december_2.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Архив рубрики «Церковный год»

Слова этого дня

presentation_of_mary

 

Тропарь

Церковно-славянский текст Русский перевод
Днесь благоволения Божия предображение, и человеков спасения проповедание, в храме Божии ясно Дева является и Христа всем предвозвещает. Той и мы велегласно возопиим: радуйся, смотрения Зиждителева исполнение. Сегодня предуказание Божиего к нам благоволения и завещение спасения людям. Дева явно пред всеми входит в храм Божий и предвозвещает всем о Христе. Ей и мы громогласно воскликнем: Радуйся Ты, исполняющая промышление о нас Создателя (домостроистельсво о нашем спасении).

 

Кондак

Церковно-славянский текст Русский перевод
Пречистый храм Спасов, многоценный чертог и Дева, священное сокровище славы Божия, днесь вводится в дом Господень, благодать совводящи, яже в Дусе Божественнем, Юже воспевают Ангели Божии: Сия есть селение небесное. Чистейший храм Спасителя, драгоценный чертог и Дева, священное сокровище Божественной славы — ныне вводится в дом Господень, совводящи (приводя с собой) благодать в Божественном Духе. Ее воспевают Ангелы Божии: Она есть небесное жилище.

Как мы понимаем, что Рождество приближается. Песнопения Рождества

Не случайно, в праздник Введения в Храм Пресвятой Богородицы начинается Christos rozhdaetsyaрождественское пение. Праздник еще не наступил, но ожидание его, начавшееся задолго до этого дня, при первых звуках рождественских ирмосов, а их мы впервые начинаем петь в этот день, «Христос раждается, славите: Христос с небес, срящите: Христос на земли, возноситеся. Пойте Господеви, вся земля, и веселием воспойте, людие, яко прославися»,  теперь достигло высшего предела. Душа затрепетала, ожидая, что вот сейчас наступит рождение в мир Господа.

Правда, если на Рождестве это будет ирмос канона, то пока мы поем это как катавасию, заключение нашей канонной песни.

Да, сама Богородица оказалась тем Храмом, в котором поселился Бог, Бога Она выносила, Сына Божия Она родила, Сына Божия и Сына Человеческого.

И нам кажется, что эти слова от нас далеки, что они касаются только Богородицы. Так вот, вспомните, что писал апостол Павел:

«Разве вы не знаете, что вы храм Божий, и Дух Божий живет в вас?» (1 Кор 3:16).

6 ноября — память иконы Божией Матери «Всех скорбящих Радость»

Икона Божией Матери «Всех скорбящих Радость» прославилась чудотворением в 1688 году.

Родная сестра патриарха Иоакима (1674-1690) Евфимия, жившая в Москве, долгое время страдала неизлечимой болезнью. Однажды утром, во время молитвы, она услышала голос: «Евфимия! Иди в храм Преображения Сына Моего; там есть образ, именуемый «Всех скорбящих Радость.» Пусть священник отслужит молебен с водосвятием, и получишь исцеление от болезни.»

Евфимия, узнав, что такая икона, действительно, есть в Москве, в храме Преображения на Ордынке, исполнила повеление Пресвятой Богородицы — и исцелилась. Это произошло 24 октября 1688 года.

Икона Божией Матери «Всех скорбящих Радость» (с грошиками) прославилась в 1888 году в Петербурге, когда во время страшной грозы молния ударила в часовню, но находившаяся в ней святая икона Царицы Небесной осталась невредимой; к ней лишь прилепились мелкие медные монеты (грошики), лежавшие перед иконой. На месте часовни в 1898 году была построена церковь.

Слово архимандрита Иоанна (Крестьянкина)
в день празднования иконе Божией Матери
 «Всех скорбящих Радость»

Димитріївська батьківська субота

«Сьогодні батьківська!» – фраза, яку ми чуємо кілька разів на рік. У Бога всі живі, і пам’ять і молитва про наших покійних рідних і друзів – важлива частина християнської віри.

Ми розповімо про те, які бувають батьківські суботи, про церковні і народні традиції днів особливого поминання покійних та про те, як молитися за померлих.

Батьківські суботи (а їх в церковному календарі кілька) – це дні особливого поминання покійних. У ці дні в православних храмах здійснюється особливе поминання померлих православних християн.

Крім того, за традицією віруючі відвідують могили на кладовищах.

Назва «батьківська» швидше за все походить від традиції називати покійних «батьками», тобто тими, які відійшли до батьків. Ще одна версія – «батьківськими» суботи стали іменуватися, тому що християни молитовно поминали в першу чергу своїх покійних батьків.

Скільки в році батьківських субот?
У календарі Православної Церкви вісім днів особливого поминання покійних. Усі, окрім одного (9 травня – Поминання покійних воїнів), мають перехідну дату.

Субота м’ясопусна (Вселенська поминальна субота)
Субота 2-ї седмиці Великого посту
Субота 3-го тижня Великого посту
Субота 4-ї седмиці Великого посту
Радониця
9 травня – Поминання покійних воїнів
субота Троїцька
субота Димитрівська

Димитріївська поминальна субота
Димитріївська поминальна субота – субота перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, який відзначається 8 листопада за новим стилем. Якщо день пам’яті святого припадає теж на суботу, батьківською все одно вважається попередня.

Димитріївська поминальна субота стала днем особливого поминання покійних після перемоги руських воїнів в Куликовській битві в 1380 році. Спочатку в цей день поминали саме тих, хто загинув на Куликовому полі, потім, з плином століть, традиція змінювалася. У новгородському літописі XV століття ми читаємо про Димитріївську батьківську суботу вже як про день поминання всіх померлих.

 

Заупокійне поминання в батьківську суботу
Напередодні батьківської суботи, тобто ввечері в п’ятницю, у православних храмах служиться велика панахида, яку також називають грецьким словом «парастас». У саму ж суботу, вранці, служать заупокійну Божественну літургію, після неї – загальну панахиду.

На парастас або на заупокійну Божественну літургію можна подати записки за упокій з іменами близьких вашому серцю померлих. А ще в цей день, за старою церковною традицією, парафіяни приносять в храм їжу – «на канон» (або «на переддень»). Це продукти, вино (кагор) для здійснення Літургії.

Молитва за померлих
Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне.

Імена зручніше прочитувати за пом’янником – невеликою книжечкою, де записуються імена живих і покійних родичів. Існує благочестивий звичай вести сімейні пом’янники, прочитуючи які і в домашній молитві, і під час церковного богослужіння, православні люди поминають поіменно багато поколінь своїх покійних пращурів.

Чому в Церкві моляться за померлих людей
Християни вірять в життя душі після смерті. Але посмертна доля людської душі може бути різною.

І якщо за житті людина жила неправедно, її душа після смерті буде страждати від наслідків гріхів, які вона скоїла. А покаятися і виправити себе людина після смерті вже не може, так як душа позбавлена тіла. Проте вона може змінитися завдяки зусиллям тих, хто залишився на землі і з ким зберігається зв’язок любові та пам’яті.

Справа в тому, що Церква – це не просто формальне об’єднання людей, віруючих у Бога. Християни становлять в Церкві єдиний організм, в якому стан одного органу визначає самопочуття всіх інших. Але допомогти хворому може тільки здоровий. У цьому полягає суть молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо.

Припустимо, наш ближній був за життя гнывливим, любив злословити, пиячив, був жадібним. Значить, ми повинні навчитися утримуватися від гніву, утримувати свою мову від злих речей, дотримуватися постів, роздавати милостиню. Простіше кажучи, потрібно самому почати жити по-християнськи і тим самим отримати можливість ділитися цим життям з нашими покійними через любов до них і молитву.

Як правильно проводити батьківську суботу?
Нам – живим – у поминальну суботу, день пам’яті наших близьких і рідних, треба по можливості провести в молитві. Лейтмотив усіх молитов за упокій – прощення гріхів. Мертві вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо докласти всіх зусиль і молити Бога про милість до них. І завдяки цьому Господь може змінити долю померлої людини.

День Иверской иконы Пресвятой Богородицы

О Пресвятая Дево, Мати Господа, Царице небесе и земли! Вонми многоболезненному воздыханию душ наших, призри с высоты святыя Твоея на нас, с верою и любовию покланяющихся пречистому образу Твоему. Се бо, грехми погружаемии и скорбьми обуреваемии, взирающе на Твой образ, яко живей Ти сущей с нами, приносим смиренная моления наша. Не имамы бо ни иныя помощи, ни инаго предстательства, ни утешения, токмо Тебе, о Мати всех скорбящих и обремененных! Помози нам, немощным, утоли скорбь нашу, настави на путь правый нас, заблуждающих, уврачуй и спаси безнадежных, даруй нам прочее время живота нашего в мире и тишине проводити, подаждь христианскую кончину и на Страшном Суде Сына Твоего явися нам, милосердая Заступница, да всегда поем, величаем и славим Тя, яко благую Заступницу рода христианскаго, со всеми угодившими Богу. Аминь.

Молитва перед Иерусалимской иконой Богородицы

Пресвятая Госпоже Владычице Богородице, упование всех уповающих на Тя, Заступнице печальных, Прибежище отчаянных, вдов и сирот Питательнице! Услыши и помилуй ны, грешныя и недостойныя рабы Твоя, со умилением ко пречистому Твоему образу припадающия: умоли, Милосердая Владычице, Сына Твоего и Господа нашего Иисуса Христа, да отвратит от нас праведный гнев Свой, да простит грехи и беззакония наша, яко да сподобимся благостию Его скончати житие наше в покаянии и получити милость Его со всеми избранными Его, яко благословена и препрославлена еси во веки веков. Аминь.

Иерусалимская икона Божией Матери

Иерусалимская икона Божией Матери, по преданию, была написана в 15-й год по Вознесении Господнем (48 г. н.э.), в Гефсимании, и была первой из 70 икон Богородицы, созданных святым Евангелистом Лукой. Предназначалась икона для иерусалимской общины. По некоторым свидетельствам, именно этот образ, находившийся некогда в храме Воскресения Христова в Иерусалиме, явился той чудотворной иконой Богородицы, от которой изшел глас к преподобной Марии Египетской, обративший ее от греховного пути.

В 463 году, при византийском императоре Льве Великом (457—474) Иерусалимская икона была перенесена в Константинополь и помещена в храме Богоматери, именуемом «Пигий», (греч. «Источник»). При императоре Ираклии (575—641), когда на Константинополь напали скифы, по всенародной молитве перед Иерусалимской иконой, произошло чудо избавления города и он не был взят. В память об этом образ перенесли в один из главных храмов Византии — Влахернскую церковь, где он и оставался в течение почти трех столетий, до царствования Льва VI Философа.

В 988 году, Иерусалимская икона была перенесена в крымский город Херсон, или Корсунь, и передана в дар великому равноапостольному князю Владимиру, покорившему этот город и крестившемуся в нем. Князь Владимир взял икону в Киев. Но не долго хранился чудотворный образ в Киевском княжестве. Когда святое крещение и обращение в христианство приняли в Новгороде, князь Владимир даровал сей образ новгородцам.

Более 400 лет образ Богородицы пребывал в Софийском соборе Великого Новгорода. Его почитанием здесь обусловлена особая любовь к Иерусалимской иконе во многих градах и весях Русского Севера.

В 1571 году царь Иоанн Грозный перенес икону в Московский Успенский собор. Икона была помещена среди других святынь, покровительствовавших прежним удельным княжествам. Окруженная всеобщим почитанием, икона пребывала в Кремле до 1812 года.

Во время нашествия Наполеона в 1812 году Иерусалимская икона исчезла. По некоторым источникам, чудотворная икона была захвачена французами и увезена во Францию, где она хранится и по сей день.

Тропарь иконе Божией Матери Иерусалимская, глас 3

Твоего предстательства уверение / и милосердия Твоего явление / икона Иерусалимская нам, Владычице, показася / пред нею же души наша в молитве изливаем / и верою Тебе вопием: / воззри, Милосердая, на люди Твоя, / вся скорби наша и печали утоли, / утешение благое в сердца наша низпосли // и спасение вечное душам нашим, Пречистая, испроси.

Другой тропарь

Богорадованная Владычице, / препрославленная Мати щедрот и человеколюбия, / всемилостивая о всем мире Ходатаице! / Прилежно раби Твои ко Твоему предстательству прибегаем / и ко пречудному образу Твоему со умилением, припадающе, молимся: / молитву теплую Сыну Твоему и Богу нашему сотвори, / о Всепетая Царице Богородице, / да от всяких болезней и печалей нас Тебе ради избавит, / и от грехов всяких свободив, / Царствия Своего Небеснаго наследники ны покажет: / велие бо и неизреченное яко Мати к Нему дерзновение имаши / и вся от Него испросити можеши, // едина во веки Преблагословенная.

Кондак Божией Матери пред иконой Ее Иерусалимской

Не отрини, о Милосердая Мати,/ слез и воздыханий наших,/ но прошения наша милостивно приимши,/ пред Иерусалимскою иконою Твоею/ молящихся людей веру укрепи,/ умилением сердца их исполни,/ и крест земнаго жития нести им помози,/ елика бо хощеши можеши.

Предлагаем вспомнить, как эта икона появилась в нашем храме

День памяти священномученика Дионисия Ареопагита

Из всех афинян, обращенных святым Павлом ко Христу, лишь Дионисий Ареопагит и Дамарь названы по именам. О Дамари почти ничего не известно, хотя ее имя есть в святцах (день ее памяти приходится на 2 октября, то есть накануне дня святого Дионисия). Святой Дионисий же является одной из самых противоречивых фигур в истории ранней Церкви. На протяжении веков верили, что известное духовное сочинение под названием «Мистическое богословие» написано именно священномучеником Дионисием Ареопагитом, другом апостола Павла. Однако большинство исследователей полагают, что автор этих сочинений жил в более позднее время, поскольку о них, по всей видимости, ничего не было известно в первые века Христианства, и у Отцов Церкви раннего периода нет о них ни единого упоминания.
Епископ Каллистос Вэр, сторонник общепринятого мнения о более позднем авторстве этих текстов, пишет: «Эти книги столетиями считались произведениями святого Дионисия Ареопагита, обращенного апостолом Павлом в Афинах; фактически же они принадлежат перу неизвестного автора, жившего, по всей вероятности, во второй половине V века в Сирии… Преподобный Максим Исповедник (почил в 662 году) составил комментарии на работы святого Дионисия, после чего за ними закрепилось постоянное место в православном богословии. Дионисий оказал огромное влияние и на духовную жизнь Запада: например, подсчитано, что в Сумме Фомы Аквинского приводится 1760 цитат из работ Дионисия, а один из английских летописцев XIV века свидетельствует, что «Мистическое Богословие «Дионисия пронеслось по Англии как дикий олень…»

Во времена проповеди апостола Павла в Афинах Дионисий являлся одним из девяти членов престижного Совета Ареопага, который на протяжении веков создавал для Афин законы. Дионисий оказался среди тех, кто слушал апостола Павла, прибывшего в Афины около 50 года нашей эры, и хотя озадаченная толпа отнеслась к словам апостола с издевкой, Ареопагит задумался над ними, уверовал и принял крещение.

Со временем святой Павел рукоположил Иерофея и поставил его первым епископом Афин. Возможно, это тот человек, о котором повествует книга Деяний Апостолов: человек, обратившийся ко Христу вместе с Дионисием и Дамарью. По преданию, он также являлся членом Совета Ареопага, в дальнейшем став мудрым и добродетельным епископом. Он принял мученическую кончину в I веке от Рождества Христова, и сам Дионисий сменил его на посту иерарха. И Павел, и Иерофей были духовными наставниками Дионисия.
Много лет Дионисий управлял своей афинской епархией и, согласно принятому в Греции варианту его жития, мог быть в Риме во время последнего заточения святого апостола Павла; мог успеть попрощаться с Апостолом и стать свидетелем его мученической кончины.

После кончины апостола Павла, желая продолжить его дело, святитель Дионисий отправился с проповедью в западные страны, сопровождаемый пресвитером Рустиком и диаконом Елевферием. Многих он обратил ко Христу в Риме, а затем в Германии, Испании. В Галлии, во время преследования христиан языческими властями, все три исповедника были схвачены и ввергнуты в темницу. Ночью святой Дионисий совершил Божественную литургию в сослужении Ангелов Божиих. Наутро мученики были обезглавлены. Святой Дионисий взял свою главу, прошествовал с ней до храма и только там пал мертвый. Благочестивая женщина Катулла погребла останки мученика.

В одном из апокрифов, касающихся жития святого Дионисия, есть рассказ о том, как в Страстную Пятницу, в день распятия Спасителя в 33 году нашей эры, святой Дионисий, находясь в египетском городе Гелиополисе, вместе со всеми наблюдал, как потемнело небо и солнце спрятало свои лучи. Говорят, что он в этот момент произнес: «Либо страждет Бог, либо близок конец всему!» Рассказывали еще, что он ходил в Иерусалим для встречи с Божией Матерью, и что святой Дионисий, святой Тимофей и святой Иерофей были перенесены на облаках к месту Ее успения, как и  апостолы, и присутствовали на Ее погребении.

Глава священномученика Дионисия была передана Императором Алексием I Комнином (1081—1118) Дохиарскому монастырю на Горе Афон, где она находится и по сей день.

14 жовтня — свято Покрова Пресвятої Богородиці

Минуле – це нескінченна далечінь, і чим більше ми в неї вдивляємося, тим краще бачимо, як глибоко у віки йдуть корені людської історії. Але бувають події, які об’єднують усі століття, усі народи, і тоді час, безжально, на перший погляд, відмірюючи земний людський шлях, немов би перестає існувати.

До таких подій належить диво Покрову. Воно сталося дуже давно – історики й досі сперечаються, коли саме. Але чи так це важливо, якщо те, що сталося темною ніччю у Влахернському храмі Константинополя, взагалі не має часу.

14 жовтня православний світ відзначає одне з великих і значних церковних свят року – Покрова Пресвятої Богородиці, встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

Історія появи свята пов’язана з двома Андріями, один із яких був юродивим жебраком у Константинополі, інший – князем у Володимирі – Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого.

Як правило, диво Покрову Божої Матері пов’язується з нападом сарацинів на Константинополь, хоча сучасні дослідження дають привід вважати, що це були наші предки, язичники-слов’яни. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльозами на очах молилися про те, щоб минула біда.

У той момент, коли полчища ворогів вже були готові увірватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання почуті.

Святий Юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дуже променів сонячних».

Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Царицю і Пані усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і ужахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але у храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

Церковна історія знає безліч прикладів явного свідоцтва про допомогу Божу християнам. Немало прикладів говорять про заступництво ангелів, святих і Пресвятої Богородиці. Але зовсім небагато таких пам’ятних днів стало значущими, а то й унікальними на Русі як свято Покрову Божої Матері.

Заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святому у Константинопольській Церкві, але його відзначали православні Влахерни. Влахернські будівельники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської лаври, перенесли його на Русь. На Русі храми на честь Покрову Божої Матері з’явилися у XII столітті. Всесвітньо відомий за своїми архітектурними достоїнствами храм Покрову на Нерлі був побудований 1165 року князем Андрієм Боголюбським. Він же і встановив у Російській Церкві свято Покриву Божої Матері близько 1164 року.

Тому наші предки мали по-особливому ставилися до Божої Матері, русичі спрадавна виявляли любов до Богородиці, і тому досить особистісне свідоцтво про сугубе заступництво, або Покров Божої Матері припало їм до серця. Важко пояснити чому, але факт особливого благоговіння, особливого шанування очевидний. Народна свідомість саме із заступництвом Божої Матері пов’язує свої надії.

Руські християни зуміли розглянути в тому баченні, яке, до речі, важко історично ідентифікувати, дивне позаісторичне, позанаціональне, можна сказати, богословське свідоцтво про глибину тих стосунків, у які вступають християни з Матір’ю Господа Ісуса Христа, адже немає благотворнішої молитви, ніж Матері перед своїм Сином.

Багато чудес зробив Покров Богородиці на нашій землі. Тисячами Покровських храмів прикрасили її  люди. Окрім храму на Нерлі, вже у XII столітті існував Зверин монастир на честь Покрову Богородиці у Великому Новгороді. Шановані ікони Покрову були в багатьох містах і селах – у храмах і монастирях. У Москві це передусім Покровський собор (його називають ще храмом Василя Блаженного), закладений царем Іваном Грозним після повернення з переможного походу на Волгу (саме у свято Покрову російське воїнство взяло Казань, 1552 рік).

Вдивіться в ікону, її можна читати, як книгу. Саме так і робили наші пращури. Вдивіться, і ви побачите нефи і вівтар Влахернского храму, хоч сам він давно зник із лиця землі; побачите завісу, що закриває знаменний Влахернський образ Богородиці. Вона зазвичай пишеться в темно-червоних тонах – у кольорах імператорського пурпуру. У центрі на амвоні – знайомий нам Роман Сладкопівець зі сувоєм у руках, що жив задовго до Андрія Юродивого. Але і цей Андрій стоїть поруч, у старому дранті, вказуючи приголомшеному учневі Єпіфанію на чудове явлення. Поряд із Романом Сладкопівцем – візантійський імператор, Вселенський патріарх, ченці, народ, а над усіма – Церква небесна: пророки, святителі, мученики. Серед них Іоанн Богослов та Іоанн Предтеча. Ікона Покрову об’єднала усе: і світ небесний, і світ земний. І в самій середині ікони – Пресвята Богородиця, що тримає в руках Своїх благодатний покров. Він такий великий, що вільно покриває собою весь православний світ. А ще вище – образ Того, до Кого звернені усі погляди й усі моління, – образ Спасителя.

Так свято Покриву відкриває нам таємницю небесного життя, таємницю того, чому ми ще живі, чому Господь все ще терпить нас і не поспішає карати. Виявляється, Божа Мати і до цього дня простягає над усіма нами свій молитовний омофор, і молиться Синові про всяку душу християнську, хоча і не маємо очей, гідних це побачити.

Покров Пресвятої Богородиці вважається символом захисту, заступництва і розради, молитви про порятунок світу від незгод і страждань. Цього дня віряни просять у Цариці Небесної захисту і допомоги.

Козацтво України споконвіку вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою покровителькою. Образ Богородиці вінчав козацькі корогви та штандарти, цю ікону обов’язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не мінялася. І свято це урочисто святкували на Січі з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями. Куди б доля не заносила козаків, завжди з ними була ікона Пресвятої. Так після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою лише ікону Пречистої Богородиці.

В Україні 14 жовтня відзначають державне свято – День українського козацтва.

У сучасних нелегких обставинах життя українського народу так важливо просити Покрову над нами Пресвятої Владичиці. Адже уся наша історія свідчить про її особливу любов до України, і певним є, що вона не залишить нас і тепер, коли так потребуємо її заступництва у Божого Сина. З ревною синівською молитвою припадімо до Неї, благаючи спасіння і допомоги.

за матеріалами orthodoxy.org.ua

 

Молитва преподобному Сергию

О священная главо, преподобне и богоносне отче наш Сергие, молитвою твоею, и верою и любовию яже к Богу, и чистотою сердца, еще на земли во обитель Пресвятыя Троицы душу твою устроивый, и ангельскаго общения и Пресвятыя Богородицы посещения сподобивыйся, и дар чудодейственныя благодати приемый, по отшествии же твоем от земных наипаче к Богу приближивыйся и небесныя силы приобщивыйся, но и от нас духом любве твоея не отступивый, и честныя твоя мощи, яко сосуд благодати полный и преизливающийся, нам оставивый! Велие имея дерзновение ко всемилостивому Владыце, моли спасти рабы Его (имена), сущей в тебе благодати Его верующия и к тебе с любовию притекающия: испроси нам от великодаровитаго Бога нашего всякий дар, всем и коемуждо благопотребен, веры непорочны соблюдение, градов наших утверждение, мира умирение, от глада и пагубы избавление, от нашествия иноплеменных сохранение, скорбящим утешение, недугующим исцеление, падшим возставление, заблуждающим на путь истины и спасения возвращение, подвизающимся укрепление, благоделающим в делах благих преспеяние и благословение, младенцем воспитание, юным наставление, неведуюшим вразумление, сиротам и вдовицам заступление, отходящим от сего временнаго жития к вечному благое уготовление и напутствие, отшедшим блаженное упокоение, и вся ны споспешествующими твоими молитвами сподоби в день страшнаго суда шуия части избавитися, десныя же страны общники быти и блаженный оный глас Владыки Христа услышати: приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам царствие от сложения мира. Аминь.

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Всегда радуйтесь! От внутренней натуги ничего доброго не сделаешь, а от радости – что угодно можно совершить. преподобный Серафим Саровский
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Сретения Господня © 2012 - 2017 . Все права защищены.