november_2017.jpg
ЦЕРКОВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО
СРЕТЕНСКИЙ ЛИСТОК
listok
ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ

Архив рубрики «Церковный год»

Димитріївська батьківська субота

«Сьогодні батьківська!» – фраза, яку ми чуємо кілька разів на рік. У Бога всі живі, і пам’ять і молитва про наших покійних рідних і друзів – важлива частина християнської віри.

Ми розповімо про те, які бувають батьківські суботи, про церковні і народні традиції днів особливого поминання покійних та про те, як молитися за померлих.

Батьківські суботи (а їх в церковному календарі кілька) – це дні особливого поминання покійних. У ці дні в православних храмах здійснюється особливе поминання померлих православних християн.

Крім того, за традицією віруючі відвідують могили на кладовищах.

Назва «батьківська» швидше за все походить від традиції називати покійних «батьками», тобто тими, які відійшли до батьків. Ще одна версія – «батьківськими» суботи стали іменуватися, тому що християни молитовно поминали в першу чергу своїх покійних батьків.

Скільки в році батьківських субот?
У календарі Православної Церкви вісім днів особливого поминання покійних. Усі, окрім одного (9 травня – Поминання покійних воїнів), мають перехідну дату.

Субота м’ясопусна (Вселенська поминальна субота)
Субота 2-ї седмиці Великого посту
Субота 3-го тижня Великого посту
Субота 4-ї седмиці Великого посту
Радониця
9 травня – Поминання покійних воїнів
субота Троїцька
субота Димитрівська

Димитріївська поминальна субота
Димитріївська поминальна субота – субота перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, який відзначається 8 листопада за новим стилем. Якщо день пам’яті святого припадає теж на суботу, батьківською все одно вважається попередня.

Димитріївська поминальна субота стала днем особливого поминання покійних після перемоги руських воїнів в Куликовській битві в 1380 році. Спочатку в цей день поминали саме тих, хто загинув на Куликовому полі, потім, з плином століть, традиція змінювалася. У новгородському літописі XV століття ми читаємо про Димитріївську батьківську суботу вже як про день поминання всіх померлих.

 

Заупокійне поминання в батьківську суботу
Напередодні батьківської суботи, тобто ввечері в п’ятницю, у православних храмах служиться велика панахида, яку також називають грецьким словом «парастас». У саму ж суботу, вранці, служать заупокійну Божественну літургію, після неї – загальну панахиду.

На парастас або на заупокійну Божественну літургію можна подати записки за упокій з іменами близьких вашому серцю померлих. А ще в цей день, за старою церковною традицією, парафіяни приносять в храм їжу – «на канон» (або «на переддень»). Це продукти, вино (кагор) для здійснення Літургії.

Молитва за померлих
Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне.

Імена зручніше прочитувати за пом’янником – невеликою книжечкою, де записуються імена живих і покійних родичів. Існує благочестивий звичай вести сімейні пом’янники, прочитуючи які і в домашній молитві, і під час церковного богослужіння, православні люди поминають поіменно багато поколінь своїх покійних пращурів.

Чому в Церкві моляться за померлих людей
Християни вірять в життя душі після смерті. Але посмертна доля людської душі може бути різною.

І якщо за житті людина жила неправедно, її душа після смерті буде страждати від наслідків гріхів, які вона скоїла. А покаятися і виправити себе людина після смерті вже не може, так як душа позбавлена тіла. Проте вона може змінитися завдяки зусиллям тих, хто залишився на землі і з ким зберігається зв’язок любові та пам’яті.

Справа в тому, що Церква – це не просто формальне об’єднання людей, віруючих у Бога. Християни становлять в Церкві єдиний організм, в якому стан одного органу визначає самопочуття всіх інших. Але допомогти хворому може тільки здоровий. У цьому полягає суть молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо.

Припустимо, наш ближній був за життя гнывливим, любив злословити, пиячив, був жадібним. Значить, ми повинні навчитися утримуватися від гніву, утримувати свою мову від злих речей, дотримуватися постів, роздавати милостиню. Простіше кажучи, потрібно самому почати жити по-християнськи і тим самим отримати можливість ділитися цим життям з нашими покійними через любов до них і молитву.

Як правильно проводити батьківську суботу?
Нам – живим – у поминальну суботу, день пам’яті наших близьких і рідних, треба по можливості провести в молитві. Лейтмотив усіх молитов за упокій – прощення гріхів. Мертві вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо докласти всіх зусиль і молити Бога про милість до них. І завдяки цьому Господь може змінити долю померлої людини.

Иверская икона Пресвятой Богородицы

О Пресвятая Дево, Мати Господа, Царице небесе и земли! Вонми многоболезненному воздыханию душ наших, призри с высоты святыя Твоея на нас, с верою и любовию покланяющихся пречистому образу Твоему. Се бо, грехми погружаемии и скорбьми обуреваемии, взирающе на Твой образ, яко живей Ти сущей с нами, приносим смиренная моления наша. Не имамы бо ни иныя помощи, ни инаго предстательства, ни утешения, токмо Тебе, о Мати всех скорбящих и обремененных! Помози нам, немощным, утоли скорбь нашу, настави на путь правый нас, заблуждающих, уврачуй и спаси безнадежных, даруй нам прочее время живота нашего в мире и тишине проводити, подаждь христианскую кончину и на Страшном Суде Сына Твоего явися нам, милосердая Заступница, да всегда поем, величаем и славим Тя, яко благую Заступницу рода христианскаго, со всеми угодившими Богу. Аминь.

Иерусалимская икона Божией Матери

Иерусалимская икона Божией Матери, по преданию, была написана в 15-й год по Вознесении Господнем (48 г. н.э.), в Гефсимании, и была первой из 70 икон Богородицы, созданных святым Евангелистом Лукой. Предназначалась икона для иерусалимской общины. По некоторым свидетельствам, именно этот образ, находившийся некогда в храме Воскресения Христова в Иерусалиме, явился той чудотворной иконой Богородицы, от которой изшел глас к преподобной Марии Египетской, обративший ее от греховного пути.

В 463 году, при византийском императоре Льве Великом (457—474) Иерусалимская икона была перенесена в Константинополь и помещена в храме Богоматери, именуемом «Пигий», (греч. «Источник»). При императоре Ираклии (575—641), когда на Константинополь напали скифы, по всенародной молитве перед Иерусалимской иконой, произошло чудо избавления города и он не был взят. В память об этом образ перенесли в один из главных храмов Византии — Влахернскую церковь, где он и оставался в течение почти трех столетий, до царствования Льва VI Философа.

В 988 году, Иерусалимская икона была перенесена в крымский город Херсон, или Корсунь, и передана в дар великому равноапостольному князю Владимиру, покорившему этот город и крестившемуся в нем. Князь Владимир взял икону в Киев. Но не долго хранился чудотворный образ в Киевском княжестве. Когда святое крещение и обращение в христианство приняли в Новгороде, князь Владимир даровал сей образ новгородцам.

Более 400 лет образ Богородицы пребывал в Софийском соборе Великого Новгорода. Его почитанием здесь обусловлена особая любовь к Иерусалимской иконе во многих градах и весях Русского Севера.

В 1571 году царь Иоанн Грозный перенес икону в Московский Успенский собор. Икона была помещена среди других святынь, покровительствовавших прежним удельным княжествам. Окруженная всеобщим почитанием, икона пребывала в Кремле до 1812 года.

Во время нашествия Наполеона в 1812 году Иерусалимская икона исчезла. По некоторым источникам, чудотворная икона была захвачена французами и увезена во Францию, где она хранится и по сей день.

Тропарь иконе Божией Матери Иерусалимской
Твоего предстательства уверение / и милосердия Твоего явление / икона Иерусалимская нам, Владычице, показася / пред нею же души наша в молитве изливаем / и верою Тебе вопием: / воззри, Милосердая, на люди Твоя, / вся скорби наша и печали утоли, / утешение благое в сердца наша низпосли // и спасение вечное душам нашим, Пречистая, испроси.

Другой тропарь
Богорадованная Владычице, / препрославленная Мати щедрот и человеколюбия, / всемилостивая о всем мире Ходатаице! / Прилежно раби Твои ко Твоему предстательству прибегаем / и ко пречудному образу Твоему со умилением, припадающе, молимся: / молитву теплую Сыну Твоему и Богу нашему сотвори, / о Всепетая Царице Богородице, / да от всяких болезней и печалей нас Тебе ради избавит, / и от грехов всяких свободив, / Царствия Своего Небеснаго наследники ны покажет: / велие бо и неизреченное яко Мати к Нему дерзновение имаши / и вся от Него испросити можеши, // едина во веки Преблагословенная.

Кондак
Не отрини, о Милосердая Мати,/ слез и воздыханий наших,/ но прошения наша милостивно приимши,/ пред Иерусалимскою иконою Твоею/ молящихся людей веру укрепи,/ умилением сердца их исполни,/ и крест земнаго жития нести им помози,/ елика бо хощеши можеши.

Предлагаем вспомнить, как эта икона появилась в нашем храме

Молитва преподобному Сергию

О священная главо, преподобне и богоносне отче наш Сергие, молитвою твоею, и верою и любовию яже к Богу, и чистотою сердца, еще на земли во обитель Пресвятыя Троицы душу твою устроивый, и ангельскаго общения и Пресвятыя Богородицы посещения сподобивыйся, и дар чудодейственныя благодати приемый, по отшествии же твоем от земных наипаче к Богу приближивыйся и небесныя силы приобщивыйся, но и от нас духом любве твоея не отступивый, и честныя твоя мощи, яко сосуд благодати полный и преизливающийся, нам оставивый! Велие имея дерзновение ко всемилостивому Владыце, моли спасти рабы Его (имена), сущей в тебе благодати Его верующия и к тебе с любовию притекающия: испроси нам от великодаровитаго Бога нашего всякий дар, всем и коемуждо благопотребен, веры непорочны соблюдение, градов наших утверждение, мира умирение, от глада и пагубы избавление, от нашествия иноплеменных сохранение, скорбящим утешение, недугующим исцеление, падшим возставление, заблуждающим на путь истины и спасения возвращение, подвизающимся укрепление, благоделающим в делах благих преспеяние и благословение, младенцем воспитание, юным наставление, неведуюшим вразумление, сиротам и вдовицам заступление, отходящим от сего временнаго жития к вечному благое уготовление и напутствие, отшедшим блаженное упокоение, и вся ны споспешествующими твоими молитвами сподоби в день страшнаго суда шуия части избавитися, десныя же страны общники быти и блаженный оный глас Владыки Христа услышати: приидите, благословеннии Отца Моего, наследуйте уготованное вам царствие от сложения мира. Аминь.

В день памяти преподобного Сергия

Шесть  веков отделяют нас от блаженной кончины преп. Сергия (1392 г.). Как все изменилось с той поры, какое историческое расстояние нас разделяет! И однако по-прежнему остается он для нас не только духовным вождем и небесным предстателем, но и другом и близким, как изведавший глубину нашей скорби и в ней с нами сроднившийся.Ибо и он был сыном безвременья, и по-своему не менее нас.

Мы пережили и теперь снова переживаем бедствия войн на родине и на чужбине со всею их жестокостью, но разве и он не был свидетелем браней и даже вдохновителем борьбы за освобождение родины, как бы духовным соратником битвы Куликовской? И если мы изнемогаем порою от взаимного похуления и раздоров, то разве и он не принужден был оставлять собственную обитель ради братского похуления Нам кажутся теперь наши бедствия небывалыми, но это лишь обман зрения из-за дальности расстояния, а если мы внимательнее всмотримся во все черты жития преподобного, то увидим, как велика была мера злостраданий его состраждущего сердца.

И хотя не было тогда внешних орудий истребительных, но страсти истребительные были не меньше, как и не менее яростна была Куликовская сеча, нежели бои, которые перед нами происходят. Более позднее время имеет и большую зрелость в добре и зле, наивным и детским представляется ему былое. Но существует для каждого времени своя собственная мера, и эта мера была до конца исполнена в дни преподобного. И на своем пути испытаний он стяжал венец правды и стал вождем и целителем родины. Его духовная сила проявилась в области церковной, государственной, во всем творчестве народном.

В чем же состоял подвиг преподобного, и в чем и как можем мы ему последовать ныне, в столь изменившихся условиях жизни?

Внешне он был связан с особыми обстоятельствами своего времени, но внутренне он вполне сохраняет руководящее значение и ныне, ибо дух человеческий в обращенности к Богу не зависит от времени, в котором осуществляет творческие свои устремления, и в этом творчестве духовном призваны и мы следовать путем преподобного, вдохновляться его вдохновением. В его смиренном образе мы не найдем тех нарочитых даров, за которые прославляются величием человеческим, он назидает нас величием евангельским, о котором сказано: «Кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугой. И кто хочет быть между вами первым, да будет вам рабом» (Мт. 20,26-27), «Возьмите иго Мое на себя и научитесь от Меня, ибо Я кроток и смирен сердцем» (Мт. 11,29). Такое величие не есть даровое, как дарование природ­ное: оно достигается подвигом веры и молитвы, исполнением обеих заповедей Господних о любви к Богу и ближнему.

Житие преподобного повествует о чудесах и знамениях и откровениях, о сослужении со ангелами, о явлении Пречис­той, о причащении из чаши огня Божественного. Однако самое чудесное и самое потрясающее есть его собственный подвиг безграничного самоуничижения, смиренного несения тяготы братьев своих, непрестанное самоотвержение.

Можем ли мы думать о подражании ему, мерить себя этой мерой?

Назидает ли нас такое величие, нам недоступное и нас устрашающее? Однако есть единый и для всех общий путь христианской жизни, и, взирая на совершителя его, мы должны полагать в себе его начало, по слову апостола: «Братия, не почитаю себя достигшим, а только, забывая заднее и простираясь вперед, стремлюсь к цели, к почести вышнего звания Божия во Христе Иисусе» (Фп. 3, 13 -14). И далее он же прибавляет: «Подражайте мне и смотрите на тех, которые поступают по образу, какой имеете в нас». Подражать ему, вслед за ап. Павлом, зовет нас молчаливым примером и преподобный. И именно в отчаянности нашей жизни, во всей ее безнадежности и должен совершаться сей подвиг молитвы и веры. Мы помним времена благие, прежде нынешнего безвременья, но как же изжить его тяготу, как преодолеть свое уныние? Мы знаем умом и исповедаем устами, что промыслом Божиим строятся судьбы человеческие, и судьбы наши суть дела Божий. От нас требуется перевести умовую отвлеченность этого знания в живую действительность, увидеть над собою руку Божию. Этому подвигу веры и учит нас преподобный, ибо и его житие представляет непрерывную цепь победных ее испытаний. Что сталось бы с родиной нашей, если бы Димитрий Донской не нашел в нем того ободрения, в котором нуждался для своего ратного подвига, или если бы сам преподобный не выдержал внутренних и внешних потрясений в жизни обители, которой суждено было стать настоящим питомником русского духа? И не подобное ли испытание веры постигает ныне чад его на родине и в изгнании, в уничижении и бедствии, как щепка носимых от одного берега к другому, без приюта и пристанища, пред лицом всей непонятности и ужаса судеб, как наших, так и вместе всего мира? От нас требуется духовно устоять, сохраняя в сердцах то, что нам дано и вверено. Это ожидает от нас последнего, изнемогающего усилия веры, но она-то и обещает нам помощь Божию. И на этом крестном пути веры пред нами сияет образ преподобного.

Много раз чудесно спасала нас милость Божия молитвами преподобного, но и остаются безвестны наши пути в будущем. Доколе не отнята от нас эта милость, мы призваны проходить свою череду, подвизаться в обители преподобного в богожитии, которое есть молитва, как небесные крылья души, и в богомыслии, созерцании тайн Божиих, которое отпечатлевается в богословии.

Да не заглушат в нас громы и ревы поднебесной и преисподней сего небесного гласа, и да не утратим мы тишины молитвы и вдохновения богомудрия. Да совершится путь наш по слову апостола: «Подвигом добрым подвизался, течение совершил, веру сохранил» (2 Тим. 4,7).

протоиерей Сергий Булгаков

Текст праздничной службы на Воздвижение

Праздник Воздвижения Креста Господня отличается уникальными особенностями богослужения, которые нигде больше не повторяются. Предлагаем вам текст службы с переводом, чтобы ни одно слово не прошло мимо нас и мы встретили праздник таким, каким он подарен нам Церковью.

СЛЬОЗИ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Про Пресвяту Богородицю в Євангеліях сказано не так вже багато. Нічого не говориться там про Її народження на світ. Але таке велике серед християн шанування Пречистої Діви і Матері Спасителя нашого, така сильна любов до Неї, що майже з найперших віків церковне передання зі старанністю збирає відомості про Її земне життя.

Одне з таких джерел – апокрифічне Протоєвангеліє від Якова, написане, як передбачається, у 2 столітті (можливо, воно є найдревнішим текстом, що засвідчує шанування християнами Богородиці), – розповідає про Її вічне дівоцтво і представляє Її як нову Єву. Протоєвангеліє, авторство якого приписується апостолу Якову, родичу Христовому, оповідає про дитинство і юність Діви Марії та про події під час народження Спасителя.

Ми з вами, звичайно, розуміємо, що формальної історичної точності фактів в апокрифах шукати не слід, але там є щось не менше, а може, і важливіше: те, що дає поживу люблячому християнському серцю, що укріплює його віру, підбадьорює його сподівання.

«У дванадцяти колінах Ізраїльських був Йоаким, дуже багатий чоловік, який приносив подвійні дари Богові, кажучи: Нехай буде від багатства мого усьому народу, а мені у відпущення в умилостивлення Господові.

Настав великий День Господній, коли сини Ізраїльські приносили свої дари.

І виступив проти нього (Йоакима) Рувим, сказавши: Не можна тобі приносити дари першому, бо ти не створив потомства Ізраїлю.

І засмутився дуже Йоаким, і став дивитися родовід дванадцяти племен народу, кажучи: пошукаю в дванадцяти колінах Ізраїльських, чи не я один не дав потомства Ізраїлю.

І дослідивши, з’ясував, що всі праведники залишили потомство Ізраїлю.

Згадав він і про Авраама, як у його останні дні Бог дарував йому сина Ісаака.

І так гірко стало Йоакиму, і не пішов він до дружини своєї, а пішов у пустелю, поставив там свій намет і постив сорок днів і сорок ночів, кажучи: не увійду ні для їжі, ні для питва, доки не зглянеться на мене Господь, і буде мені їжею і питвом молитва.

А дружина його Анна плакала і ридала, кажучи: сплачу я своє вдівство, сплачу мою бездітність».

Слізна молитва бездітних праведників, як далі ми читаємо в Протоєвангелії, була почута: ангел сповістив їм про те, що в них народиться чадо, яке зніме з них ганьбу бездітності і, мало того, принесе спасіння всьому світові.

Подібно до прабатька Авраама і Сарри, а згодом – Захарії і Єлисавети, народження дитини в Йоакима і Анни тоді, коли подружжя вже зневірилося її мати, стало прямим даром Божим. Не просто Його відповіддю на палкі благання чи навіть – на неухильну суворість дотримання заповідей, даних усьому Ізраїлю, але частиною дуже важливої речі: особистих, живих і неформальних, сповнених любові, шанування, іноді – ревного запитання, завжди – уміння слухати і послуху, стосунків з Господом, того, що мовою Священного Писання іменується «ходити перед Богом».

Саме ці особисті стосунки і є основа головної заповіді Божої, заповіді про любов. І якщо застосувати її до сім’ї, до ситуації чоловіка і жінки, чоловіка і дружини, то звучить вона так: «Любити Бога усім, що в тобі є, і свою другу половину як самого себе».

В різних брошурах і статтях, які в множині видаються під церковною егідою, ми читаємо, що єдина мета і виправдання шлюбу – дітородіння. Проте недаремно вінчання виділене Церквою в окреме таїнство. І ключові слова, які звучать при вінчанні в молитвах священика і читанні апостольського послання, нагадують нам заповідь Божу про те, що дітям належить відліпитися від батьків, стати самостійними особами, чоловіку і жінці – знайти один одного і стати єдиною плоттю.

Зовсім не перше місце в шлюбі займає просте біологічне продовження роду, сенс любові між чоловіком і дружиною – куди вищий і глибший. «Друга половина, знайти свою половинку» – народна свідомість знайшла саме ці, дуже точні, слова, щоб позначити любов між чоловіком і жінкою, охарактеризувати шлюб саме як з’єднання двох осіб, призначених від створення світу бути єдиним цілим, союз, встановлений Самим Богом.

Коли ми звертаємося до першоджерела – книги Буття, до розповіді пророка Мойсея про створення світу і людини, ми бачимо, що людина, «А-адам а-рішон», першолюдина, від якої згодом розмножилися всі племена і народи та бере початок кожна жива людська душа, створена єдиною особою. Чоловічий і жіночий початок таємничо сполучений у ній воєдино.

Яким був образ Адамового життя до появи Єви – про це в Біблії говориться мало, але ми знаємо, що з’явилася Єва саме через таємниче відділення її від Адама. Чоловік і жінка, «іш» і «іша», колись були єдиним цілим. «Ребро Адама», те, що іноді в обивательському розумінні так прямо і уявляється як реброва кістка (пам’ятаєте старий плоский жарт: баба – дурна, бо з ребра створена, а в ребрі кісткового мозку немає…), мовою першоджерела звучить як «цела» – бік, грань особистості першолюдини.

З тих самих пір сенс земної любові між чоловіком і жінкою, пошук «своєї половинки» – глибинне прагнення знову набути колись втраченої повноти і цілісності. Шлюб – союз, в якому двоє мають стати одним, не втрачаючи при цьому своєї особистості, але набуваючи чогось нового, більшого.

Аналізу приземленим розумом це таїнство до кінця не піддається, подібно до таїнства з’єднання двох природ Христових в одній неповторній Особі, але проте було і залишиться однією з Богом даних основ існування людини на землі. А от дітородіння, варто зауважити, хоча і воно – теж великий дар Божий, з’явилося вже пізніше, після гріхопадіння, після того, як почався нелегкий і довгий шлях перших людей у земній юдолі. І саме ім’я «Єва» (Хава), «та, яка дає життя», жінка отримала від свого чоловіка вже будучи поза межами Едемського саду.

Дітородіння з’явилося пізніше – але ми з вами ніскільки не хочемо зменшити його значення. Навпаки, історія Йоакима і Анни, що в основних рисах повторює біблійні історії інших дивовижних дітородінь, повна глибокого сенсу: шлюб лише тоді принесе благословенний плід, коли єдині між собою двоє – стануть єдині з Третім, коли чоловік і дружина, які приліпилися один до одного любов’ю, приліпляться любов’ю до Бога.

Якщо двоє не набули Бога (по-справжньому, а не формально, виконуючи «за традицією», з корисливих або політичних міркувань, ті чи інші релігійні приписи), не вступили в Його Царство, не набули вічного життя – то їх союз так і залишиться союзом смертних, що триває не далі спільної для всіх могили, і всі їх дітородіння будуть просто появами в підмісячний світ ще одних смертей.

…Сьогодні – день народження Діви Марії, Матері нашого улюбленого Спасителя. Ми знаємо, що Спаситель – у нас один. Проте ми і до Неї осмілюємося звертатися з молитвою: «Пресвята Богородице, спаси нас!», – нехай це і не узгоджується з буквою догматів. Але узгоджується – з їх духом, з правотою люблячого, віруючого серця.

священик Сергій Круглов

УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Сьогодні переходить до життя та, котра є Матір’ю Творця життя. Відбувається велика переміна, бо смерть уже не є смертю! Зовні вона подібна – особливо для Марії, але це стосується дуже зблизька і всіх нас – на «успіння». Життя Богородиці завершується надзвичайно, бо вже від першої миті існування її особи в ній немов перемінилося все творіння. Бог побажав піти на новий ризик: ось Він приводить до життя жінку, нову Єву, котра стане початком нового людства. Богородиця наповнена благодаттю, Божою ласкою. Та при цьому вона ніколи не зазнала жодного тиску. В її непорочності не було нічого автоматичного. Діва Марія відповідала на Божий поклик упродовж цілого свого життя, що було життям віри. Ми знаємо лише про те, як вона дала відповідь у момент, що став вирішальним для неї і для нас, коли вона висловила свою віру, відповівши «так» усією своєю істотою. Ця відповідь поєдналася з відповіддю «так» Творця, Який дає нам життя.

Важливо зрозуміти, що вона не була звільнена від заплати за гріх, за страх, якою є смерть в усіх її формах, від якої вона зазнала всіх її укусів, усіх ударів. Ми ніколи не зрозуміємо, чим було страждання Богородиці, але знаємо, що вона пережила смерть «стоячи», від початку до кінця свого життя.

А в її успінні засяяв дар її життя. Будучи сповненою Божої благодаті, вона звільнена не лише від смерті, а й від її найменшого болю. Вона перейшла до життя всією своєю істотою – тілом, душею і духом, в благодаті та в світлі, в якому постійно відповідала Богові «так». Вона жива, вона направду – матір життя, матір живих, адже вона є Матір’ю живого Бога, в Якому ми живемо.

І ось у чому суть цього свята. Ця надзвичайна подія стосується нас і виявляє нам, – якщо погоджуємося більше не бути ні сліпими, ні закритими, – благодать того часу, в якому ми живемо. Зараз ми переживаємо час формування, виношування перед тим, як народимося. Ми формуємося, Бог творить нас, але не без нас. Це відбувається не так, як при нашому першому народженні. Тепер мусимо співпрацювати з Ним для нашого формування.

Надзвичайним у тому часі, який переживаємо, є те, що можемо побачити обличчя смерті. Не тільки тієї смерті, яка є навколо – а це завжди смерть інших, адже ми ще тут у цей час! – але також ту смерть, що живе в нас, і трагедія, яку ми бачимо навколо, – це лише жахлива панорама смерті, що є в нас. Те, що ми бачимо навколо – це вибух смертей, зібраних до купи, смертей людей, смертей людських сердець. Зараз говорять про перемир’я, мир, перемогу… Перемоги не існує ні для переможців, ні для переможених. Єдиною правдивою перемогою є перемога над смертю, а вона здобувається в серці людини, в наших серцях. Кожен з нас може зазнати цієї смерті, може говорити про «свою смерть». Смертю є стан нашого серця, в якому кажемо «ні». Це жорстокий стан. Ми походимо від Бога. Як тільки в нас є відмова, починаючи від неприйняття самих себе, ми зазнаємо насилля, перебуваємо в його стані. Усе решта, всі радісні та сумні події життя, що відбуваються з нами та з іншими, – це лише варіації тієї глибинної основи людини. Або «так», або «ні». Або «так» Йому, «так» самого Бога, яке йде з глибини серця Отця, що дає нам Христа і Святого Духа, «так», до якого приєднується те нове творіння, яким є Діва Марія, або «ні». «Ні» – це антиБог, антилюбов.

Ми переходимо через формування: або знищимо себе на малому вогні, або розпізнаємо той благодатний час, в якому живемо, бо смерть можна перемогти, лише зірвавши з неї маску. Ми покликані перейти до життя. Звернімо своє обличчя до тієї, що поряд з нами, що певним чином ближча нам, ніж Господь, адже вона нашого роду. Якщо ми погодимося, Богородиця навчить нас, як вилікуватися від смерті в самому її корені, на тому рівні, де в нас живе свавілля.

Це свавілля виражається найрізноманітнішими способами, в наших найнезначніших судженнях, у нашому бажанні бути сильними, в тому, як ми поводимося з кухонним начинням, як облаштовуємо свій дім, свої плани, як вивищуємо себе… Все в нашому житті позначене цим свавіллям, і перемогу над ним не можемо здобути власними руками. Ніяка аскеза, ніякі методи не можуть визволити нас від нього. Визволення від нього дається лиш з ласки Божої. Нам достатньо бути, як Діва Марія, тим світлим «так», приносити себе в дар, і цього принесення в дар Святий Дух постійно старається навчити нас у Божественній літургії.

Запам’ятаймо останню фразу сьогоднішнього Євангелія: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» (Лк. 11:28). Діва Марія щаслива найперше не тому, що вона – Богородиця, а тому, що була настільки вбога серцем, що слухала всією своєю істотою Слово Боже, яке закликає до любові. Це «так», що благає нас відповісти, що ніколи не нав’язує себе силою, «так», в якому Бог висловлює Свою любов до нас, – і є те єдине, чого потребуємо. Це і є та краща частка. Приймімо її. Нехай вона в нас перебуває. Нехай наше серце стане її живою оселею, і тоді від оздоровленого і зціленого кореня в нас зможе прорости зерно, очищене від свавілля, зерно співчуття, милосердя, тиші, надії, терпеливості. Саме в цьому зерні заховане життя, яким є любов. Любов притягує. Успіння Богородиці було таким незворотним притягуванням, на яке вона погодилася. У тій неймовірній вільній волі, яка дана нам, маємо владу протистояти тому, хто бажає бути з нами. На життя нашого серця тисне купа уламків та руїн смерті і відмов. Погодьмося бути бажаними. Саме цього Бог палко бажає для нас. Тоді зерно співчуття принесе життя. Сьогодні Матір життя перейшла до життя. Нехай до нього перейдемо і ми, діти Отця, що відродилися до життя, і нехай ми допоможемо перейти до Нього багатьом навколо нас. Амінь.

Жан Корбон

Слова Праздника

28-08-2016Приидите, всемирное успение / Всенепорочныя Богородицы празднуем, / днесь бо Ангели торжествуют / честное преставление Божия Матере / и к веселию нас, земных, призывают, / вопити немолчным гласом: / радуйся, преставльшаяся, от земли / и к Небесным обителем пресельшаяся. / Радуйся, яже ученический лик / облаком легким во eдино собравшая. / Радуйся, упование и спасение наше, / Тя бо христианский род непрестанно ублажает.

Придите, всемирное успение / Всенепорочной Богородицы отпразднуем, / ибо в сей день Ангелы торжествуют / ради священного преставления Богоматери / и к пиршеству нас, земных созывают, / восклицать неумолкающим гласом: / «Радуйся, перешедшая от земли / и к небесным обителям переселившаяся! / Радуйся, хор учеников / облаком легким воедино собравшая! / Радуйся, надежда и защита наша, / ибо Тебя мы, христианский род / непрестанно блаженной именуем!

стихира праздника

Тропарь

Церковно-славянский текст

Перевод

В рождестве девство сохранила еси, во успении мира не оставила еси, Богородице, преставилася еси к животу, Мати сущи Живота, и молитвами Твоими избавляеши от смерти души наша.

Ты, Богородица, при рождении (Христа) сохранила девство, и по преставлении (успении) Своем не оставила мира: будучи Матерью Жизни (т.е. Христа), Ты переселилась к (вечной) жизни и Своими молитвами избавляешь души наши от смерти.

 

Кондак

Церковно-славянский текст

Перевод

В молитвах неусыпающую Богородицу, и в предстательствах непреложное упование, гроб и умерщвление не удержаста: якоже бо Живота Матерь, к животу престави, во утробу Вселивыйся приснодевственную.

Неутомимую в молитвах Богородицу и в ходатайствах непоколебимую надежду не в силах были удержать в своей власти гроб и смерть: ибо Обитавший в приснодевственной утробе Ее (Христос), как Матерь жизни, преставил (переселил) к жизни (вечной).

 

Святкуючи Успіння: слова Церкви

Вже сьогодні ввечері розпочинається святкування Успіння Пресвятої Богородиці. Урочита та неповторна служба, яку не варто пропускати і яку варто почути. А для цього пропонуємо вам текст богослужіння разом із перекладом (російською мовою):

МЫСЛИ О ГЛАВНОМ
  • Каждый человек — это икона, которую нужно отреставрировать, чтобы увидеть Лик Божий. митрополит Антоний Сурожский
ПОМОЧЬ СТРОИТЕЛЬСТВУ ХРАМА
Храм Стрітення Господнього © 2012-2019. Всі права захищені.