Продовж року Церква неодноразово призначає спеціальні дні особливого поминання померлих. Саме ці суботи ми називаємо “вселенськими батьківськими” та згадуємо не лише тих, чиї імена здатна зберегти наша пам’ять, але усіх православних християн. Ця традиція веде своє походження ще з перших віків християнства, вже у V сторіччі це стало загальноцерковним правилом.
От що каже у цей день Синаксар (збірка тлумачень тих чи інших святкувань та традицій православної Церкви): “Святі отці узаконили поминати всіх померлих з наступної причини. Багато тих, хто помирає під час подорожей у морі, у непрохідних горах; гинуть від голоду, під час пожежі, на війні, замерзають. Хто перелічить усі види неочікуваної смерті? І усі ті лишаються без чинних псалмоспівів та заупокіних молитв. Ось тому святі отці установили, грунтуючись на апостольских настановах, звершувати загальне поминання, аби ніхто, де б він не скінчив власне життя, не залишився без молитви Церкви”.
Перша продовж року батьківська субота випадає на М’ясопусну седмицю. У цю суботу Церква буде згадувати усіх померлих від Адама і до нашого буремного часу.
Напередодні Неділі м’ясопусної, присвяченої згадуванню Страшного Суду, Церква Христова призначила клопотання не тільки за живих своїх чад, але за всіх тих, хто од віку належав до неї. Якими б не були їх звання та причини смерті – урочисте загальноцерковне поминання матиме корить для всіх. А разом з тим нагадає і нам, що ми є спільнотою усіх віруючих, живих та померлих. І спілкування через молитву з почившими, поминання їх виявляє єдність Церкви Христової.