Vel_Pist_2019.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Архив рубрики «Церковный год»

Похвала Пресвятой Богородицы. Суббота акафиста

Строгое и скорбное течение богослужений Великого поста дважды прерывается лучами радостного света, и оба раза источником этого света является Пречистая Богоматерь.

Один раз мы прославляем Деву Марию и вспоминаем событие, которое церковная песнь именует «спасения нашего Главизна», то есть начало нашего спасения. Мы вспоминаем всесветлое Благовещение, когда юная Дева, почти девочка, с волнением и трепетом внимает дивным словам архангела и в трепете и страхе думает, каково будет целование сие.

Сегодня мы прославляем в Ней же Пречистую Матерь — Богородицу. Восхваляем Ту, у Которой, по словам пророка, «оружие прошло душу», воздаем похвалу Той, Которая родила безмужно Спасителя мира, а Сама стала за мир ходатаицей перед Своим Божественным Сыном.

Если Он пролил за мир и его спасение Свою Божественную Кровь, то Пречистая Дева пролила и продолжает проливать за этот грешный мир Свои слезы, — слезы Матери, усыновившей у креста все человечество, вобравшей в Свое сердце всех людей — и грешных и праведных.

Историческое основание сегодняшнего праздника таково. В 626 году столица Византии Константинополь был осажден персами и скифами. Опасность была смертельной. Жители города собрались в храме Святой Софии и со многим плачем молили Бога о спасении. Константинопольский патриарх Сергий взял икону Пресвятой Девы и обошел с нею крестным ходом но стенам города, а потом опустил в воды пролива Ее ризу, и, как пишет летописец, «море закипело, вражеские корабли потонули, и неприятель отступил от города».

Впоследствии было еще несколько случаев чудесного избавления Константинополя от врагов по молитвам к Богоматери. В память их Святая Церковь установила праздник Похвалы Пресвятой Богородицы, и так как первое избавление Царьграда, или Константинополя, было около пятой недели Великого поста, то и праздник этот был установлен в субботу этой недели.

В этот день с особой торжественностью читается в храмах акафист Пресвятой Богородице. Это первый акафист, написанный для церковного употребления диаконом цареградской церкви Георгием Писидийским и послуживший образцом для всех последующих акафистов, написанных в честь Пресвятой Девы, Господа или святых и различных церковных праздников.

Но кроме исторического, сегодняшний праздник имеет и более широкое значение.

В этот день среди тягот поста мы направляем свой взор к Той, Которая является Главизной нашего спасения, Которая была орудием Божественного Промысла о грешном человечестве, Лествицей, возводящей нас от земли к Небу.

Мы часто обращаемся к Ней с нашими тяготами и горестями и просим Ее помощи. Мы благодарим Ее за помощь, за то заступление, которое Она нам оказала перед Своим Сыном — Богом и Создателем…

Но сегодня наши молитвы другие! В них меньше корысти… Мы не столько просим — мы прославляем от всего любящею сыновнего сердца. Сегодня наша молитва к Богородице не просительная, не благодарственная, а славословная.

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая удостоилась видения ангельского и получила благую весть от архангела.

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая в Вифлееме первая поклонилась новорожденному Христу и повила Его в пелены…

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая вскормила Его Своей грудью, охраняла хрупкие годы Его детства, оберегала Его от врагов и напастей.

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая отдала человечеству самое дорогое — Своего Сына и прошла с Ним от пещеры вифлеемской до Креста голгофского…

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая усыновила всех нас перед голгофским Крестом, помогает нам в нашей жизни и ходатайствует за нас на Небесах…

Сегодня мы восхваляем Ту, Которая в рождестве девство сохранила и по успении мира не оставила, но есть с нами и по сей день…

Сегодня мы воспеваем Ее и восклицаем едиными усты и единым сердцем:

Радуйся, Еюже радость воссияет,

Радуйся, Еюже клятва исчезнет,

Радуйся, Еюже обновляется тварь

протоиерей Борис Старк

Молитвы 40 Севастийским мученикам

МОЛИТВА ПЕРВАЯ
О святии славнии страстоносцы Христовы четыредесяте, во граде Севастии Христа ради мужественно пострадавшии, чрез огнь бо и воду проидосте, и яко друзи Христовы в покой Небеснаго Царствия вшедше, имате велие дерзновение ко Пресвятей Троице ходатайствовати о роде христианском: наипаче же о почитающих святую память вашу, и с верою и любовию вас призывающих. Испросите у всещедраго Бога прощение согрешений наших и жития нашего исправление, да в покаянии и нелицемерной любви друг ко другу поживше, со дерзновением предстанем страшному судищу Христову, и вашим предстательством одесную праведнаго Судии предстанем. Ей, угодницы Божии, будите нам защитницы от всех враг видимых и невидимых, да под кровом святых ваших молитв избавимся от всех бед, зол и напастей до последняго дне жизни нашея, и тако прославим великое и достопокланяемое имя вседетельныя Троицы, Отца и Сына и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков. Аминь.

МОЛИТВА ВТОРАЯ
О страстотерпцы Христовы, во граде севастийстем мужественно пострадавшии, к вам, яко молитвенникам нашим усердно прибегаем и просим: испросите у Всещедраго Бога прощение согрешений наших и жития нашего исправление, да в покаянии и нелицемерной любви друг ко другу поживше, со дерзновением предстанем страшному судищу Христову и вашим предстательством одесную Праведнаго Судии предстанем. Ей, угодницы Божии, будите нам, рабам Божиим (имена), защитницы от всех враг видимых и невидимых, да под кровом святых ваших молитв избавимся от всех бед, зол и напастей до последнего дне жизни нашея, и тако прославим великое и достопоклоняемое имя Вседетельныя Троицы, Отца и Сына и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков. Аминь.

СИЛА ХРЕСТА

Перші християни дуже любили на стінах своїх храмів зображувати Мойсея в пустелі, бо для Церкви Христової він був прообразом спасіння, Нового Завіту.

У Священному Писанні розповідається, що після того, як ізраїльтяни, очолювані пророком Божим Мойсеєм пройшовши через море, врятувалися з рабства, вони опинилися в безводній і грізній пустелі, яка багато чим здалася куди страшнішою, ніж рабство, пригноблення, підневільна робота. І от день, тиждень, місяць йдуть вони по неймовірній спеці, серед каміння, серед випалених рівнин, серед скель. Люди гинуть без води, і немає ні джерела, ні краплі вологи; море залишилося позаду, розжарене небо без єдиної хмарки, а шлях до Святої гори, куди вони прямують, далекий, і ніхто не знає, скільки ще йти ось так, збиваючи в кров ноги.

І раптом маленький кущик, і біля нього джерело. Люди кидаються, хочуть пити і тут же випльовують цю воду – гірка вона, як морська вода. А в тих землях, видно, були поклади солі, вони і перетворювали воду на непридатну, а джерело це називалося «мерра» – гіркота. Уявіть собі: вже надія спалахнула, у розжареній пустелі – свіжа, прохолодна вода, що б’є з-під землі. Але вона гірка, її неможливо пити… І люди заплакали від образи, досади і відчаю. І тоді пророк Мойсей кинув дерево у воду, потримав його там, і вода поступово стала придатною для питва.

Це оживлення джерела, що було отруйним, нагадує нам про інше дерево, що поставлене посеред нашого життя, – Дерево Хресне; ми стоїмо сьогодні перед його зображенням. Дерево Хресне змінює гіркоту життя на чисту, прохолодну живу воду спасіння, що йде від Господа. Недаремно Він сказав – ви сьогодні чули в Євангелії – «що деякі з тих, які стоять тут… побачать Царство Боже, що прийшло в силі». Царство Боже приходить через Хрест Христовий, через Його безмежну любов, що всіх нас охоплює. Царство Боже є мир, світло і спасіння Христове.

Але можна знаходитися поряд з цим джерелом і не пити з нього, можна ходити поряд з ним – і вода життя все одно буде гіркою, якщо ми житимемо як і раніше: у себелюбстві, у суєтності, у гордині, у засудженні один одного. Якщо ж ми хочемо, щоб вода спасіння торкнулася нашого серця і оживила його, ми повинні намагатися твердо відкинути і засудження, і піднесення, і ненависть, і злість, і наклеп – усе, що отруює наше життя. І тоді ми побачимо Царство Боже, що прийшло в силі, не десь, не після смерті, а вже тут, у цьому житті. Тоді усе свідчитиме нам про Нього, про Господа нашого.

І вранці, знайшовши хоч би одну хвилину серед звичайних повсякденних справ і ставши перед Його лицем, ти відчуєш, як Він на тебе поглядає з любов’ю і закликає тебе до праці. Благословення Боже з тобою в праці кожну хвилину життя. Царство Боже, яке приходить у силі, встановлюється в серці, бо Христос сказав: «Царство Боже всередині вас є – візьми, піди і пий живу воду Царства Божого». А ми стоїмо, як древні ізраїльтяни, біля цього джерела, і вода нам здається гіркою, бо немає в нас сили віри, яка б перетворила цю воду з гіркої в живу. Гірка вода тужливого, одноманітного, повного монотонних трудів життя тече і йде в пісок, і немає надії, і немає проблиску, і немає спасіння – смуток, хвороби, неміч, прикрощі, озлоблення, холодність серця, безглуздя життя – от «мерра», – гірка вода нашого буття без Хреста Христового.

Але якщо є в нас Хрест, і якщо є в нас віра, тоді все змінюється, тоді кожної миті ми перед Його обличчям, і Він торкається нашого серця. Тільки тоді зазвучить молитва, безмовна чи словесна, – будь-яка – вона рветься з серця подякою, захопленням любов’ю Божою, бо з нами Господь. Він до нас прийшов і нас наповнив Своєю благодаттю, нас, мало на що здатних, немічних і негідних відвідав.

Жива вода слова Божого, Хреста Христового тече до нас, щоб нас відновити, нас оживотворити і дати нам сили йти в подальшу дорогу.

протоієрей Олександр Мень

Літургія Передосвячених Дарів

Сьогодні вже вдруге у цьому році ми звершували Літургію Передосвячених Дарів. Ця служба є окрасою Великого посту, мета якої — підтримати кожного, яку б міру подвигу він не обрав на цей піст. Пропонуємо вашій увазі фільм, який було знято у Києво-Печерській Лаврі і який присвячено саме цьому богослужінню.

 

ЗАГАДКА СТРАШНОГО СУДУ

Fra_Angelico-Last_Judgment

Притча про Страшний Суд – це єдине місце в Євангелії, яке розповідає нам про той момент істини, який настане колись у долі людства. У цій притчі показується, як Христос розділяє усіх людей на два стада – овець і козлів. Вівці чують голос божественного Судді: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене…». Здивовані праведники відповідають Христу: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли?»

Таке саме нерозуміння викликає в грішників, що відправляються в пекло, гнівні, викривальні слова Спасителя: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене». – «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим?». У відповідь і ті, і другі, і праведники, і грішники чують одне і те ж від Христа Спасителя: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:31-46).

У цій притчі мене завжди дивував подив, який абсолютно щиро виражають, як праведники, так і грішники. Ні праведники в дні свого життя не замислювалися про те, що, роблячи добро ближнім, вони, тим самим, заробляють Царство Небесне; ні, тим більше, грішники не думали, що, коячи зло ближнім, тим самим вони виключають себе з числа благословенних чад цього Царства.

У чому ж тут загадка, звідки цей щирий подив? Річ у тім, що кожен з нас колись стикався з ситуацією, коли необхідно поступити дуже швидко, прийняти якесь рішення набагато швидше, ніж ми можемо обдумати ситуацію. Кожен з нас дуже добре знає, що далеко не завжди те рішення, яке ми приймали, та дія, яку ми робили, правильні. У цей момент ми іноді самі дивуємося, звідки або з’являються в нас сили, або, навпаки, кудись зникають. Відповідь насправді дуже проста. Ми живемо певним станом душі. Коли приходить цей момент істини, цей стан стає очевидним для нас і для оточення.

Страшний Суд – це розкриття того самого потенціалу, який визрівав у людській душі впродовж усього минулого життя. Це не якесь зовнішнє засудження, це природне розкриття тієї самої сокровенної суті, яку людина виношувала у своїй душі упродовж усього свого життя. Саме тому цей суд праведний. Це суд не зовнішній, а суд найголовнішого, що є в нашій душі – стану любові або стану нелюбові. Хіба може людина, яка живе любов’ю, відмовити в допомозі, відмовити тому, хто потерпає від спраги, голоду, хто страждає, вимагає розради? Звичайно ж, ні.

І навпаки, той, хто живе тільки собою, той, у кого серце закрите для оточення, не бачить навколо себе всіх тих, хто вимагає в даний момент від нього допомоги і участі. Головне завдання, яке стоїть перед кожним вірним, особливо в дні Великого Посту – навчитися любові, навчитися долати нескінченне тяжіння власного егоцентризму, навчитися відкривати своє серце для інших, щоб колись так само і Христос зміг відкрити нам ворота Царства Небесного.

протоієрей Павло Великанов

М’ясопусна батьківська субота

Продовж року Церква неодноразово призначає спеціальні дні особливого поминання померлих. Саме ці суботи ми називаємо «вселенськими батьківськими» та згадуємо не лише тих, чиї імена здатна зберегти наша пам’ять, але усіх православних християн. Ця традиція веде своє походження ще з перших віків християнства, вже у V сторіччі це стало загальноцерковним правилом.

От що каже у цей день Синаксар (збірка тлумачень тих чи інших святкувань та традицій православної Церкви): «Святі отці узаконили поминати всіх померлих з наступної причини. Багато тих, хто помирає під час подорожей у морі, у непрохідних горах; гинуть від голоду, під час пожежі, на війні, замерзають. Хто перелічить усі види неочікуваної смерті? І усі ті лишаються без чинних псалмоспівів та заупокіних молитв. Ось тому святі отці установили, грунтуючись на апостольских настановах, звершувати загальне поминання, аби ніхто, де б він не скінчив власне життя, не залишився без молитви Церкви».

Перша продовж року батьківська субота випадає на М’ясопусну седмицю. У цю суботу Церква буде згадувати усіх померлих від Адама і до нашого буремного часу.

Напередодні Неділі м’ясопусної, присвяченої згадуванню Страшного Суду, Церква Христова призначила клопотання не тільки за живих своїх чад, але за всіх тих, хто од віку належав до неї. Якими б не були їх звання та причини смерті — урочисте загальноцерковне поминання матиме корить для всіх. А разом з тим нагадає і нам, що ми є спільнотою усіх віруючих, живих та померлих. І спілкування через молитву з почившими, поминання їх виявляє єдність Церкви Христової.

ВЧИМОСЯ ЖИТИ НАНОВО

Блудний син, Яцек Мальчевський

Захищаючи грішника – і язичницькі народи усієї землі перед лицем Богообраного Ізраїлю, старшого сина в сім’ї народів, і просто людину-грішника перед лицем строгої праведності, нагадуючи, що істинна праведність неможлива без любові і милосердя – Христос показує, як двері покаяння відкриваються на дорогу прощення і любові, що веде в дім Отчий.

Ця притча – про кожного з нас, людей, які борсаються в такому, здавалося б, безнадійно непрохідному бруді своїх гріхів, немочі, скорботи, життєвих обставин, які впадають у відчай і байдужість, втрачають останню свою слабеньку віру, – і які дивом Божим набувають надію попри все. Про недолугого сина, що набуває через морок вигнання, через бездоріжжя чужини батьківську руку, яку Батько з великою любов’ю протягує йому.

Для нас, які вважають себе церковними християнами, ця притча начебто тлумачень вже не потребує, ми всі читали і знаємо, що вона означає. У тлумаченнях – можливо. Але вона гостро потребує іншого: в особистому сприйнятті. Причому негайному, зволікання в цьому питанні, яке суть найважливіше для всякого з нас, дійсно смерті подібне – розуміння місця цієї притчі в моєму особистому житті. І місці мого життя і мене самого у великому контексті розказаної Спасителем історії про повернення додому.

У входженні до Церкви Христової мені припало не тільки пережити ситуацію блудного сина, але переживати потім її ще не раз, коли Господь знову і знову приймав мене в покаянні. Тому особисто для мене дуже важливо от що: повернутися додому – це ще не все. Ще потрібно наново вчитися жити. І жити не ледарем і нахлібником, який знову і знову береться за старе, наступає на вже пройдені граблі, – жити повноцінно, жити – вічно. Прихід до отчого дому, до Батька – це не підсумок усього нашого життя, але самий його початок, і от тільки після того, як відгримить святковий бенкет, почнеться в нас, щось якщо не більше, то і не менш важливе, ніж повернення.

От молодший повернувся, от перша радість зустрічі трохи вщухла, от закінчений бенкет, і настали будні. І от через цю радість, через вдячність Отцю, а разом з тим – через певне самовдоволене розслаблення («Ага, любить мене батько!.. Он як поставив на місце старшого!.. Значить, я – ого-го!..» – отака гордість митаря, що він – не такий як фарисей) – через усе це пробивається тривога. Тривога розуміння, що жити як раніше – усе, не можна. Ні по-хамському, як жив до відходу з дому, ні тими пристрастями, якими жив, марнотратячи спадок, ні так, як жив зі свинями біля корита з ріжками…

І ця тривога примушує відповідати на важливі питання: я повернувся додому – але хто я? Хто є Отець, втілена любов – я знаю. А я – хто? І навіщо взагалі я повернувся в отчий дім, чи тільки, щоб їсти ситно і спати на чистому?.. Чого я взагалі хочу від життя, на що направлю свою вільну волю, як житиму далі? Чи зможу відповісти Батькові на Його любов – любов’ю?

Чи стане цей дім і його мешканці, і старший брат у тому числі, мені знову рідними, чи зрозумію і прийму я, що всі ці заповіді і закони – створені не як «заборони», а для зміцнення любові, для мого ж блага, і що їх виконання з мого боку – не рабський обов’язок, а життєва необхідність, підтвердження справою тієї любові, яку я декларую як наявну між мною і Богом?

І от на ці питання неминуче треба відповісти самому собі – кожному з нас, які вважають ситуацію притчі про блудного сина власною ситуацією.

священик Сергій Круглов

Слова Праздника

Тропарь

Церковно-славянский текст Перевод
Радуйся, Благодатная Богородице Дево, из Тебе бо возсия Солнце правды, Христос Бог наш, просвещаяй сущия во тьме. Веселися и ты, старче праведный, приемый во обятия Свободителя душ наших, дарующаго нам воскресение. Радуйся, Благодатная Богородице Дева, потому что из Тебя воссияло Солнце правды — Христос Бог наш, просвещающий находившихся во тьме (неверия и грехов). Веселися и ты, праведный старец, принявший на свои руки Избавителя душ наших, дарующего нам воскресение.

Кондак

Церковнославянский текст Перевод
Утробу Девичу освятивый рождеством Твоим, и руце Симеоне благословивый, якоже подобаше, предварив, и ныне спасл еси нас, Христе Боже: но умири во бранех жительство и укрепи люди, их же возлюбил еси, Едине Человеколюбче. Освятивший Девическую утробу Своим Рождеством и благословивший руки Симона, как надлежало, предупредив, и ныне Ты спас нас, Христе Боже. Но сделай спокойной общественную жизнь и укрепи народ, Едине Человеколюбче.

Три святителя

Three_Holy_Hierarchs
Молитва

О, пресветлии светильницы Церкве Христовы, Василие, Григорие и Иоанне, светом православных догматов вся концы земли озарившии и мечем слова Божия хульных смущения и шатания ересей угасившии! Припадающе к вашему милосердию, с верою и любовию из глубины души вопием: предстояще Престолу Пресвятыя, Единосущныя, Животворящыя и Нераздельныя Троицы, за Нюже словом, писанием и житием добре подвизастеся и души своя полагасте, всегда молитеся Ей, да укрепит и ны в Православии и единомыслии, и непоколебимем даже до смерти исповедании веры Христовы, и во вседушевнем послушании Его Церкви Святей; да препояшет ны с высоты силою на вся невидимыя и видимыя враги наша; да соблюдет Церковь Свою незыблему от неверия, суеверия, ереси и раскола; да дарует народу нашему долгоденствие и во всем благое поспешение; пастырем нашим да подаст духовное трезвение и ревность о спасении пасомых, властем суд и правду, воином терпение, мужество и одоление на враги, сирым и вдовицам заступление, болящым исцеление, юным благое в вере возрастание, старцам утешение, обидимым заступление и всем вся, ко временней и вечней жизни потребная, яко да в мире и покаянии, желанием спасения горяще, Господеви работающе, добрым подвигом подвизающеся, течение наше скончаем и сподобимся в Небеснем Царствии купно с вами всегда пети и славити Пресвятое и Великолепое имя Отца и Сына и Святаго Духа во веки веков. Аминь.

Тропарь
Яко апостолов единонравнии, и вселенныя учителие, Владыку всех молите, мир вселенней даровати, и душам нашим велию милость.
Як апостолів єдиноправні і вселенної вчителі, Владику всіх моліть мир вселенній дарувати і душам нашим велику милість.

Кондак
Священныя и боговещанныя проповедники, верх учителей, Господи, приял еси наслаждение благих Твоих и упокоение: труды во онех и смерть приял еси паче всякого всеплодия, Едине прославляяйсвятыя Твоя.
Священних і боговіщаних проповідників, великих учителів, Господи, Ти прийняв для насолодження Твоїми благами і упокоєння, бо їхні труди і смерть Ти прийняв більше за всяке всепліддя, Єдиний, що прославляєш святих Твоїх.

Переклад служби на Стрітення Господнє

Наближається Стрітення, вже цієї п’ятниці відбудеться святкове всенічне бдіння. Давайте наблизимо себе до богослужіння та завчасно подивимося, які слова Церква підготувала для цього свята.

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Мир без Христа недоверчив и холоден, но христиане, напротив, должны быть любящими и открытыми, а иначе мы потеряем соль Христову в себе. иеромонах Серафим (Роуз)
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2020. Всі права захищені.