 тижні — до свята Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня.

Щиро бажаємо вам, шановні брати й сестри, освятити не лише Божі дарунки нового врожаю, а й передусім – власні тіла і душі, вірно поєднуючи зовнішнє та внутрішнє. А знаряддям для цього нехай стануть достойне несення свого Хреста, твердість у збереженні віри, та постійна пам’ять про Образ нашого Спасителя, Який повинен завжди жити в кожному серці.

Неделя после Воздвижения

В Евангелии есть такое страшное место, которое, когда читает человек, всегда для него как Страшный суд. – Кто хочет за Мной идти, да отвергнется себя, возьмет крест свой и за Мной идет … Вот такие страшные слова, которые совершенно отражают суть духовной жизни и до конца каждого из нас обличают, до конца каждого из нас пронизывают, каждого из нас делают совершенно безответным перед Богом. Потому что Крест Христов совершенным образом определяет человеческую суть, определяет сердцевину его бытия, определяет его жизнь.

Каждый из нас этот крест носит на себе, каждый из нас этим крестом ограждается. Под словом крест каждый из нас понимает что-то свое, конечно же. В основном это груз неразрешимых проблем, которые нас в этой жизни как бы убивают, не дают нам жить, всячески раздавливают нас. Эти проблемы мы называем своим крестом и мучаемся ими. И для нас, по нашему человеческому понятию, крест – это мука.

Крест это действительно мука. Это орудие муки, это тот инструмент, который в древности был самым мучительным орудием казни. Это действительно так. Но это орудие муки для христиан является радостью. Мы поем: «Се бо прииде крестом радость всему миру». И всячески крест этот мы почитаем, носим его, укрепляем им свою веру. И тем не менее, что же такое крест? Как жить с этим крестом? Что он значит в жизни христианина?

Один мудрый христианин сказал: Кто живет без креста, тот живет без надежды. Потому что жизнь этого человека — это постоянный уход от Бога, постоянное прятание в суеты этого мира, желание сбросить с себя ответственность, забить свою голову, свое сердце только внешними удовольствиями и призрачными мечтами. Такой человек не имеет надежды, никакой надежды.

А если человек несет крест, он такую надежду имеет. Потому что жить по кресту Христову — это не просто начать свою жизнь с нуля, это не просто начать свое движение к Христу с какой-то точки из ничего, – это возможность идти за Господом из самой страшной пропасти, последовать за Христом и изменить свою жизнь из такого состояния, когда человек уже и человеком называться не может. Это возможно только с помощью креста Христова. Этот крест, который каждый из нас обязался нести за Господом нашим. Это дает нам потрясающую надежду на то, что мы, собранные здесь, такие немощные, часто отягченные совершенно неразрешимыми проблемами в нашей жизни, изломанные прошлыми грехами, имеем возможность, взяв крест, совершенным образом измениться, совершенно преобразиться, выйти из смерти в жизнь, возродиться и воскреснуть в Господе нашем Иисусе Христе. И вот это и есть величайшая радость, счастье жизни христианской. Потому что наша жизнь – спасение в нашей надежде, потому что Господь Своим крестом, на котором Он распялся, дошел до таких глубин падения, что пронзил этим крестом всю сердцевину человеческого отчаяния и греха. Не осталось ничего, что бы этот крест не победил, что бы он не сломил. . И не осталось ничего такого, до чего бы этот крест не достал, не дотянулся бы своей тягой к жизни и бессмертию.

И поэтому наш крест является единственной нашей надеждой на спасение, единственным нашим упованием на то, что наша жизнь изменится, если мы этот крест возьмем и за Христом его понесем. Это и значит – суметь отвергнуться себя. Это и значит суметь отбросить все, что мы называем своим, но что на самом деле не наше: грехи не наши, пристрастия не наши, изломанность души, смертность – не наша, это не то, что Господь нам дал, потому что к Богу это не относится, а что не относится к Богу, не может относиться и к нам. И как бы это к нам ни приросло, как бы это ни стало нашей маской, которая исказила наше собственное лицо, и каким бы образом это ни стало нашей кожей, но это не наше. Этого надо совлечься, как бы больно, как бы мучительно, как бы страшно это не было. Если мы сумеем так вот совлечься себя, отбросить себя, не испугаться погубить вот эту свою надуманную, пустую, бессмысленную жизнь, тогда мы приобретаем Христа, тогда мы приобретаем истинную жизнь вечную, которую Господь нам даровал своим распятием и своим воскресением.

протоиерей Алексий Уминский 

Свято Хреста

27_09_2018

 

Хрест Господень став символом перемоги там, де все обіцяло поразку. Найстрашнішу кару прийняв Безгрішний і віднині пропонує нам замість гріха — прощення, замість смерті — воскресіння. Відтоді і назавжди Його Хрест даруватиме кожному сили та надію.

БЛАГОСЛОВЕНИЕ НАШЕГО КРЕСТА

В Православной Церкви боль и всякого вида злострадание для верующего человека вовсе не упраздняются, но они принимают совершенно новое достоинство, они в ней преображаются. Нашим мужеством, терпением, нашими молитвами и постоянной памятью о Боге эта горькая чаша постепенно преобразуется в сладостную чашу бессмертия. По этой причине боль уже не является для христианина источником страха и ужаса, но широким поприщем для подвига и борьбы. Возьмем пример со спортсмена, бегущего на соревнованиях и выигравшего состязания: когда он получает награду за победу, то от радости забывает весь напряженный труд подготовки к соревнованиям. Так и борец Христов, предвидя «хотящую открыться Славу Божию» и будущее воздаяние в Царствии Небесном, забывает горечь страдания и самой смерти.

Следовательно, мы должны великодушно переносить этот «бег» предстоящего нам подвига терпения искушений, скорбей и испытаний, прося подкрепления и утешения у Спасителя, «взирая на начальника и совершителя веры Иисуса, Который, вместо предлежавшей Ему радости, претерпел Крест» (Евр. 12:2).

И страдание, этот великий дар людям от Бога, если мы будем принимать его правильно, станет для нас причиной благословения. Что бы мы ни претерпели в сем веке, все это не может сравниться с будущим вознаграждением в Царствии Божием, как сказал апостол Павел: «Нынешние временные страдания ничего не стоят в сравнении с тою славою, которая откроется в нас» (Рим. 8:18). Если кто-либо захочет получить в этой жизни ответ на вопрос, по какой причине Бог попустил ему такое-то обстоятельство, то его ум непременно наполнится тысячами вопросов «почему?»; если же он будет смотреть на свои болезни как на необходимое испытание, посланное ему Богом или для очищения, или для усовершенствования, или для получения венца в будущей жизни, то он примет чащу страданий как благословение от руки Господней.

Вот ответ человеку от Бога. Господь не дает человеку ложных заверений, что Он упразднит страдание, но обещает ему, что Он преобразит его боль и из проклятия сотворит благословение и утешение.

Да не думает никто, что святые не испытывали страданий и не подвергались телесным болезням. Доказательством нам служат слова святого Исаака Сирина, который в одном из своих творений говорит: «Видишь эти бесчисленные полки святых Церкви? Никто из них не взошел на Небо, живя в удовольствии, но все они взошли туда многими скорбями», терпеливо неся посланный им от Бога крест.

Каждый из нас несет свой крест, все мы, абсолютно все без исключения, кем бы мы ни были, какое положение в обществе мы бы ни занимали, в каком конце Земли мы бы ни находились. Но даже если некоторым Господь и не посылает крест терпения болезни, все равно он подвергается различным скорбям, потрясениям, несет крест своих грехов, борется со своим внутренним врагом – «ветхим человеком», мучающим его.

На этом темном, бескрайнем просторе только Единый может осветить наш путь, и этот Единый, конечно же, наш Господь Иисус Христос, распятый на Кресте за каждого человека, Свет и утешение людям, несущим свои кресты вслед Него. Это Тот, Кто обращается в Святом Евангелии ко всем скорбящим, больным, страдающим: «Придите ко Мне все труждающиеся и обремененные, и Я успокою вас» (Мф. 11:28).

митрополит Лимассольский Афанасий

14 серпня — свято животворчої сили Хреста

14_08_2018
В цей день ми традиційно згадуємо, на що Господь пішов заради нас і що ми можемо зробити заради нього, на прикладі мучеників Маккавеїв. Під час проповідей отці наголошували на тому, що шлях особистого подвигу не потребує обов’язкового мучеництва. Найважчі кроки духовного подвигу робляться у повсякденному житті, коли ми вчимося пріоритетам, коли віддаємо власний час або Богові, або буденному. Їхні слова підтверджувала велика кількість присутніх, що прийшли зустріти свято навіть у робочий день.

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Тщетны молитвы и подвиги человека, питающего в сердце злобу на ближнего и желание мщения. преподобный Исаия Отшельник
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2020. Всі права захищені.