december_2.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Архив рубрики «Церковный год»

Слова Праздника

Тропарь

Церковнославянский текст Перевод
Рождество Твое, Христе Боже наш, возсия мирови свет разума: в нем бо звездам служащии, звездою учахуся Тебе кланятися, Солнцу Правды, и Тебе ведети с высоты востока. Господи, слава Тебе. Рождество Твое, Христе Боже наш, озарило мир светом разумения: потому что люди, служившие звездам, через звезду научились поклоняться Тебе, Солнцу правды, и познавать Тебя с высоты востока. Господи, слава Тебе

Кондак

Церковнославянский текст Перевод
Дева днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит, Ангели с пастырьми славословят, волсви же со звездою путешествуют, нас бо ради родися Отроча Младо, Предвечный Бог. Сегодня Дева рождает Того, Кто выше всего Существующего, и земля приносит пещеру Неприступному; Ангелы славословят с пастухами, волхвы же путешествуют за звездою, потому что ради нас родился Младенец, Предвечный Бог.

Навечір’я Різдва

kpl

Свято Христового Різдва належить до найбільших свят нашого церковного року. Церква, маючи на увазі велич і значення цього дня, з року в рік готує вірних до зустрічі з нашим Спасителем молитвою і постом. Що ближче до Христового Різдва, то щораз частіше у стихирах, канонах та тропарях наших богослужінь говориться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син, про Його Пресвяту Матір Марію, святого Йосифа Обручника, про вертеп, зірку, ангелів, пастухів і царів.

Вершиною цього святкового приготування є навечір’я Різдва.

Історія святкування навечір’я перед Різдвом сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церковне правило, яке означувало, як святкувати навечір’я, коли воно випаде в неділю. У V ст. Синесій, єпископ Птолемаїди, а в VI ст. святий Григорій Двоєслов у навечір’я Різдва говорили проповіді.
Богослуження навечір’я Різдва є віддзеркаленням духа, з яким свята Церква йде назустріч своєму Спасителеві. Це дух прослави Божих планів щодо звільнення людського роду; дух подиву для любови й жертви воплочення Божого Слова;  дух надземної духовної радості, що хвилина нашого спасіння вже настала. Найкращим виразником того духа є стихири й канони богослужінь святвечора. На утреннім каноні третьої пісні читаємо: «Сьогодні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Творець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з ангелами безустанно співають: слава во вишніх, мир у світі… »   Світилен утрені взиває нас до поклону новонародженому Месії: «З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму, щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари, плоди добрих діл«. Стихира на дев’ятому часі каже: «Сьогодні родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння; пеленами повивається наче людина своїм єством недоторканий Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на початку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той, що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває Жених церковний, і їхні дари приймає Син Діви. Поклоняємося Твоєму Різдву, Христе, покажи нам і Твої божественні Богоявлення«.

Навечір’я Різдва має окрему службу, що зветься великі, або царські часи. Їх уклав єрусалимський патріарх Софроній (641). Царські часи служаться тричі на рік: у навечір’я Різдва, у навечір’я Богоявлення і Велику п’ятницю. Царські часи перед Христовим Різдвом укладені так, що в їхніх псалмах і в читаннях пророків із Старого Завіту зібрані головні пророцтва відносно обіцяного Месії. З Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують місце й обставини Різдва. Під час царських часів Євангеліє лежить на аналої посеред храму як символ Христа, що вже прийшов. Походження назви царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій службі завжди були присутні імператори зі своїм двором. При кінці в їхню честь співали окреме многоліття.

ІМЕНА НАРОДУ БОЖОГО

Rodovid_Spasitelya (1)

Блага звістка про спасіння людства, що гине, Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, починається з перерахування безлічі людей, які жили дуже давно, в землі, яку нашому оку і уявити собі важко. Люди ці носили імена, які нашому вуху незвично чути. Скільки простих і нехитрих читачів Слова Божого спотикалося на самому початку читання, скільки очей роздратовано або з нерозумінням відривалися від священного тексту, бо незрозумілий цей список, бо чужі ці імена, бо нестерпно важко продиратися крізь слова, які нічого не говорять душі, яка навіть шукає Бога, навіть мріє про те, що Істина і Любов засяють їм зі сторінок євангельських!

Але немає нічого випадкового на світі. І, звичайно ж, не випадково благовістя про Вічне Життя починається з цього величного Диптиха, в якому записаний народ. Ось вже два тисячоліття цей урочистий список звучить у Церкві Христовій, звучить над усією землею для кожного, хто має вуха. Ці імена лунають у молитовній тиші храмів Божих, як удари дзвону-благовісника, як нагадування, як заклик. Ці чужі нашому вуху імена звучать у наших храмах завжди напередодні Різдва Христового, напередодні того дня, коли усі ми з розчуленням і радістю зустрічаємо Богонемовляти Христа, Спаса-Еммануїла, довгожданого Месію-спасителя.

Що ж каже нам наш Бог, коли Своїм рятівним промислом, божественним Своїм Словом починає благовістити нам слова Життя Вічного? Передусім, з довгого переліку поколінь, що передували Христу, ми ясно бачимо, наскільки довгим шляхом поверталося пропаще людство до свого Бога, як важка була дорога, скільки гідних і праведних людей чекало, але так і не дочекалося за все своє довге життя радісної хвилини виконання сподівань. У Посланні до Євреїв, яке ми читали сьогодні за Літургією перед читанням Євангелія, апостол Павло пише про цих людей, що зі сподіванням і надією чекали на свого Бога: “І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків, які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі. І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости” (Євр. 11:32-40).

От у чому справа! Це для нас і заради нас, люди, “яких увесь світ не був достойний… не одержали обіцяного“! Вони не одержали обіцяного Царства Небесного, вони не дочекалися Раю, щоб, як пише апостол, вони не без нас досягли досконалості, щоб і ми, грішники, а не тільки вони, праведники, мали частину зі своїм Господом. Бог Сам обрав Собі Свій народ, Він Сам визначив рід Свій, Він Сам обчислив його. Саме ці люди, імена яких ми читали сьогодні в Євангелії, є родом і народом нашого Спасителя.

Ми з вами – Церква Христова. Ми з вами – народ Божий, люди, узяті в частину. У Таїнстві Святого Хрещення ми були усиновлені Богом і Отцем нашим, ми відважно прилічилися до цього великого Диптиху родичів Христових по плоті, ми стали їх родичами, стали єдинокровними їм не по народженню, але по усиновленню нас Христом. І чи нам байдужими очима ковзати по цих священних іменах, чи нам скаржитися на те, що не все і не завжди зрозуміле нам у святому Євангелії? Хіба не ясно, що тільки зусиллям здобувається Царство Боже? Хіба не справедливо також, що зусиллям духу, зусиллям розуму і навіть тілесним зусиллям досягає християнин розуміння того, що хоче йому сказати його Бог?

Святе благовістя, Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, дане нам нашим Богом для того, щоб ми спаслися. Відмовлятися від читання цієї Книги Життя на тій основі, що вона написана застарілою мовою, це все одно що відмовлятися від спасіння душі. Тому, якщо ми хочемо бути з Христом на небі, потрібно зріднитися з Ним і на землі. Тому не може бути нудним і байдужим християнинові родовий літопис його Спасителя.

священик Сергій Ганьковський

ВМІТИ ДАВАТИ

Микола Угодник був за життя мало відомим. З його житія ми знаємо лише дві-три розповіді-епізоди. Усі ви ці оповідання знаєте: як він позбавив воєводу, як він зупинив страту безневинно засуджених, як він таємно допомагав збіднілій сім’ї… Це все, що ми про нього знаємо. Значить, за життя ніхто, окрім близьких людей, окрім жителів цього маленького містечка Мири, не знав його.

І проте, святитель Микола ніби залишився живий, ніби продовжує жити серед людей. Значить, є такі святі, які, не прославивши себе за життя, продовжують молитися за своїх братів, продовжують творити в цьому світі справи милосердя.

Чому ж це так? Причина полягає в тому, які справи людина робила за життя, на що йшли її сили, у що вона вкладала всю свою душу.

От ми з вами, кожен з нас, живемо для себе, кожен своїми турботами… Проходить наше дуже коротке життя, відносять нас на цвинтар, і через одне-два покоління всі про нас забувають. І напис не завжди можна прочитати на могилі; усе заростає… І от давайте подумаємо: пройде сто років, двісті років, цвинтар цей можливе стоятиме, але хто через двісті років згадає наші могили? Йдемо з цього життя безслідно. І тільки благаємо Господа, щоб Він нашу жалюгідну і слабку душу у Своїх селищах упокоїв. Ми чекаємо майбутньої дії Його Святого Духа, щоб Він нас, спочилих у трунах, підняв і оживотворив.

Так з нами, але не так з великими святими. Ми живемо для себе, а вони жили для інших. І настільки жили для інших, що коли кінчилися їх земні мандри, Господь як би дав їм владу продовжувати залишатися на землі. Як би ще до загального воскресіння воскресив їх.

І саме тому пам’ять про святих для нас – це не просто спогад про їх діяння, подвиги, святість, а їх жива дія на нас. Коли ми з вами просимо Миколая Чудотворця про допомогу, про зцілення, ми до нього звертаємося так, як ніби він був живим серед нас. Така благодать святих, що віддавали себе людям. І нам з вами залишається вибір у цьому житті: якщо ми хочемо йти дорогою людською, шляхом себелюбства і гріха, то наша доля – сон, забуття, безпам’ятна молитва; і тільки потім Господь нас оживотворить.

Якщо ж ми хочемо, щоб з першої миті, як ми померли, Господь дав нам сили продовжувати робити щось у житті, ми повинні вже зараз постаратися жити по-іншому – по-християнськи. Що Миколай угодник? Він усім відомий! Але ми знаємо дуже багатьох людей нашого часу, які померли, але їх життя було таким, що Господь і їм дав, як і святому Миколаю, цю дивовижну владу – бути як би безсмертними ще до загального воскресіння! І такі люди моляться за нас, являють масу знамень і чудес, не менше, ніж це було в древні часи.

Отже, ще раз, якщо ми з вами зараз просимо про молитви і про допомогу Миколая Чудотворця, ми повинні подумати і про те, щоб не лише просити, але і щось давати, щось людське, християнське у своєму житті робити. Тоді ми, хоч би в малій, тисячній, нікчемній мірі, уподібнимося нашим великим братам, святим, які просяяли і за життя, і після їх тілесної кончини.

протоієрей Олександр Мень

Слова этого дня

presentation_of_mary

 

Тропарь

Церковно-славянский текст Перевод
Днесь благоволения Божия предображение, и человеков спасения проповедание, в храме Божии ясно Дева является и Христа всем предвозвещает. Той и мы велегласно возопиим: радуйся, смотрения Зиждителева исполнение. Сегодня предуказание Божиего к нам благоволения и завещение спасения людям. Дева явно пред всеми входит в храм Божий и предвозвещает всем о Христе. Ей и мы громогласно воскликнем: Радуйся Ты, исполняющая промышление о нас Создателя (домостроистельсво о нашем спасении).

 

Кондак

Церковно-славянский текст Перевод
Пречистый храм Спасов, многоценный чертог и Дева, священное сокровище славы Божия, днесь вводится в дом Господень, благодать совводящи, яже в Дусе Божественнем, Юже воспевают Ангели Божии: Сия есть селение небесное. Чистейший храм Спасителя, драгоценный чертог и Дева, священное сокровище Божественной славы — ныне вводится в дом Господень, совводящи (приводя с собой) благодать в Божественном Духе. Ее воспевают Ангелы Божии: Она есть небесное жилище.

БОЖИЙ ЗАКЛИК

Воля Божа завжди вища за волю людську. Завжди у Священному Писанні Господь каже Своє перше слово. Ось чому в Євангелії ми читаємо: “Не ви Мене обрали, але Я вас обрав“, – говорить Господь (Ін. 15:16).

І ми тут – не за власним бажанням, а за Божим закликом. Господь покликав нашого прабатька Авраама, батька віруючих. Не Авраам покликав Бога, а Бог покликав його і сказав: йди, і твори волю Мою. Так само було і з пророком Мойсеєм, якого Господь спонукав на великі діяння. Так було з усіма іншими Божими мужами, яких Він закликав на служіння. Так само сталося з Дівою Марією, яку Отець Небесний покликав на великий подвиг, – бути Матір’ю Визволителя роду людського. Звичайно, Вона не чекала, звичайно, Вона була збентежена, як каже нам євангеліст Лука, збентежена благою ангельською звісткою. “Як же станеться це?” (Лк. 1:34) – запитала Вона.

І коли закликає нас Господь, ми, смертні, грішні люди, маємо бути готові прийняти Його слово. Інакше воно прозвучить, як глас вопіющого в пустелі (Мк. 1:3), який ми не почуємо, і підемо своєю життєвою дорогою глухими до Його заклику.

Тому все ті, хто був покликаний Богом і виконав Його волю як зміг, – вони готувалися до цього. Душа їх була готова. І немає сумніву, що Діва Марія, Назаретська Діва, яка жила, ніким не відома, у безвісності, Вона теж була готова до явлення ангела, який Їй сповістив про велику честь стати Матір’ю Господа. Як Вона готувалася, Священне Писання не говорить – євангеліст нам просто свідчить, що ангел Гавриїл був посланий у Назарет до Діви, яка була обручена з Йосифом.

Але старовинне передання розповідає нам про найголовніше, про те, що з дитинства батьки присвятили Її Богові. Так, із самого дитинства! І сьогодні ми святкуємо підготовку цього великого сосуду Божого, Пресвятої Матері, до ангельської звістки. Нехай ми нічого не знали б про це, ми все-таки повинні були б здогадатися, що не випадково Бог обрав саме Її: Вона була готова, воля Її була спрямована до Господа, серце Її було відкрите Небу.

Її приводять у Храм, оскільки Вона сама стане Храмом Божим. Але якщо древній Храм мав Святе святих закритим, то Мати Божа явила нам Сина Свого, Який відкритий усім, відкритий кожному, хто хоче почути Його голос, сприйняти Його благодать, увійти до Його спасіння і в радість вічного життя.

Тому і ми з вами, наслідуючи всіх обранців Божих, повинні прагнути бути готовими прийняти Божу благодать, Божу силу. Готувати себе молитвою, зосередженістю, відвідуванням храму, участю у таїнствах, постійним читанням Слова Божого, вірою, вірою, і ще раз вірою. Віра – довіра до Бога – відкриває наші вуха до слова Божого, відкриває наше серце до прийняття Його великої благодаті і спасіння. Бо спасіння наше є таємниця Божа і таємниця людська. Без людини Бог не може спасти людину. Без нашої участі, нашого серця, нашої волі Боже спасіння пройде повз, як промінь світла, що намагається проникнути в будинок, але щільно закриті віконниці і товсті стіни не дають проникнути туди променю світла.

Так відкриємо віконниці своєї душі, відкриємо двері свого серця, щоб Слово Боже могло увійти до нас. Амінь.

протоієрей Олександр Мень

Как мы понимаем, что Рождество приближается. Песнопения Рождества

Не случайно, в праздник Введения в Храм Пресвятой Богородицы начинается Christos rozhdaetsyaрождественское пение. Праздник еще не наступил, но ожидание его, начавшееся задолго до этого дня, при первых звуках рождественских ирмосов, а их мы впервые начинаем петь в этот день, «Христос раждается, славите: Христос с небес, срящите: Христос на земли, возноситеся. Пойте Господеви, вся земля, и веселием воспойте, людие, яко прославися»,  теперь достигло высшего предела. Душа затрепетала, ожидая, что вот сейчас наступит рождение в мир Господа.

Правда, если на Рождестве это будет ирмос канона, то пока мы поем это как катавасию, заключение нашей канонной песни.

Да, сама Богородица оказалась тем Храмом, в котором поселился Бог, Бога Она выносила, Сына Божия Она родила, Сына Божия и Сына Человеческого.

И нам кажется, что эти слова от нас далеки, что они касаются только Богородицы. Так вот, вспомните, что писал апостол Павел:

«Разве вы не знаете, что вы храм Божий, и Дух Божий живет в вас?» (1 Кор 3:16).

Ангелы Господни

Слово “ангел” (angelos) в переводе с греческого буквально означает “вестник” и указывает не на природу, как таковую, а на исполняемое служение. В Свящ. Писании словом «ангел» называются пророки, например, пророк Моисей (Чис. 20, 16). Пророк Малахия, пророчествуя о Господе Иисусе Христе, называет его Ангелом Завета (Мал. 3, 1).

В Свящ. Писании ангелами в собственном смысле называются бестелесные духи: в Быт. 3 говорится о Херувиме с огненным мечем, поставленном у врат рая, в Быт. 28 — о видении лестницы патриархом Иаковом и др. Пророк Исайя имел видение Серафимов в храме (Ис. 6), в псалмах неоднократно говорится об ангелах, например: “Ибо Ангелам Своим заповедает о тебе” (Пс. 90, 11).

В Новом Завете бытие этих существ также несомненно: Ангел Гавриил возвестил Деве Марии благую весть, во время искушений в пустыне Господь был с ангелами, Воскресение, Вознесение и другие события из жизни Спасителя отмечены присутствием ангельских сил. В истории ранней Церкви мы также видим действия ангелов. Так, ангел вывел апостола Петра из темницы. Об ангелах, как исполнителях воли Божией, многократно говорится в книге Откровения.

В постановлениях VII Вселенского Собора о церковном искусстве отмечается, что ангелы обладают некоторой телесностью: “Что же касается разумных сил, то они не всецело изъяты от телесности, и не безусловно невидимы, будучи одарены тонкими воздухообразными или огненными телами”. При этом отцы Собора ссылались на Евр. 1, 7: “Ты творишь Ангелами Своими духов и служителями Своими пламенеющий огонь”. Был поставлен вопрос о возможности изображать ангелов на иконах. С другой стороны, признать ангелов совершенно бестелесными, значит отказаться от попыток их изображать. Чтобы обосновать возможность их изображения, отцы Собора указывают на тонкую огненную, воздухообразную или эфирную телесность ангелов.

В день праздника Собора Архистратига Михаила и прочих Небесных Сил бесплотных предлагаем внимательнее рассмотреть изображения Ангелов на иконах.

 

Angels_1

На ико­нах Ар­хан­ге­лы изо­бра­жа­ют­ся в со­от­вет­ствии с ро­дом их слу­же­ния:

Ми­ха­ил – по­пи­ра­ет но­га­ми диа­во­ла, в ле­вой ру­ке дер­жит зе­ле­ную фини­ко­вую ветвь, в пра­вой – ко­пье с бе­лой хо­руг­вью (ино­гда пла­мен­ный меч), на ко­то­рой на­чер­тан черв­ле­ный крест.

Гав­ри­ил – с рай­ской вет­вью, при­не­сен­ной им Пре­свя­той Де­ве, или со све­тя­щим­ся фо­на­рем в пра­вой ру­ке и зер­ка­лом из яс­пи­са – в ле­вой.

Ра­фа­ил – дер­жит со­суд с це­ли­тель­ны­ми сна­до­бья­ми в ле­вой ру­ке, а пра­вой ве­дет То­вию, несу­ще­го ры­бу.

Ури­ил – в под­ня­той пра­вой ру­ке – об­на­жен­ный меч на уровне гру­ди, в опу­щен­ной ле­вой ру­ке – «пла­мень ог­нен­ный».

Се­ла­фи­ил – в мо­лит­вен­ном по­ло­же­нии, смот­ря­щий вниз, ру­ки сло­же­ны на гру­ди.

Иегу­ди­ил – в дес­ни­це дер­жит зо­ло­той ве­нец, в шуй­це – бич из трех крас­ных (или чер­ных) вер­вий.

Вара­хи­ил – на его одеж­де мно­же­ство ро­зо­вых цве­тов.

Иере­ми­ил – дер­жит в ру­ке ве­сы.

Angels_2

Димитріївська батьківська субота

«Сьогодні батьківська!» – фраза, яку ми чуємо кілька разів на рік. У Бога всі живі, і пам’ять і молитва про наших покійних рідних і друзів – важлива частина християнської віри.

Ми розповімо про те, які бувають батьківські суботи, про церковні і народні традиції днів особливого поминання покійних та про те, як молитися за померлих.

Батьківські суботи (а їх в церковному календарі кілька) – це дні особливого поминання покійних. У ці дні в православних храмах здійснюється особливе поминання померлих православних християн.

Крім того, за традицією віруючі відвідують могили на кладовищах.

Назва «батьківська» швидше за все походить від традиції називати покійних «батьками», тобто тими, які відійшли до батьків. Ще одна версія – «батьківськими» суботи стали іменуватися, тому що християни молитовно поминали в першу чергу своїх покійних батьків.

Скільки в році батьківських субот?
У календарі Православної Церкви вісім днів особливого поминання покійних. Усі, окрім одного (9 травня – Поминання покійних воїнів), мають перехідну дату.

Субота м’ясопусна (Вселенська поминальна субота)
Субота 2-ї седмиці Великого посту
Субота 3-го тижня Великого посту
Субота 4-ї седмиці Великого посту
Радониця
9 травня – Поминання покійних воїнів
субота Троїцька
субота Димитрівська

Димитріївська поминальна субота
Димитріївська поминальна субота – субота перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, який відзначається 8 листопада за новим стилем. Якщо день пам’яті святого припадає теж на суботу, батьківською все одно вважається попередня.

Димитріївська поминальна субота стала днем особливого поминання покійних після перемоги руських воїнів в Куликовській битві в 1380 році. Спочатку в цей день поминали саме тих, хто загинув на Куликовому полі, потім, з плином століть, традиція змінювалася. У новгородському літописі XV століття ми читаємо про Димитріївську батьківську суботу вже як про день поминання всіх померлих.

 

Заупокійне поминання в батьківську суботу
Напередодні батьківської суботи, тобто ввечері в п’ятницю, у православних храмах служиться велика панахида, яку також називають грецьким словом «парастас». У саму ж суботу, вранці, служать заупокійну Божественну літургію, після неї – загальну панахиду.

На парастас або на заупокійну Божественну літургію можна подати записки за упокій з іменами близьких вашому серцю померлих. А ще в цей день, за старою церковною традицією, парафіяни приносять в храм їжу – «на канон» (або «на переддень»). Це продукти, вино (кагор) для здійснення Літургії.

Молитва за померлих
Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне.

Імена зручніше прочитувати за пом’янником – невеликою книжечкою, де записуються імена живих і покійних родичів. Існує благочестивий звичай вести сімейні пом’янники, прочитуючи які і в домашній молитві, і під час церковного богослужіння, православні люди поминають поіменно багато поколінь своїх покійних пращурів.

Чому в Церкві моляться за померлих людей
Християни вірять в життя душі після смерті. Але посмертна доля людської душі може бути різною.

І якщо за житті людина жила неправедно, її душа після смерті буде страждати від наслідків гріхів, які вона скоїла. А покаятися і виправити себе людина після смерті вже не може, так як душа позбавлена тіла. Проте вона може змінитися завдяки зусиллям тих, хто залишився на землі і з ким зберігається зв’язок любові та пам’яті.

Справа в тому, що Церква – це не просто формальне об’єднання людей, віруючих у Бога. Християни становлять в Церкві єдиний організм, в якому стан одного органу визначає самопочуття всіх інших. Але допомогти хворому може тільки здоровий. У цьому полягає суть молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо.

Припустимо, наш ближній був за життя гнывливим, любив злословити, пиячив, був жадібним. Значить, ми повинні навчитися утримуватися від гніву, утримувати свою мову від злих речей, дотримуватися постів, роздавати милостиню. Простіше кажучи, потрібно самому почати жити по-християнськи і тим самим отримати можливість ділитися цим життям з нашими покійними через любов до них і молитву.

Як правильно проводити батьківську суботу?
Нам – живим – у поминальну суботу, день пам’яті наших близьких і рідних, треба по можливості провести в молитві. Лейтмотив усіх молитов за упокій – прощення гріхів. Мертві вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо докласти всіх зусиль і молити Бога про милість до них. І завдяки цьому Господь може змінити долю померлої людини.

Иверская икона Пресвятой Богородицы

О Пресвятая Дево, Мати Господа, Царице небесе и земли! Вонми многоболезненному воздыханию душ наших, призри с высоты святыя Твоея на нас, с верою и любовию покланяющихся пречистому образу Твоему. Се бо, грехми погружаемии и скорбьми обуреваемии, взирающе на Твой образ, яко живей Ти сущей с нами, приносим смиренная моления наша. Не имамы бо ни иныя помощи, ни инаго предстательства, ни утешения, токмо Тебе, о Мати всех скорбящих и обремененных! Помози нам, немощным, утоли скорбь нашу, настави на путь правый нас, заблуждающих, уврачуй и спаси безнадежных, даруй нам прочее время живота нашего в мире и тишине проводити, подаждь христианскую кончину и на Страшном Суде Сына Твоего явися нам, милосердая Заступница, да всегда поем, величаем и славим Тя, яко благую Заступницу рода христианскаго, со всеми угодившими Богу. Аминь.

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Только христианство делает человека нормальным, как было со святыми. Норма человека — Христос. игумен Никон (Воробьёв)
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2019. Всі права захищені.