Mottisfont_Abbey_Garden.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

ЩО МІНЯЄТЬСЯ, КОЛИ МИ СТОЇМО В ХРАМІ З КОШИКАМИ ЯБЛУК

preobr2014 (10)

Свято Преображення Господнього, одне з найулюбленіших у православному народі. Гора Фавор, нестворене світло, слава Христова, уражені учні, що захоплено дивляться на цю славу, сприймають її «як можуть», але як і раніше, нічого ще не розуміють у таємниці прийдешніх подій, у таємниці майбутньої смерті і воскресіння Учителя: «Добре нам тут бути! Навіщо спускатися з гори, на яку таку Голгофу?»

Тема преображення – одна з улюблених тем парафіяльних проповідників: брати і сестри, повинні преобразитися і ми в Христі! Хто в Христі – той нове творіння, каже апостол.

Брати і сестри, що стоять біля амвона цього дня з кошиками яблук, слухають уважно, охоче погоджуються, після закінчення проповіді більш менш струнким хором кажуть священикові: «Спаси вас Господи!» Але в глибині душі сприймають усе це хоча і з розчуленням, але не дуже довірливо.

З однієї простої причини: ну, от я – в Христі, і вже багато років. Молюся, пощу, причащаюся. А гляну на себе в дзеркало – мало що змінилося. Та ж скорбота, ті ж гріхи, той ж тиск турбот і метушні, той же страх старіння і смерті. Яке вже там з мене «нове творіння», яке там «преображення». Ну, може, ТАМ, після смерті, коли тут відмучусь, там, у чарівному загробному світі, Бог зглянеться, простить мені гріхи і якось мене преобразить, тільки на це і є смутна надія.

У чому тут справа? Думаю, у тому, що кожен сам по собі приходячи до Христа, до Бога, як подавця індивідуальних благ і, того, Хто прощає індивідуальні гріхи, ми часто забуваємо про Церкву. Про те, про що так наполегливо говорив у своїх Посланнях апостол Павло: нове творіння в Христі – не чарівна людина з крилами, що відрізняється від язичників безгрішністю і міцним здоров’ям, нове творіння в Христі – це частина Церкви, частина Тіла Христового.

Погляд на себе як на частину Церкви, сприйнятий серйозно, здатен абсолютно перевернути мій світогляд, сенс мого існування.

Погляд цей буває дуже болючим для смертної пропащої істоти – він з корінням видирає самі основи гріховного самозвеличення, життєвої сконцентрованості на собі любимому, на своїх і тільки своїх болячках, мріях, потребах.

«А люди – друзі Його – члени цього Організму»

Новомученик і сповідник Михайло Новосьолов у своїх знаменитих «Листах до друзів» у 1923 році роздумував про це так: «В уявленні раціоналістів і містиків община християнська є організація – і більше ніщо. Члени цієї організації пов’язані між собою на кшталт членів всякої організації: спільністю мети, віруваннями і переконаннями.

Але ж у Благовісті ми маємо вказівку на іншого сорту общину, на общину як на організм, на общину як на живу Особу. От це уявлення про християнство, як про щось не лише особисте, але і соборно-громадське, ми маємо тільки у вченні Церкви. За вченням Церкви, Церква Христова не лише організація, але вона ще живий Організм, Жива Особа, Тіло Христове.

Як колись Христос для виконання Своєї справи потребував Тіла, так і нині для продовження Своєї справи Він потребує видимого і відчутного Тіла. Нинішнє Тіло Христове – це Церква Його».

І далі: «Для життя вічного не людина повинна утілити Христа, а Христос повинен утілити людину. Якби людина утілювала Христа, то Христос став би частиною людини. І тільки якщо Христос утілив людину, можна говорити, – якщо виражатися точно, – що людина стала частиною Тіла Христового. Христос говорив, що Він – початок нової Істоти, нового Організму (не організації), що Він – голова цієї Істоти.

А люди – друзі Його – члени цього Організму. І Він говорив абсолютно точно і ясно: оскільки Я маю життя вічне, то можуть мати життя вічне – тільки частини Мене Самого (…) «Я – початок нового життя, – казав Христос. – Я притягую людей не в організацію, а втягую в Себе, у Своє життя. Я є саме життя вічне» (див. Ін. 11:25)».

І багато незручних питань

Серйозне прийняття себе як частини Христа і Церкви, як живого Тіла Христового, болюче ще і тому, що викликає багато незручних і навіть, як то кажуть, «спокусливих» питань. Якщо Церква, така, як ми її бачимо, є Тіло Христове, а ми – її частини, то що відбувається з цим Тілом? Чи здатне воно хворіти, адже стільки болячок Церкви і навколо нас, і в нас самих? Що робити, як ці болячки лікувати? І якщо розіпнули Самого Христа, і Він страждав і помер на хресті, адже те ж саме може відбуватися і з Його нинішнім Тілом – Церквою, тобто з нами?..

При такому погляді на Церкву вже починаєш розуміти, що всі ми в ній – пов’язані воєдино, і що от цей сторонній, будь то парафіянин, ієрей або архієрей – вже не сторонній, і язик вже не так скоро почне судити тих, які «от що коять», а приводів судити сучасне життя Церкви пропонує більш ніж достатньо.

Але без такого усвідомлення неможливе і наше власне преображення в Христі. Без нього свято Преображення Господнього так і залишиться «червоним днем у календарі», коли в посту на трапезі дозволяється риба, вдень – освячення яблук, і не більше того.

священик Сергій Круглов

Оставить комментарий

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Если б мы были истинными христианами, то весь мир стал бы христианским. Блаженный Августин
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2020. Всі права захищені.