fall_2019.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

ЧУДЕСНИЙ ЛОВ РИБИ

Як ми жадаємо дива! Як молимося про нього! Як хочемо відчутного підтвердження нашої віри! Звичайно, не лише тоді, коли молитва наша – про зцілення хворих. Завжди, при найпростіших життєвих проблемах, у будь-яких життєвих негараздах, ми хочемо одного: нехай зупиниться невблаганний рок, нехай закон змилується і неминучість відступить. І так в усьому. Чи здоров’я немає в нас, чи грошей бракує, чи друг зрадив, чи кохана залишила – людина завжди, або принаймні дуже часто, кричить Богові: “Нехай не буде! Відміни, Господи, якщо Ти є, правило, зупини, Господи, невблаганну неминучість закону, залиш, Господи, усе так, як було, якщо за нашим розумінням усе було добре і негайно зміни, якщо я не можу понести цієї тяготи!” Але… І в слабкій маловірній нашій душі ворушаться ці страшні слова: Бог не допоміг! А раз не допоміг, то чи є Він?

І все нам здається, що вже нам самим напевно відомо, як має бути, яке і якої якості диво має статися. Ми всім своїм життям як би кажемо Богові: “От, я усе розставив по місцях, я усе підготував і влаштував. Тепер, Господи, натисни на ту червону кнопку, і нехай усе йде за моїм планом”. І як ні наївне таке розуміння стосунків між пропащою людиною і Богом, ми наполегливо тримаємося за думку, що справа Божа – виконувати наші плани. Справа Божа реалізовувати усі наші блискучі задуми!

Бувають у нас, зрозуміло, і тверезі хвилини. Буває, що ми раптом розуміємо, що гріх – це не лише не здатність жити за заповідями, гріх – це ще і глибоке ушкодження душі, розуму, свідомості, це радикальна нездатність пропащої людини побачити і зрозуміти, що служить її спасінню, а що усипляє душу і тіло і перетворює міцний дух на жалюгідний мотлох.

Апостол Петро побачив це диво, що сталося в нього на очах, диво загалом буденне, яке за бажання можна пояснити раціоналістично, списати на так звану випадковість. Всю ніч рибалки ловили рибу і не упіймали нічого, а тут раптом відразу, ні з того ні з сього, мережі наповнилися великою кількістю риб. Але от що вражає: замість тріумфування, замість криків радості, таких, здавалося б, природних у такій ситуації, – за словами євангеліста Луки, “жах охопив його <Петра> і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили“. Люди побачили диво милості Божої і прийшли в жах від споглядання цього дива.

“Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!” (Лк. 5:8). Здійснене на наших очах диво позбавляє нас можливості і права сумніватися і вимагає від нас рішучої зміни життя, рішучої і мужньої роботи душі. Воно як би свідчить нам: “Не спи, прокидайся, залиш духовну дрімоту, залиш гріх, до якого ти звик, як до старого одягу, і працюй для свого спасіння, бо тепер, після того, що ти бачив, ти не можеш продовжувати жити як і раніше, ти не можеш виправдатися незнанням” Як каже в Посланні до Римлян апостол Павло: “Бо, що можна знати про Бога <тепер, після дива> явне для них, тому що Бог явив їм” (Рим. 1:19).

Але гріх – солодкий, і кидати його не хочеться, жити за заповідями – незручно і тужливо, тому слабка людина, що звикла до спокою, насправді навряд чи жадає дива, швидше вона шукає спокою. Згадайте, як на Фаворі, коли в сяйві Преображення Господь говорив з Іллею і Мойсеєм про прийдешні Свої страждання, про страшну Хресну муку, той же Петро лепетав щось незрозуміле про намети, в яких добре б залишитися назавжди. А жителі Гергесинської країни, коли побачили, що два люті біснуваті маніяки зцілилися, і біси, покинувши їх, вселилися в стадо свиней, яке в люті кинулося в море, – ці прості люди просто і без вигадувань прогнали Христа зі своїх околиць. Не треба нам чудес, ми і так проживемо! Відійди від мене, Господи! Відійди, бо я не хочу розставатися із звичним способом життя – задушливою атмосферою гріха; піди, я вже принюхався до цього смороду, не тривож мене в моїй духовній дрімоті!

Якби ми дійсно усією душею бажали, жадали справжнього дива, яке завжди є не що інше, як відвідування Господнє. Якби всі наші сподівання, усі наші надії були спрямовані до зустрічі з Господом, як би змінилося життя, як би преобразилися ми самі! Хіба ми страшилися б смерті, хіба боялися б Страшного Суду? Хіба не були б разом з апостолом Павлом упевнені в тому, що “життя для нас – Христос, і смерть – надбання”? Хіба не заволали б разом з апостолом Іоанном, молячись про Страшний Суд як про бажане і радісне побачення: “Так, гряди, Господи Ісусе!” (Одкр. 22:20).

Поки ж ця пісня не звучить у нашій душі, поки справжнє бажання дива зустрічі з Богом не опанувало всю нашу сутність, принаймні упокорено прийматимемо все, що пошле нам Бог, тішачись вірою, що той, Хто любить не піддасть улюблених безглуздим і жорстоким випробуванням. Амінь.

священик Сергій Ганьковський

Оставить комментарий

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Взывая «Отче», мы исповедуем, что любим Бога, как Отца; говоря «Отче наш», мы признаем всех христиан братьями и молимся не за себя только, но и за них. праведный Алексий Мечёв
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2019. Всі права захищені.