fall_2019.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

СЛЬОЗИ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Про Пресвяту Богородицю в Євангеліях сказано не так вже багато. Нічого не говориться там про Її народження на світ. Але таке велике серед християн шанування Пречистої Діви і Матері Спасителя нашого, така сильна любов до Неї, що майже з найперших віків церковне передання зі старанністю збирає відомості про Її земне життя.

Одне з таких джерел – апокрифічне Протоєвангеліє від Якова, написане, як передбачається, у 2 столітті (можливо, воно є найдревнішим текстом, що засвідчує шанування християнами Богородиці), – розповідає про Її вічне дівоцтво і представляє Її як нову Єву. Протоєвангеліє, авторство якого приписується апостолу Якову, родичу Христовому, оповідає про дитинство і юність Діви Марії та про події під час народження Спасителя.

Ми з вами, звичайно, розуміємо, що формальної історичної точності фактів в апокрифах шукати не слід, але там є щось не менше, а може, і важливіше: те, що дає поживу люблячому християнському серцю, що укріплює його віру, підбадьорює його сподівання.

«У дванадцяти колінах Ізраїльських був Йоаким, дуже багатий чоловік, який приносив подвійні дари Богові, кажучи: Нехай буде від багатства мого усьому народу, а мені у відпущення в умилостивлення Господові.

Настав великий День Господній, коли сини Ізраїльські приносили свої дари.

І виступив проти нього (Йоакима) Рувим, сказавши: Не можна тобі приносити дари першому, бо ти не створив потомства Ізраїлю.

І засмутився дуже Йоаким, і став дивитися родовід дванадцяти племен народу, кажучи: пошукаю в дванадцяти колінах Ізраїльських, чи не я один не дав потомства Ізраїлю.

І дослідивши, з’ясував, що всі праведники залишили потомство Ізраїлю.

Згадав він і про Авраама, як у його останні дні Бог дарував йому сина Ісаака.

І так гірко стало Йоакиму, і не пішов він до дружини своєї, а пішов у пустелю, поставив там свій намет і постив сорок днів і сорок ночів, кажучи: не увійду ні для їжі, ні для питва, доки не зглянеться на мене Господь, і буде мені їжею і питвом молитва.

А дружина його Анна плакала і ридала, кажучи: сплачу я своє вдівство, сплачу мою бездітність».

Слізна молитва бездітних праведників, як далі ми читаємо в Протоєвангелії, була почута: ангел сповістив їм про те, що в них народиться чадо, яке зніме з них ганьбу бездітності і, мало того, принесе спасіння всьому світові.

Подібно до прабатька Авраама і Сарри, а згодом – Захарії і Єлисавети, народження дитини в Йоакима і Анни тоді, коли подружжя вже зневірилося її мати, стало прямим даром Божим. Не просто Його відповіддю на палкі благання чи навіть – на неухильну суворість дотримання заповідей, даних усьому Ізраїлю, але частиною дуже важливої речі: особистих, живих і неформальних, сповнених любові, шанування, іноді – ревного запитання, завжди – уміння слухати і послуху, стосунків з Господом, того, що мовою Священного Писання іменується «ходити перед Богом».

Саме ці особисті стосунки і є основа головної заповіді Божої, заповіді про любов. І якщо застосувати її до сім’ї, до ситуації чоловіка і жінки, чоловіка і дружини, то звучить вона так: «Любити Бога усім, що в тобі є, і свою другу половину як самого себе».

В різних брошурах і статтях, які в множині видаються під церковною егідою, ми читаємо, що єдина мета і виправдання шлюбу – дітородіння. Проте недаремно вінчання виділене Церквою в окреме таїнство. І ключові слова, які звучать при вінчанні в молитвах священика і читанні апостольського послання, нагадують нам заповідь Божу про те, що дітям належить відліпитися від батьків, стати самостійними особами, чоловіку і жінці – знайти один одного і стати єдиною плоттю.

Зовсім не перше місце в шлюбі займає просте біологічне продовження роду, сенс любові між чоловіком і дружиною – куди вищий і глибший. «Друга половина, знайти свою половинку» – народна свідомість знайшла саме ці, дуже точні, слова, щоб позначити любов між чоловіком і жінкою, охарактеризувати шлюб саме як з’єднання двох осіб, призначених від створення світу бути єдиним цілим, союз, встановлений Самим Богом.

Коли ми звертаємося до першоджерела – книги Буття, до розповіді пророка Мойсея про створення світу і людини, ми бачимо, що людина, «А-адам а-рішон», першолюдина, від якої згодом розмножилися всі племена і народи та бере початок кожна жива людська душа, створена єдиною особою. Чоловічий і жіночий початок таємничо сполучений у ній воєдино.

Яким був образ Адамового життя до появи Єви – про це в Біблії говориться мало, але ми знаємо, що з’явилася Єва саме через таємниче відділення її від Адама. Чоловік і жінка, «іш» і «іша», колись були єдиним цілим. «Ребро Адама», те, що іноді в обивательському розумінні так прямо і уявляється як реброва кістка (пам’ятаєте старий плоский жарт: баба – дурна, бо з ребра створена, а в ребрі кісткового мозку немає…), мовою першоджерела звучить як «цела» – бік, грань особистості першолюдини.

З тих самих пір сенс земної любові між чоловіком і жінкою, пошук «своєї половинки» – глибинне прагнення знову набути колись втраченої повноти і цілісності. Шлюб – союз, в якому двоє мають стати одним, не втрачаючи при цьому своєї особистості, але набуваючи чогось нового, більшого.

Аналізу приземленим розумом це таїнство до кінця не піддається, подібно до таїнства з’єднання двох природ Христових в одній неповторній Особі, але проте було і залишиться однією з Богом даних основ існування людини на землі. А от дітородіння, варто зауважити, хоча і воно – теж великий дар Божий, з’явилося вже пізніше, після гріхопадіння, після того, як почався нелегкий і довгий шлях перших людей у земній юдолі. І саме ім’я «Єва» (Хава), «та, яка дає життя», жінка отримала від свого чоловіка вже будучи поза межами Едемського саду.

Дітородіння з’явилося пізніше – але ми з вами ніскільки не хочемо зменшити його значення. Навпаки, історія Йоакима і Анни, що в основних рисах повторює біблійні історії інших дивовижних дітородінь, повна глибокого сенсу: шлюб лише тоді принесе благословенний плід, коли єдині між собою двоє – стануть єдині з Третім, коли чоловік і дружина, які приліпилися один до одного любов’ю, приліпляться любов’ю до Бога.

Якщо двоє не набули Бога (по-справжньому, а не формально, виконуючи «за традицією», з корисливих або політичних міркувань, ті чи інші релігійні приписи), не вступили в Його Царство, не набули вічного життя – то їх союз так і залишиться союзом смертних, що триває не далі спільної для всіх могили, і всі їх дітородіння будуть просто появами в підмісячний світ ще одних смертей.

…Сьогодні – день народження Діви Марії, Матері нашого улюбленого Спасителя. Ми знаємо, що Спаситель – у нас один. Проте ми і до Неї осмілюємося звертатися з молитвою: «Пресвята Богородице, спаси нас!», – нехай це і не узгоджується з буквою догматів. Але узгоджується – з їх духом, з правотою люблячого, віруючого серця.

священик Сергій Круглов

Оставить комментарий

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • После грехопадения человек утерял и способность познания Бога, как вообще утерял себя, и только пришествие Спасителя в мир дало человеку возможность восстановить свою способность Богопознания. священник Александр Ельчанинов
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2019. Всі права захищені.