november_2017.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів

Вселенські Собори

Сьогодні Православна Церква святкує пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів, які стали можливі тільки тоді, коли Римська імперія визнала християнство законної релігією. До цього вона не визнавала християнство, за Римським законодавством воно вважалася єрессю і підлягало знищенню.

Як не можна було карбувати монету нікому, крім Римського імператора, також було заборонено створювати свою релігію, що вважалося злочином проти держави.

Церква скликала Собор, коли потрібно вирішити будь-яке спірне питання або проблему, виробити певний загальний підхід або бачення. На Вселенські собори з’їжджалися єпископи та представники усіх церков. Постанови, прийняті на Соборі записувалися в Книгу Канонів (Правил) і згодом приймалися церквою як вчення.

Сенс особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки Собори володіли можливістю виносити непогрішимі і «для всіх корисні» визначення в області християнської віри і церковного благочестя в кризові моменти церковної історії.

Завдяки святим отцям Вселенських Соборів ми знаємо, як потрібно вірити, ми бачимо, що всі віроповчальні положення розкриті за порядком. Святі отці приділяли багато уваги питанням віровчення, йшли на муки і страждання, на сповідничество і мучеництво — за чистоту Православної віри.

Церква ніколи не відступає від догматичних визначень, вироблених на Вселенських Соборах, і не замінює їх новими.

Літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюють тим,що VII Вселенський Собор був визнаний таким на помісному Константинопольському Соборі у 879-880 рр., в той час як кожен із шести був затверджений як вселенський на наступному за ним.

Всі Собори проходили в першому тисячолітті. Перші два Вселенських Собори були присвячені питанням тріадологічним, уточнювалося і формулювалося вчення про Святу Трійцю: Отця і Сина, і Святого Духа.

А з Другого по Шостий Вселенські Собори були Собори христологічні, на яких формулювалося вчення про Особу і дві природи Боголюдини Ісуса Христа.

Після двох тисяч років і завдяки святим отцям Вселенських Соборів ми знаємо, як потрібно вірити, і, відкриваючи будь-яку книжку з догматичного богослов’я, ми бачимо, що всі доктринальні положення розкриваються нам по порядку. Але далеко не так було на самому початку життя Церкви. Це зовсім не означає, що Церква не знала, як вірити і не мала догматичної бази. Знала, як вірити, і всі догмати Церкви були закладені з дня утворення Церкви її Засновником Ісусом Христом в день П’ятидесятниці, в день Святого Духа, Який зійшов на Апостолів. Вся догматика, всі доктринальні положення в зародковому вигляді зберігалися в Церкві. І Церква не придумувала догмати, а діставала те, що знаходилося в її надрах, розкривала ці доктринальні положення. Раціонально формулювати свою догматику Церква була змушена, коли починалася полеміка з якоюсь черговою єрессю. Тобто догмати формулювалися від протилежного, як аргументи. Формулюючи догмати, вона наполягала на тому, що догмати принципово необхідні, як всієї Церкви, так і кожному християнину для досягнення порятунку, для досягнення вічного життя.

Ще Апостоли забороняли найменше відхилення від чистоти православного віровчення. У Посланні до галатів апостол Павло говорить, що «навіть якби ми, або ангел з неба стали благовістити вам не те, чого ви були навчені, нехай буде проклятий!». З чого ми можемо зробити висновок, що догмати дуже важливі в справі спасіння.

Зараз існує, на жаль, точка зору адогматична про те, що найголовнішим в житті християнина, релігійної людини є моральність. А догмати залишаються чимось другорядним по відношенню до моральності. Ця тенденція по злиттю різних релігій і теорій, в якій головне — моральність, мораль, а не догмат. Це далеко не так: без правильного віровчення, без справжнього пізнання Бога, яке Бог нам Сам відкрив про Себе на сторінках Святого Письма, неможливе досягнення і того морального ідеалу, про який нам кажуть захисники моральної ідеї в релігіях.
У кожній релігії є моральні закони, але є принципова догматичне розходження. Так що таке догмати? Вероповчальні істини, духовні аксіоми, які нам відкриті Самим Господом. Вони незмінні, як незмінне Саме Божество. Завжди були є і залишаються такими, яким є Сам Бог. Догмати є рамками, які формують правильне духовно-моральне улаштування, стан людини. Пошкоджується догмат, деформується і моральність, все духовне життя. Догмати говорять про те, як потрібно вірити, і як не потрібно вірити.

Догмат — це, якщо говорити спрощено, щось на зразок вказівника на дорозі, без якого можна заблукати, а тут догмат — вказівник на дорозі віри. Без догмату неможливе досягнення істинної моральності, тому святі отці приділяли багато уваги питанням віровчення, і не просто приділяли, але і йшли на муки і страждання, на сповідництво і мучеництво за чистоту Православної віри.

Епоха шести Вселенських соборів, що тривала понад три сотні років, була часом христологічних суперечок про Святу Трійцю, тому пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів святкується як знамення того, що святителями Християнської Церкви була затверджена основа християнського віровчення.

———————————————————————————————-

Перша єресь в християнській релігії (після надання їй законного статусу) з’явилася в Олександрії. У той час це місто було центром християнства на Сході. Один із священиків цього міста під ім’ям Арій, висунув єресь про те, що Ісус Христос — це не друга особа Святої Трійці, а тільки вище творіння Бога Отця, а отже, Христос має початок буття, що неприйнятно в християнстві. У зв’язку з цим був скликаний Перший Вселенський Собор, який проходив в 325 році. Собор засудив і відкинув єресь Арія. Для утвердження віри християн на цьому соборі були складені перші 7 членів Символа Віри.

Другий Вселенський Собор проходив у Константинополі в 381 році. Собор був скликаний з приводу нової єресі єпископа Македонія, який стверджував те ж саме, що і Арій, але тільки його твердження були про третю особу Бога-Трійці Святого Духа. Собор засудив цю єресь і постановив, що Святий Дух — це третя особа Святої Трійці і рівний Богу Отцю і Богу Сину. Також Символ Віри був доповнений ще п’ятьма членами, в яких містяться догмати про Святого Духа.

Третій Вселенський Собор проходив у місті Ефесс в 431 році. Скликався цей Собор проти несторіанської єресі. Несторій говорив, що Діва Марія народила не Богочоловіка, а звичайну людину, в яку Бог потім увійшов морально, подібно до того, як колись входив до пророків. Через це Несторій називав Богородицю христородицею. Ця єресь носить назву монофізитство. Собор засудив цю єресь і відкинув її. Також собор благословив співати Символ Віри у всіх храмах і суворо заборонив робити в ньому якісь зміни.

Четвертий Вселенський Собор, що проходив в 451 році, був дуже трагічним для християнства. Головним діянням собору стало засудження єресі Несторія, який стверджував, що Христос має тільки одне Божественне єство, а отже, у нього не було мук на хресті, і справа спокутування так і не відбулася. Собор відкинув цю єресь і сттвердив, що Ісус Христос – це всемогутній Бог (друга особа Трійці) та повноцінна людина, яка подібна до нас в усьому окрім гріха, а справу спокутування людства було звершено на хресті.
Одна трагічність цього Собору полягає в тому, що тоді відбувся перший християнський розкол. Ряд помісних церков (Вірменська, Сирійська, Коптська, Ефіопська) не визнали рішення цього собору і впали в розкол.

П’ятий Вселенський Собор відбувся в Константинополі в 553 році. На Четвертому Вселенському Соборі нічого не згадувалося про три твори, які склали послідовники Несторія. Після Четвертого Вселенського Собору послідовники Несторія, користуючись цими творами, звинувачували християн, що ті ухилилися в несторіанство. Собор знову засудив цю єресь і також засудив послідовників Несторія і твори, якими вони користувалися.

Шостий Вселенський Собор був скликаний у Константинополі в 680 році проти єретиків-монофелітів, які говорили, що у Ісуса Христа тільки одна Божественна воля, хоча і два єства. Собор засудив цю єресь і постановив, що у Ісуса дві волі: Божественна і людська.

Оставить комментарий

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Истинный пост состоит не в одном изнурении плоти, но и в том, чтобы ту часть хлеба, которую ты сам хотел бы съесть, отдать алчущему. преподобный Серафим Саровский
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Сретения Господня © 2012 - 2017 . Все права защищены.